Юрій Винничук

  Ще, здається, весна не настала, але двоголовий «Правий сектор» (ДУК і НВР) зі сплячки прокинувся, висунув голову з барлоги, посмоктав суху лапу, поцьмакав і, важко крекчучи, видушив з себе офігенну вимогу: «Розірвати зрадницькі «мінські угоди» та випрацювати інший дієвий план звільнення окупованих територій Донбасу та Криму».   Лапа відразу перестала бути сухою.   Однак того «дієвого плану» ПС поки що не оприлюднює. Мабуть, циркуляр ще не дійшов.
05.02.17 | |
  Недавно, порпаючись у минулому моєї родини, натрапив я на публікацію, яка показує ще й інший бік Волині. Власне, той, про який поляки воліють не згадувати, окрім, звісно, окремих фахових істориків. Той бік Волині не надто привабливий, але він достатньо добре описаний українськими істориками, відображений у тодішній пресі та в пізніших споминах. Про одну тільки Березу Картузьку є багато цікавого і в окремих книжках, і в часописних публікаціях.  
29.01.17 | |
  За урядування першого Кучми був доволі дурнуватий закон стосовно образи гідності і права на моральне відшкодування. Досить було трохи зачепити кого-небудь, як відразу ця глибоко ображена особа мчала до суду з позовом і вимагала купу грошей.   Апетити були різні – від 10 тисяч гривень і до мільйона.  
22.01.17 | |
  Вперше я постав перед судом, коли мене пов'язали мєнти з джинсами. То було в 1978 році. Могли б і не пов'язати, якби не два колишні одноармійці з Харкова, які, власне, приїхали за джинсами, а я їм поміг купити. Вони зізналися, що я купив ті джинси для них, хоча я їх просив вдавати, ніби вони взагалі не знають, що у мене в торбі.  
16.01.17 | |
  Недавно взявшись упорядковувати твори письменників-модерністів початку ХХ сторіччя, натрапив я на просто обурливі речі. Люди, які не тямлять в галицькій літературній мові, сміливо беруться за упорядкування творів минулого.  
10.01.17 | |
  Недавній смолоскиповий похід на честь Степана Бандери знову засвітив московську п'яту колону під дірявою маскою націоналістів. Відразу, як і варто було чекати, ціла армія московських сайтів та телеканалів кинулися ширити такі омріяні картинки.   Що ж, наші нацики разом з поциками постарались на славу. Якщо Москва замовила антисемітизм, то замовлення було виконане, хоч і доволі бездарно.  
04.01.17 | |
  Хочеться поговорити про вірність. Не про вірність Вітчизні, рідному дому, про вірність чоловіка дружині чи навпаки. Мені йдеться про вірність речам, вірність, яку ми зберігаємо особливо віддано, часто давно ці речі забувши.   Досить піднятися на стрих, щоб переконатися в тій кількості непотребу, який ми бережемо через непохитне переконання — до чогось ше ся придаст.  
20.12.16 | |
  Це дивовижно, але факт: мова – це те, що нас роз’єднує. Так вважають окремі російськомовні українці. І, мовляв, треба шукати те, що нас об’єднує.   Ну, ми й справно шукали усі ці 25 років. І нарешті дещо таки знайшли. Об’єднує нас гасло «путін – ху№ло», ставлення до Росії, як до агресора і вишиванка. Принаймні паради нам вдаються.  
04.12.16 | |
  Ріжте мене соломкою, крайте мене на плястерки, тисніть з мене фреші, але мушу ся признати, що не стримався і таки проглянув руский серіал «Таинственная страсть».   Єдиним виправданням, яке мене бодай частково вибілює у ваших гнівних очах, це те, що дивився я його не від капки до капки, а частенько прокручував.   Що ж то за серіал, на який я спокусився і таким чином увередив свою карму?  
27.11.16 | |
​   Тиждень завершився радісно і оптимістично. Попри всі яйкання з приводу перемоги Трампа, залишалася тиха підозра, що не все так просто. Знаю американських українців, щирих патріотів, які на дух не переносять демократів, а Обама їх дістав до печінок. Отже, вони в Трампі не бачили ні для себе, ні для України жодної загрози.   І я їм повірив. І я спокійний.  
20.11.16 | |