Олександр Ірванець

Цього року ми якраз поміж 30-літтям першого і другого Вивихів, котрі струсонули тодішнім Львовом — і без того найактивнішим в УРСР/Україні

Ми справді були тоді, коли бути було не можна. Щойно у тому “не можна” з’явилися тріщинки сумніву – як ми рвонули

У нас все складається не так, как у русских. Зовсім інакше у нас все складається. Ми свій автозак не штовхали. І не штовхаємо. І не штовхатимемо.

Антиінтелектуальність швидко завоювала панівні позиції в суспільстві, аж до найвищих ешелонів. Розумним бути стало протипоказано

За півтора року яблука, зібрані зеленим садівником наосліп, вже добряче віддають гнилизною, втративши свій рекламний попередній блиск

Свогонецурайництво невитравне. Воно промовляє з підкірки пересічного українця – того самого, який прийшов до влади торік і вже втомився

Дрімучість, незнання елементарних істин перестає бути рисою, неприйнятною в суспільстві: найвище керівництво охоче демонструє анальфабетизм.

З острахом позираю на порожній постамент, який залишився від Леніна. Кого поставлять на цей постамент наші сьогоднішні поводирі?

Білорусь: суспільство і країна вже не будуть такими, як раніше. Крига має скреснути. Мова має лунати. Мова павінна гучаць!

Патріотично налаштовані скандують на мітингах “Верым! Можам! Пераможам!», а самі мітинги проходять російською.