Юрій Винничук

На широких ланах Фейсбуку повно дурних селепків, які на термін «галицька літературна мова» вибухають хвилями гніву, не тямлячи, про що йдеться

Ніщо так не піднімає настрою, як московські телешоу. Інколи дивлюся, що там мелють наші убогі мишебратья. А мелють вони винятково про нас.

Як нема біди, то мусимо її вигадати, а потім плекати і пестити, як хом'ячка. Бо ніщо нас так не єднає, як спільні нарікання, зітхання і прокльони

Міф про українську Кубань луснув. Почнімо з малого – з тих теренів, які є нашими. Бо смішно мріяти про Кубань, коли під носом цвіте московщина.

Якщо таку літературу видають, то хтось же ж її читає. Читає і набирається лютої ненависті до «братьєв», які посміли вирватися з їхніх липких моцаків.

Здавалося б, що дрімуча епоха антиукраїнської істерії канула в минуле. Ба, трубадури російського шовінізму далі жирують на брехні і неуцтві.

Фраґменти суб'єктивних спогадів про богемне життя Чубайрона з Чемоданом та іншими мистцями в глуху совєтську епоху 1970-х

Сергій Плачинда таки справді був міфотворцем і містифікатором, але в жодному випадку не науковцем.

Алкогіль до добра не доведе. Але тривалі зимові свята несуть так багато спокус, що втриматися неможливо. А що буде років так за сотню?

Я завше почувався щасливим. Як можна співчувати щасливій людині?