Кілька разів мав-єм в житті таке щастя — інтерв'ювально розмовляти з нашим владикою. Ефемерність цього щастя від спілкування вдалось матеріалізувати у публікаціях; переглядаючи ці тексти, здивувався з їх актуальності. Висновуйте самі. Тим паче є нагода згадати про Патріарха.                                                                                     Орест Друль    

Сьогочасний журналїзм став одною з сил новочасної культури. Він тїсно ввязаний з її самовладним прінціпом поспіху і з психольоґією її чоловіка. Чоловік нашого часу не гадає повтаряти за Ґетим, що часопись служить лише хвилинї, отже шкода нею займати ся. Він навіть поважить ся сказати, що любить її саме тому. Хвилина набрала в сьогочаснім житю глибшого значіня. В наших очах хвилина — се лиш каприз хвилї. Се инодї відблеск найглибшого житя. До бачаємо в моментах більше правди, нїж у проґрамово витворених процесах.

1938, 22 лютня, вівторок новинkи: »Діло« 20.02.1938. Хто винайшов ротаційну машину? — Любовна трагедія в Бережанах. — Боротьба з етероманією. — Професійні жіночі організації в Англії — Жидівська держава в Абісинії. дописи: »Діло« 22.02.1938. В обороні Церкви та її Голови.

  Зараз під партією вважається об’єднання громадян для політичної діяльності з метою захисту своїх прав та інтересу і боротьби за владу на місцевому й загальнодержавному рівнях.  

Від віків Збруч був лише однією з малих річок України, про яку знали хіба що місцеві мешканці. За якусь сотню миль про його існування навіть не здогадувилася. Слави цей ніколи не судноплавний потічок зажив після другого поділу Речі Посполитої, коли по ньому проліг кордон між імперіями Романових і Габсбурґів, а згодом — між СРСР і Польщею. І тільки внаслідок Другої світової він знову став звичайною річкою.  

Книжка колишнього дисидента Семена Глузмана подібна до мемуарів воїна, який вийшов на пенсію і сумує за минулими битвами. Називається «Рисунки по памяти, или Воспоминания отсидента». Надрукував її Видавничий дім Дмитра Бураго.

Говорячи про межі Галичини, обмежимося описом границь цієї землі лише від кінця І тисячоліття від Різдва Христового. Не будемо заглиблюватися у попередній період, коли описи нашої землі лише спорадично потрапляли до збережених донині історичних джерел. Не будемо тож згадувати про трипільців, аріїв, скіфів, кельтів, готів, гунів та инші племена, які передували на цих землях до кінця І тисячоліття від Р. Х. Згадаймо лише про білих хорватів, яким вдалося створити перші держави на території нинішньої Галичини. ​

У статті розглядаються дані в основному лексичного плану, які, на дум­ку автора, дають підстави стверджувати, що українська літературна мова двоваріантна.    

Вінценз знає, що нині люди тужать за батьківщиною, а замість неї їм надають громадянство. Батьківщина завжди органічна, закорінена в минулому, завжди мала, мила серцю, близька, ніби власне тіло. Держава механічна. Батьківщина – то Валлія, Бретань, Прованс, Каталонія, Країна Басків, Трансільванія, Гуцульщина Чеслав Мілош  

  Леся Українка жила в добі, коли ми всі, так звані свідомі, активні українці (і мабуть не тільки — наддніпрянські) стояли твердо на ідеолоґічній Шевченковій плятформі: "Обніміте ж, брати мої, найменшого брата".