Кротик запрошує на розмови з художни/ками (-цями) про сучасну роль плакату як жанру, його видозміну й розвиток у часи нових технологій, кілька кураторських екскурсій по експозиції і на чеський розмовний клуб просто у книгарні.

В Україні театр дискредитований, він не сприймається як щось серйозне, лише як своєрідний лунапарк із усім спектром емоцій: від сліз до радості. В ідеалі театр має взаємоформувати думки. Вистава – це обмін досвідом між глядачем і митцями, де кожен є суб’єктом і партнером.

Вона будує містки, зшиває історію Штатів і їхніх мешканців докупи. З цього погляду, історичний матеріал – проекція, терапія, модель. Надзавдання – з уламків відбудувати цілість, з уламків біографій і стосунків – соціальне мереживо. Можливо, навіть не відбудувати, а вибудувати, бо себе можна хіба вибудувати, зокрема і передусім з уламків, склеїти їх надіями, прихильністю, любовʼю, прощенням.

Збудований за проєктом славетного Бернарда Меретина. Оздоблений скульптурами не менш славетного Йоана Георга Пінзеля. Оточений Митрополичими садами. Без сумніву вартий того, щоби помилуватися на нього з неба.

Йдеться загалом про українсько-польські стосунки в минулому і теперішньому, про умови збереження українськости в Польщі, про втечі з Польщі і повернення, про розбіжності у родинах на ґрунті національного самовизначення, про школу, церкву, хор і футбол.

Зараз такі часи, такі виклики, як і колись в історії, коли на Галичині ментально, історично – знову відповідальність за всю Україну

Для того, аби отримати перепустку в інший світ, треба віддати все, що є тут. І звісно, треба записати голос птаха, про існування якого майже всі забули, і який співає десь так часто, як цвіте папороть.

Святкуйте власні перемоги і будьте вдячні; та часом, коли щось йде не за планом, ми отримуємо більше корисного досвіду – саме невдачі стають поштовхом до пізнання нових шляхів.

Чому не складаються стосунки зі Львовом, про одеські корені, родину, мотивацію переходу від книжкової графіки до живопису, вдячну публіку та вподобання за межами живопису – у розмові з автором виставки в галереї «Зелена канапа».

Совєцьке минуле і сакралізація війни даються взнаки, коли час від часу лунають питання: як кіно про війну може бути смішним, як можна з цього сміятися? Та у фільмі сміються над собою тим сміхом, що перемагає смерть.