Амністія капіталу замість е-декларування

Історія найсвіжіших українських реформ — це історія проставляння «галочок». Насамперед це стосується антикорупційного блоку — сфери, де все поросло страшними хащами до такої міри, що під ногами не видно бодай якоїсь стежки, щоб можна було мати певність, що рухаєшся правильно. Незважаючи на те, що саме в цьому напрямку вже докладено масу зусиль, Україна й далі тупцює на місці у «вимозі №1», яку висувають перед офіційним Києвом і Європейський Союз для безвізового режиму, і МВФ для отримання наступних траншів, та й спрагле до вироків суспільство.

 

 

Була надія на запровадження з 15 серпня системи електронного декларування — механізму, який би вивернув кишені державним службовцям, а головне — допоміг би карати посадовців за приховане майно, починати карні справи щодо тіньового збагачення. Електронну систему таки запустили, і на момент написання цього тексту 33 чиновники «замельдувалися» зі своїми деклараціями в онлайн-реєстрі — однак система працює фактично як «піратське» програмне забезпечення (бо без ліцензії), а тому, як застерігають правники, не матиме правових, кримінальних наслідків. Тобто вона — «для галочки».

 

Порошенко чути не хотів

 

Привертає увагу, що за декілька днів, що минули після відмови Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у сертифікації системи електронного декларування, перші особи держави не дали путньої оцінки цій ганебній історії і не висловилися про можливі наслідки роботи системи саме в такому «неофіційному» режимі.

 

Одинадцятого серпня, за декілька днів до дедлайну, президент України Петро Порошенко виступив із заявою, в якій, з одного боку, визнав ризик зриву е-декларування (принагідно констатувавши «очевидну сирість програмного софт-забезпечення»), а з іншого — ніби відмежувався від проблем та інтриґ, що супроводжували Національну аґенцію з питань запобігання корупції, а також еволюцію її компетенцій.

 

Петро Порошенко, отже, наголосив, що «всі мають вигорнути свої кишені перед суспільством з 15 серпня». «Іншої дати я не розглядаю і навіть чути не хочу про перенесення! І прошу не вірити чуткам та домислам… Електронне декларування — незворотне і необхідне. Це — невід'ємна частина всього нашого антикорупційного механізму», — відкарбував президент.

 

Але штука в іншому. Запустити програму — тут якраз не треба відваги, нема простору для демонстрації власної політичної волі. «Родзинка» ж бо полягала в тому, щоб система від початку була життєздатною й правочинною. Трюк, до якого вдалися контрольні органи, дозволяє з формального погляду виконати вимоги закону, однак де-факто залишає чиновників без ризиків кримінального переслідування на невизначений термін.

 

Перші хвилини 15 серпня. Голова НАЗК Наталія Корчак доповідає, що система працює

 

На третій рік після завершення Революції гідності, на третій рік після початку демонтажу старої державної системи раптом виявилося, що мірилом для проґресивних новацій має бути зашкарублий державний орган родом з того минулого, з якого хотілося б вирватися. Цей орган — Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України — вирішив дати відкоша радикальній інновації, називаючи її недовершеною, кривою, вразливою для «хакерів». Суспільство втягнули в дискусію, в якій воно апріорі програє секретним ґрифам і правилам, реґламентованим старими-таки приписами. Експертам ООН програмне забезпечення підходить. А зв'язковій службі, бачте, — ні. Тому ми й далі борсаємося в заболоченій корупцією водоймі, а коли нам подають паличку на порятунок, відповідаємо: «Ні, така паличка нам не подобається».

 

Та навіть якщо виявити трохи емпатії до влади й повірити в її арґументи, то посадовцям все одно не вдасться відкараскатися від іншого питання: якщо ця програмна система аж така погана, то як її — таку важливу для цієї евентуальної епохи — дозволили спаскудити? Невже раніше не знайшлося нікого зі слушною порадою, принаймні заохочувальним копняком чи іншими методами, щоб до 15 серпня все зробити не лише вчасно, а й якісно?

 

Ні, тому що все є набагато гірше. Все виглядає на свідомий зрив системи електронного декларування. Під прикриттям — «галочки».

 

Я тебе породив, я тебе і...

 

В цій історії неможливо оминути іншу антикорупційну новацію — створення і діяльність Національного антикорупційного бюро, яке розвивається в такій самісінькій драматургії протистояння і саботажу, що й е-декларації, і яке супроводжується подібними випадами від «традиційних» органів влади. Раптом виявилося, що в НАБУ не вміють правильно оформлювати обвинувальні акти (справа Андрія Пасішника, який випрошував посаду в Айвараса Абромавичуса), не вміють як належить прослуховувати підозрюваних і свідків (справа про розкрадання цукру прокурорами на Черкащині), не вміють писати подання на позбавлення депутатів недоторканності (справа Олександра Онищенка). Ви лиш подивіться, яким профанам держава довірила роботу небувалої ваги! Куди їм тягатися з «традиційними» прокурорами й «слідаками»?!

Але саме в такий спосіб чиїсь віжки ведуть нас до думки, що «старе» мусить зберігатися на противагу невмілому й недорозвиненому «новому». Там своя «служба зв'язку» і своя «програма».

 

Кудись зникли ті красиві заяви від президента України та інших посадовців, котрі оголошували створення НАБУ як великий крок у боротьбі з корупцією. Котрі ходили на урочистості з нагоди відкриття офісу бюро, на присягу детективів, на презентацію «силового» спецзагону НАБУ. Поки була змога «піаритися», то «піарилися» дуже бадьоро, і на кожному етапі. Все дуже просто: для «режиму галочок» було досить лише відрапортуватися про зачаття інституцій. Подати депешу до Вашинґтона чи Брюсселя. А далі — тримати нові інституції на «короткому ланцюжку», забирати в них кримінальні справи, обмежувати їх законодавчо чи — зі свіжих прикладів — викрадати спеціалістів із законспірованих квартир.

 

Перші записи в системі е-декларацій

 

Щось подібне трапилося і 15 серпня. Систему, згідно з намовлянням Петра Порошенка, таки запустили. Депешу знову оформили. Система ж, хвалилася голова Антикорупційної аґенції Наталія Корчак, відкрилася: «Як бачите, без політики і без істерики, рівно о 00:00 ми вчасно запустили електронне декларування, система працює». А решта нюансів — то вже марудні деталі, то парафія «технарів» зі Служби спецзв'язку та «айтішників» з фірми «Міранда».

 

Ні, за марудними деталями ховається головне. Напівофіційний статус програми створює «коридорчик» для уникнення правової відповідальності чиновниками. Бо сенс цієї системи — не лише в тому, щоб красиво показувати всі декларації на централізованому майданчику, а в тому, щоб можна було карати прошарок осіб, що присмоктався до посполитих судин.

 

«На нулі»

 

Експерти кажуть, що чиновників-авторів «нульової декларації» фактично вивели з-під відповідальності за внесення неправдивих відомостей до декларації, а також дали їм можливість леґалізувати здобуті статки. «Якщо запускаються електронні декларації і є люфт до моменту отримання цього сертифікату, то всі, хто зареєстрував декларацію після початку роботи системи, але до появи сертифікату, — вони можуть вносити в звіт що завгодно. Коли НАЗК фіксує, що певна особа їздить на незадекларованому автомобілі, передає цю справу в НАБУ, а НАБУ проводить слідство й іде до суду — ця особа виступає в суді й каже: вибачте, у системи нема захисту, я не знаю, хто вносив ці дані, держава вважає цю систему незахищеною, до побачення!», — каже в коментарі «Z» виконавчий директор Transparency International Ярослав Юрчишин.

 

Юрчишин прогнозує, що протягом якогось часу Служба спецзв'язку таки видасть сертифікат для електронного декларування. Щоправда, доти «всі, кому треба» вже встигнуть подати декларації. Саме тому громадські середовища вимагають від влади не лише розблокувати е-декларування, а й встановити правовий механізм для повторної, вже «чистової», реєстрації звітів.

 

Грубо кажучи, на цьому етапі дискусія точиться довкола «амністії капіталу» державних службовців. Механізм, що його прокладають куратори НАЗК та ДССЗЗІ, — це леґалізація чиновницьких статків на «нульовому етапі», тобто до періоду, котрий передував 2016 рокові. Громадські ж ініціативи тиснуть на владу, щоб полювання на відьом з їхніми слоїками грошей почалося вже зараз, без компромісів.

 

 

Варто нагадати, що українська влада намагалася і в більш відкритий спосіб декриміналізувати першу чиновницьку електронну декларацію. У березні 2016 року Верховна Рада ухвалила скандальний «закон Денисенка», який перевертав систему декларування дороги дриґом. Документ зменшував відповідальність за приховане майно, послаблював вимоги до звітів, а головне — відкладав запровадження кримінальної кари за неправдиві дані аж на 2017 рік. Пізніше в парламенті з'явився законопроект від Порошенка, який повернув деклараційну кампанію у 2016 рік, але підвищив допустимий поріг «брехливості»: згідно з чинним тепер законом, чиновникові загрожує карна справа лише тоді, коли він приховає майно на понад 250 мінімальних зарплат, а правоохоронці доведуть, що то робилося навмисне.

 

Проте, як бачимо, спроби вивести декларантів від «криміналу» не припиняються, щоправда, в більш хитрі способи. Ну щось же їм там пече, раз неохота показувати набуте до 2016 року! Обіцяють же нам жити чесно — але з наступного року.

 

Натомість брехня породжує нову і нову брехню.

 

«Публічне насильство за непублічну політику»

 

Питання «Що робити далі? І що робити з владою?» постало перед українцями, можливо, найгостріше за всі попередні рази. Часопис «Українська правда» спільно з дочірнім проектом, «Європейською правдою», стали руба: Європейському Союзові не варто ділитися з Україною безвізовим простором, а Міжнародному валютному фондові не варто перераховувати до Києва свої гроші, поки влада не запровадить повноцінне електронне декларування.

 

Так, ми давно знаємо, що ці речі були мотиватором, який Захід використовував для примушування української влади до реформ. Ми були попереджені й раніше, що дорожня карта у стосунках зі світовою демократією вимагає цих кроків, інакше нас залишать наодинці ще трохи борсатися в тому багні, а відтак владі доведеться виправдовуватися за те, що немає досягнень у міжнародній політиці, і за «просідання» гривні. Але проблема, оголена УП, розширила дискусію до нових рамок: де боротьба на користь держави стає боротьбою проти держави? Де війна з корумпованою владою переростає у війну на користь ворога? Яким бичем треба сікти владу, щоб вона пішла на поступки, «не зриваючи різьби»?

 

Учасник Несторівської групи Євген Глібовицький стверджує, що для Порошенка-політика скандал з електронним декларуванням — це точка біфуркації, «яка визначить не тільки його перспективу щодо другого терміну, але й тональність закінчення першого». При тім це важлива точка і для самої держави, яка перебуває на межі спалаху. «Маємо тільки пам'ятати, що ті, на чию адресу зараз лунають звинувачення, це також ті, хто зараз ухвалюватиме рішення в умовах різкого погіршення ситуації з Росією. Боротьба за Україну не має стати самовбивчою для України. Це означає, що оцінку мають отримувати не Порошенко і Турчинов взагалі, а Порошенко-політик, Турчинов-політик. Ще одну оцінку має отримувати Порошенко-головнокомандувач, Турчинов-секретар РНБО і так далі — своя картина по кожній з ролей», — закликає Глібовицький.

 

Перформанс активістів: вони прогнозують падіння гривні, якщо МВФ не пробачить владі декларації

 

Виконавчий директор фонду «Відродження» Євген Бистрицький підхоплює цю думку, зазначивши, що Україна досі живе в лекалах революційної боротьби, «силової боротьби, у якій сила духа Майданів була формою публічного насильства, що скинуло гнилу владу». «Публічне насильство — це силування громадян засобами масової, тотальної комунікації повірити у "смертний вирок" або конкретним людям, або суспільній інституції — тому чи тому колективу людей, партії, владі в цілому. Або цілому народу, як це робить російська пропаґанда, силуючи світ повірити у failed Ukraine. Немає революції без публічного насильства. Але буває публічне насильство без революції», — передає цей контекст Бистрицький.

 

На його переконання, «боротьба за визволення» досі є єдиним методом діяльності для великої частини суспільства, а «публічне насильство» є «універсальною зброєю». «Боротьба за визволення продовжується тими, хто у всьому бачить зраду і мріє про стільки майданів, скільки потрібно, щоб визволитись від всіх негараздів… Власне, нищення всіх і вся в умовах війни з супротивником, який не гребує жодною нашою слабкістю всередині країни, — це подвійне нищення», — констатує Бистрицький. «Наполегливо реформувати, крок за кроком, критично оцінюючи, у тому числі і себе» — набагато важче, ніж руйнувати з галасом «всі погані», певен він.

 

Ці застереження лише посилюють тривожність відчуттів під той момент, в якому зараз зупинилася держава. Прогноз розгортання подій у драматичній композиції, де брехня породжує нову брехню, а насильство — нове насильство, є до болю сподіваним.

 

Може, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України знає, як це спинити? Пікантність в тому, що знає.

 

17.08.2016