Анна ЗОЛОТНЮК

«Продуктом “Субпродукту” не є музика, а пошук беззмістовності за допомогою винайдених та виготовлених учасниками гурту пристроїв. Звукове середовище завойовує простір та свідомість сприймача. Самовіднайдення у цьому середовищі потребує більше часу, аніж зазвичай, та вимагає участі в процесі творення… Гурт продовжує нойзову традицію Тернополя, яка коріниться в ранніх ‘90-х», значиться в описі команди.

 

 

 

Нині ядро «Субпродукту» формують Богдан Супрунюк, Ростик Ковальчук, Тимур Скорбенко, Юрій Завадський та Андрій Капуста. Під час однієї з репетицій гурту зустрілася з його учасниками та розпитала про особливості продукування шуму та безззмістовностей, міські звуки та дещо інше.

 

З чого все розпочалося?

Т.С.: Ми всі варилися в одному тернопільському творчому середовищі. Щодо мене, то я давно полюбляв зводити різні звуки на комп’ютері. Ліпив їх докупи, як вийде, крутив щось там, накладав фільтри, шукав, що подобається. Час від часу в мене  на роботі відбувалися джеми, де я вмикав напрацювання, і чув, що то щось таке недороблене, якийсь субпродукт: ніби щось є і ніби нема. Так з’явилася назва гурту. У 2013 році з Ростиком Ковальчуком грали на «Гамселить». Виступили ми тоді без шаленого успіху, як і наступні три роки (Сміється – А.З.). Далі проект стихійно обростав учасниками, як снігова куля. І став таким, як оце зараз. Але склад тут не головне, бо  «Субпродукт» – відкрите й аморфне середовище, яке ми самі називаємо продуктом із відкритим кодом. Кожен може виступити разом з нами, наприклад, ми часто даємо слухачам крутити круцьки, а самі йдемо перекурити, або можемо зробити так, щоби звук з пристроїв видобувався сам. Тобто, головне тут не склад, а сам процес виробництва шуму. «Субпродукт» – це така-собі майстерня.

 

 

Чим для вас є шум?

Ю.З.: Шум, як і мова, матеріал. Ми говоримо ним кожен день, але витягуємо з шуму тільки те, що розуміємо, а дуже багато речей відкидаємо. Тож звернення до шуму – це вихід за межі узвичаєного сприйняття, його розширення. Звук «Субпродукту» – це шум, котрий ти чув, але ніколи не об’єднував, не розглядав як сутність. Ми намагаємося заповнювати частоти того обмеженого діапазону, який сприймає людина, і, напевне, виходимо поза них.

Т.С.: Шум набагато більш універсальне поняття, ніж музика. Музика підкорюється певним правилам, є ноти, напівтони, ритми, гармонії – це ставить звук в рамки, створює певні обмеження в творчості, а шум немає ніяких обмежень, окрім діапазону, який чує людське вухо. Тому, якщо змішати та поєднати різноманіття того, що ми чуємо, вийде щось набагато цікавіше, ніж просто мелодія.

Б.С.: Шум «Субпродукту» здебільшого низькочастотний, можливо, тому, що в повсякденному житті нам його бракує. Шум – частина інформації, яка залипла у звуці, і ми шукаємо ту частину. Знайти цікавий шум, а потім вкласти його у композицію, мабуть, і є ідеологією «Субпродукту». Головне – розсмакувати шум і втрапити ним в те настроєве середовище, яке є в конкретний момент. А далі зібрати все в тугий жмут, щоби воно цікаво звучало, заваблювало всередину, закручувало, щоби була така собі звукова галюцинація.

А.К.: Для мене шум, як мозаїка: іноді щось складається, іноді не складається, буває, не звучить, і раптом якась секунда зазвучала, потім знову не звучить, і так постійно підбираємо, шукаємо, складаємо звуки, як ті вітражі. Але через них не проходить проміння, а імпульс, котрий, прямуючи різними каналами, змінюється, робить картинку. Вона з’являється та зникає, і весь кайф у тому, що вона ніколи не повториться. І так тикаємо у різні кнопки, як пальцем в небо.  

 

 

 Розкажіть про свої інструменти.

Т.С.: На виступ я беру все, що в мене є. Відсотків вісімдесят з того не працює, але має гарний вигляд (сміється – А. З.). Приміром, використовую записувач звуку, що вміє записувати звук та відтворювати його в десять разів повільніше. Він  впакований в пачку для дитячих сніданків у формі собачої голови від ІКЕА, а всередині перепаяний механізм китайської аудіо-листівки. Якось бавився з нутрощами ляльки, котра говорила, зменшив напругу і вона почала видавати пекельні звуки, трішки її підпаяв, прикрутив назад голову, вмонтував у прозоре яйце. Як окремий інструмент вона не годилася, але вигляд мала гарний, і дати на ній соло було прекрасно. Трагедія сталася, коли я вчергове її підпаяв – вона повернулася до попереднього вокального діапазону. Я засмутився, бо поламати її таким чином, аби вона звучала, як раніше, було нереально.

Взагалі цікавість до різних звуків у нас приблизно та ж, що й в дитини, котра знаходить відро і лупить по ньому палицею. Але враховуючи, що ми дорослі хлопчики, у нас трошки складніші девайси, ніж відро з палкою. Хоча про нього ми теж не забуваємо.

Ю.З.: Серед іншого, використовую програвач для платівок, навмисне пошкоджені компакт-диски та ритм-машину. Пропускаємо звук через традиційні ефектори та отримуємо щось інше, щось цікавіше та дуже несподіване.

 

 

Ці всі штуки роблять звук надзвичайно тактильним…

Ю.З.: Сучасна музика взагалі вкрай фізіологічна. Ми – це шум. Він у нас. Людина — це інструмент.

 

  А як впливає звук «Субпродукту»?

Ю.З.: Буває, після репетиції нас штирить. Тож, може, якось і впливає. Мій батько намагається нас не слухати. Хоча якось слухав нашу майже всю пряму трансляцію. Ну, не знаю чи всю, певне, на перекур виходив.

Б.С.: Люди приходять на наші виступи після важкого робочого дня. Тож ми маємо грати так, щоби висадити мізки, вони витекли і все заспокоїлося.

 

 

— Про знаходження цікавих звуків. Як на вас впливає міське середовище?

А.К.: Буває, їдеш в тролейбусі, і чуєш дуже гарні звуки: мотор гудить, двері відкриваються-зачиняються, десь машина проїхала по каналізаційному люкові – і воно все накладається, залишається десь у пам’яті. Місто гудить, люди бубнять, залізяки дзеленчать, а ти просто ходиш і слухаєш.

Т.С.: Те, що ми робимо – глибинне дослідження звукового середовища. Ми записуємо цікаві звуки на диктофон, потім їх обробляємо та використовуємо під час виступів. Приміром, тарахкання машин, котрі проїжджають по лежачому поліцейському, використовуємо як стандартний ритм. А якось я їхав у тернопільському тролейбусі, де виявився єдиним пасажиром, якому менше 50-років. І ось починаються обговорення економічної ситуації, теорії змов, стихійні політичні виступи. Я записав це і тепер весь цей народний біль ми використовуємо під час виступів як звукову підкладку. Зрештою, все наше оточуюче середовище – це теж шум. Люди, висловлюючи ідеї, у сумі своїй є людським шумом, натовпом, що створює беззмістовний шум, хоча кожен намагається щось сказати.

Б.С.: Аналог білого шуму.

Т.С.: Коричневого. Взагалі, суспільство – коричневий шум.

Ю.З.: Я дуже люблю стояти на дорозі та слухати шум. Багато років практикуюся у цьому. Коли мешкаєш у середовищі, яке добре знаєш, і починаєш оцінювати його як щось інше, вглядатися у нього, воно змінює своє значення. Це, як повторене багато разів слово, що втрачає свій зміст і стає порожнім, а разом із ним стаєш порожнім і ти. Відбувається зміщення від значення до форми як такої.

 

 

Фото Ростислава Ковальчука та Лесі Чернець

08.09.2017