"Ваша революція вибухово креативна і красива. Згадуючи її, відчуваєш ностальгію", — Ярослав Грицак, Олексій Гарань та Вахтанг Кіпіані згадують про тодішню Україну і її Студенське братство

У циклі розмов із активними літературними критиками того часу поринемо у атмосферу нульових, у час, коли критик міг здати матеріал редактору, поїхати у відрядження, наприклад, до Криму, а після повернення із здивуванням виявити, що про його текст «столиця гуде вже не перший місяць».

Вийшло друком довгоочікуване ґрунтовне дослідження феномену борщівської сорочки авторства подружжя Покусінських. Презентація зібрала аншлаг.

Йому мало виповнитись 90 років.

Україна як середовище існування кожного з нас має набагато більшу кількість власників, ніж ми переважно собі уявляємо. Україна болить більшій кількості людей

Cильна література пишеться в стані “на межі”, в стані “великого переживання”, в стані “повороту з пережитого”. Кожен вартісний твір ― це осілий у тексті стан певної ініціації, певного вбування у це життя, коли удари долі, скруха та інші екзистенційні моменти роблять зір автора гострішим, слово точнішим, думку ― кристалізованішою. 

Львову потрібен міський музичний фестиваль. Фестиваль, який буде не лише простором для ностальгії, не рухом за інерцією, а подією, що фіксує актуальний портрет міста – з усіма його тусовками і середовищами. І ним завжди були «Флюгери».

Навіть Станіславський, який зараз однозначний класик театру, колись був незрозумілим експериментатором. Театр ніколи не стояв і не стоїть на місці, а ті, хто намагається поставити його у якийсь формат, приречені втратити ріст і драйв від роботи, від постійного пошуку.

Державне фінансування британських театрів становить приблизно 30 відсотків. Щороку його скорочують і ми рухаємось в напрямку американської системи, де театри самі мають шукати кошти на своє функціонування. На відміну від українських театрів, у нас немає постійного складу (працюють на проектній основі).

Програма ЕКСТЕР розглядає художника як культурного амбасадора України. Це не означає, що він має казати про Україну тільки хороше: скоріше ми хочемо, аби про Україну говорили не тільки дипломати й політики, але й фахівці культурного сектору.