Життєвими стежками Софії Яблонської та її родини, зокрема її батька і матері – отця Івана та Модести Яблонських

А чи думала ця маленька дівчинка з надміру слабким здоров’ям, бігаючи вздовж золотистих ланів пшениці, стати мандрівницею?

Паризька мініатюара славетної українсько-французької галичанки Софії Яблонської з 50-літньої «Сучасності» 

Наші люди, що так легко вірять щоденним ґазетним сенсаціям, що трапились десь далеко у світі, нелегко вірять, що молода галичанка, без грошей, опіки та звʼязків, могла власною впертою волею дістатись туди, куди ми тільки зринаємо на крилах уяви. До того ми звикли до споминів подорожі, наближених до звітів на загальних зборах; не маємо довірʼя до того, що затирає межу між дійсністю та фантазією, – до барвистої літературної картини...  

«Про любов, яка перетворилася / у мрію голубу», – ці рядки з вірша «Cantos hondo» Богдана Бойчука можуть бути епіграфом до життя і подорожей Софії Яблонської, в заміжжі – Яблонської-Уден. Народжена в Германові, що на Галичині, Яблонська, донька священика, у двадцять років вирушає в Париж опановувати техніку документального кіна, звідки здійснює менші і більші виправи. Поміж них найдовшу – довкола світу, та найтривалішу – до Китаю, де проживе, попри критичні відгуки про Китай в книжках «З країни рижу та опію» і «Далекі обрії», п’ятнадцять років.  

Усе, закладене на перших сторінках книжки Софії Яблонської-Уден «З країни рижу та опію», матиме продовження й розвиток. Естетичне, беручи початок ще в потязі, обернеться згодом колізією з етичним. Розбіжні уявлення про красу, винесені на сам початок, оголюють одну з властивих проблем подорожніх описів: передуявлення, що неминуче вступають у конфлікт із дійсністю, в якій інші «я» мають інакші погляди на ті самі речі.    

В українському письменстві, а ще більше в теоретичному дискурсі і суспільній свідомості значення нефікційної подорожньої літератури мізерне. Що незаслужено, прекрасний приклад цьому – Софія Яблонська. В неї все ніби цілком так, як у решти, і водночас геть по-іншому. Вона мовби жила повнокровним життям представниці державної нації, не забуваючи, втім, що це не так. Народжена в Германові, що на Галичині, в родині священика, випускниця Львівської торговельної школи, вона 1927 року вирушила в Париж вивчати техніку знімання документального кіна.