Хто застав радянські часи, тогочасні фільми та книжки, той звик сприймати життя українців під німецькою окупацією як суцільні страждання та перманентну боротьбу зі страхом. Але люди швидко звикають до нових умов життя (навіть екстремальних), намагаються облаштувати свій побут відповідно та не забувати традицій свого народу.    

Повстанський поет Василь Андрійчук народився у 1919 році в селі Шишківці Борщівського повіту на Тернопіллі. Його псевдо «Максим» знайдене на одній із стінок печери «Озерна» біля села Стрілківці. Герой загинув 3 листопада 1947 року у селі Шупарка.  

Дванадцять пісних страв страв у святвечір ставили на стіл навіть у “бункрах» УПА.

Віншую вас в Коляді, Проживайте в гаразді, Без клопоту, без біди, Аж до другої Коляди!  

"Михайло Чміль, старший десятник першої сотні другого куріня тридцятого львівського піхотного полка, оборонець казарм Фердинанда в 1918 році, має честь запросити п. доктор на Святий Вечір до себе"

В інтимній глибині свого серця кожний переживає урочисту радість цієї неповторної в своїй винятковості святочної хвилини, що створює особливий, містичний настрій, який відтворює спогади далекого золотого дитинства.

Між подільськими горбками розложило ся невелике село Св. Низенькі хатки, обложені на зиму загатами, з невеличкими обійстями, розтаборили ся на двох протилежних горбках і, здаєть ся, дрімають... Мочароватою долиною на насипах шутру вють ся два чорні вужі, котрі кождого дня двигають на собі страшного — дихавичного потвора, що повзе по них і везе тисячі людей або на поле слави, або в далекі — незнані світи... Недалеко стелить ся лентою невелика річка, що приневолена вічно полокати своєю водою шлюзи двох здорових млинів і розбивати свої лїниві хвилї об лотоки їх старих — чорних колїс...