Новорічної ночі в Європейській Унії відбулися три, хоч і прогнозовані, але від того не менш значущі події. Латвія вступила в єврозону, Греція перебрала від Литви головування в Раді ЄУ, а громадяни Румунії й Болгарії отримали право без обмежень працювати у всіх країнах Унії. Яких чекати вислідів від двох останніх подій — поки що говорити зарано. А от перші підсумки кількох днів перебування латишів у євроленді можна підбити вже зараз.    

Токіо вирішив, що сповна вже спокутував провину за участь у Другій світовій війні, за воєнні злочини, а головно — за свій воєнний програш. Японія має намір знову стати тихоокеанською військовою потугою. Саме цій меті присвячена десятирічна програма національної оборони, ухваленої в грудні цього року.    

Події навколо звільнення Михайла Ходорковського заступили, принаймні тимчасово, на шпальтах світових газет повідомлення з київського Євромайдану. Водночас багато кому на Заході випадок з екс-керівником ЮКОСа нагадав часи холодної війни. Попри те, що кремлівське керівництво, найпевніше, бажало б помилуванням опального екс-олігарха виправити своє немало підпсоване міжнародне реноме.    

Раніше чи пізніше це мало статися. Після Вільнюського саміту стало зрозумілим, що відкрита сварка між Європейською Унією і Москвою – неминуча. І вона відбулася цього тижня у Брюсселі, на зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів ЄУ. Аби висловити все, що вони думають про міжнародну політику Кремля шефи європейської дипломатії запросили до Брюсселя й свого російського колегу Сергія Лаврова.    

Повідомлення про страти, які надходять з КНДР, стали для споживачів новин чимось звичним, статистикою. На відміну від аналогічних повідомлень зі США, окремі північнокорейські аутодафе ледь не перестали вважатися приводом для повідомлень. Але у випадку страти Чана Сона Тека йдеться аж ніяк не про статистику. Адже страчений був не лише вуйком чинного північнокорейського диктатора Кіма Чена Ина та його ментором, він ще й був фактично другою особою у пхеньянській владній ієрархії.    

Було очевидним, що серйозна сварка між Європейською Унією та Росією після провалу Угоди про асоціацію між Україною і ЄУ неминуча. Хоча мало хто передбачав, що в авангарді антиросійського фронту зненацька опиниться саме Німеччина. Котру досі вважали ледь не другом Москви.    

Наслідки Вільнюського саміту Східного партнерства з певних міркувань можна назвати перемогою Кремля. Бо, якщо винести за дужки шизофренічну поведінку українського керівництва в питанні зовнішньополітичної орієнтації, то й дійсно, саме шалений російський тиск врешті-решт змусив Київ відмовитися від підписання. Але перемога ця принесе Росії значно більше проблем, ніж бонусів.    

Триста літ минає, як шотландський люд у британському ярмі конає… Так на український лад може заспівати кожен амбітний шотландець, який вже давно вирішив, як він проголосує на референдумі про незалежність через 10 місяців. А шотландський уряд тим часом визначився з господарською програмою суверенного краю та економічним обґрунтуванням незалежності.    

«А що таке Велика Британія? Маленький нікому не цікавий острівець, на який ніхто не зважатиме». Так висловитися про славетне Об'єднане Королівство дозволив собі прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков, спілкуючись з журналістами в межах саміту G 20, який відбувався на початку вересня в Санкт-Петербурзі. Цей коментар прозвучав у контексті твердої позиції Лондона щодо сирійського питання, яке на саміті фактично затінило всі інші пункти порядку денного.      

Якщо у сусідів Росії існувала ілюзія, що з відставкою Геннадія Онищенка з посади головного санітарного лікаря РФ припиняться й експортно-митні війни, то тепер вона остаточно розвіялася. Москва не лише не припинила ті «бойові дії», які вже вела, але й планує розширити фронт протистояння. Незабаром на експортні санкції може наразитися й Польща.