Є вчені, що в тиші своїх кабінетів, далеко від виру життя, творять вічні правди людей. Постаті їх далекі й мало знані громадянству. Та є й такі, що, розсипаючи щедро навколо себе скарби свого духа, живуть громадянством і для громадянства. Вони так зростаються з ним, що для них зникає особисте "я", вони розтворюються в ідеї.   Такою була бл. п. Софія Русова, що вмерла рік тому в Празі.