У Галичині: Порошенко – 54,14%, Зеленський – 43,04%. Найвища підтримка чинного Президента – у Львові, найвища підтримка Президента майбутнього — на Гуцульщині.

Не втрачайте довіри одне до одного й не опускайте рук! Не вдивляймось у чорне, бо воно поглине нас.

Кому і навіщо в Україні вручають музичні премії   Колись переможцям олімпіад вручали грамоти і дарували путівки в санаторій. У нашій свідомості намертво закарбувалося: шкільний конкурс талантів, потім районний, тоді обласний. Після обласного тепер їдуть на «Х-Фактор» чи «Голос країни». А там, якщо пощастить, хтось візьме під крило, і хайп (читай –  сита старість) вже в кишені. А ще є «ЮНА».    

Синтез міфу, comedia-dell’arte, психоаналізу, фарсу, кічу в постмодерністській оперній концепції Міхаеля Штрума розбиває криве дзеркало сприйняття оперної традиції і пропонує з його уламків скласти наново картину театрального світу. Адже актуальність історичного, культурного та соціального впливу театру ще ніхто не відміняв.

В Україні, можливо, проявилися технології, поки що унікальні для світу, але феномен далеко не новий. Не мусите про світ журитися, бо він сам став настільки смішним, що вже нема з кого сміятися    

Ще однією цікавою метафорою у виставі є час:  якого вбивають, який помер, який зупинився. Але сама по собі ця тема не розкривається, а лише ретранслює іншу тему – божевілля, як відображення реального світу, де живе головна героїня.

Чимало викликів стоїть перед ІСК, викликів позірно простих – комунікаційних, аби об’єднувати небайдужих і сприяти синергії й втіленню виявів різних ідей різних людей. Аби за кілька років до Львова знову почали приїздити не лише на пиво та каву.

Виборці Володимира Зеленського переживають колективну ейфорію, а люди в ейфорії роблять багато дурниць

Його проза вкрай трагічна, це оповідь стиснутого рукою Долі серця, що не витримує, чує свій кінець і бодай перед ним хоче виговоритися, наче на сповіді ― тихо, дібраними словами, короткими реченнями, щоби тільки суть, тільки важливе, без прикрас. Та в цій стисненій до болю лапідарності і прозирає вся краса його вміло дібраних слів.

Говорімо зараз, щоб не було запізно. Робімо вчасно, бо потім 1) не до цього, 2) годі надолужити і неможливо виправити; 3) коштує незрівнянно більше зусиль і ресурсів, з-поміж яких найголовніший – життя людини. На тлі історії воно – сміховинно коротке, саме тому заслуговує на більшу увагу і пошанівок.