В березні цього року минуло 35 літ від смерти одного з передових українських істориків і діячів: Володимира Боніфатієвича Антоновича. На святочній академії, яку Українська Академія Наук влаштувала в Києві в березні 1928 р. в пам'ять 20-ліття його смерти, ак. Мих. Грушевський сказав: "Нинішнє наше засідання нехай буде пригадкою, щоб український народ знав Антоновича, як одного з найбільш заслужених діячів нашого національного відродження, як людини, що дійсно жертвувала всім, аби розділити долю українських мас". Цій високій цілі присвячуємо й оцю наше статтю.  

  Великий цей Громадянин уродився в містечку Бузьку н/Бугом у старій священичій сім'ї.  

  † 14. VI. 1931 — 14. VI. 1941 р.    

  Минув рік, як на цвинтарі в Ліцманштадті спочав сном вічним відомий наш композитор, заслужений музик-теоретик і педаґоґ. Помер на запалення легенів у ліцманштадтській лікарні. Знесилене важкими переживаннями серце не в силі було піддержати в критичному моменті загрожений організм.  

Є вчені, що в тиші своїх кабінетів, далеко від виру життя, творять вічні правди людей. Постаті їх далекі й мало знані громадянству. Та є й такі, що, розсипаючи щедро навколо себе скарби свого духа, живуть громадянством і для громадянства. Вони так зростаються з ним, що для них зникає особисте "я", вони розтворюються в ідеї.   Такою була бл. п. Софія Русова, що вмерла рік тому в Празі.  

(В роковини смерти незабутнього проф. д-ра Степана Смаль Стоцького).   17. серпня минає рік, як відійшов від нас навіки проф. С. Смаль Стоцький, що все своє життя присвятив одній меті — відродженню української державности.  

  Не хочеться вірити, що це вже рік минув...   Десь ніби вчора — я на Сонячній 1. у Кракові, дзвоню на другому поверсі до дверей, чую спокійні, поважні кроки, цокнув засув...   — Добре, що прийшли! — говорить Богдан Лепкий глибоким, мяким голосом. — Чому не показуєтеся так довго!? Прошу, заходіть!   І я заходжу.