Кол. палата і город Яблоновських.— Залізна Вода. — Софіївка. — Персенківка. — Площі Сокола-Батька і Великого Лугу. — Сумежні зеленці і грища. — Cвiтeзь.  — Львівські залізничники.

"Михайло Чміль, старший десятник першої сотні другого куріня тридцятого львівського піхотного полка, оборонець казарм Фердинанда в 1918 році, має честь запросити п. доктор на Святий Вечір до себе"

  Поміж моїми паперами знайшов я зовсім випадково начерки двох моїх спогадів з 1934 та 1938 рр. Коли у Зелену неділю підемо всі поклонитися спільній могилі обох Великих наших померших на Янівському цвинтарі, подаю оба ті мої спогади, щоб хоч в цей спосіб причинитися до звеличання їхньої світляної пам'яти.   І. ПАН ПРЕЗИДЕНТ (1934 р.)  

І.  

Було це під наше Різдво 1917 року. Я повнив як однорічний доброволець-цугсфірер функції помічника лікаря в Фестунгсшпіталь ч. 3 в К., (титул доктора прав не був у війську жодною під тим оглядом перепоною), а всякі мої спроби дістати на наші свята відпустку до Львова не увінчалися жодним успіхом тим більше, що прийшов власне більший транспорт недужих з італійського фронту і було для нас, санітарного персоналу, багато роботи. Недужі представляли справжню австрійську мозаїку. Були між ними німці, чехи, поляки, словаки, словінці та навіть італійці з найрізнородніших маршових формацій б.

Вже ранком в квітню неділю пригадує мені моя Оленка, що це "від нині за тиждень Великдень" і треба нам піти купити лозу, але лише на інвалідів чи на "найбідніших", таку зі жовто-синьою стяжечкою або навіть з червоною калиною. І так крутиться цей мій "герцлішен " мов веретено коло мого ліктя, так приговорює своїм пискливим голосом, що нема права полежати годину довше, ніж у будний день. Треба вставати так, як це робив мій батько, якому я колись давав таку саму школу.  

Видним знаком недалеких зимових свят обох обрядів у Львові були від давніх-давніх літ ярмарочні будки з дешевими медівничками, "николайками" і прикрасами на ялинку, що їх уже з кінцем листопада ставляють на Ринку напроти Народньої Торговлі. Поява тих перших будок була для нас малих, "шкрабів" із вселюдної школи великою втіхою, бо вони саме вводили нас в більш, ніж шеститижневий період найкращих казок і мрій дитячих років.