Великий натяк не став уроком. Безповоротне знищення природного середовища, яке знаходить безліч виправдань, далі залишається найвидимішою ознакою України

Свобода, разом із такою оспіваною можливістю вибирати, не менше полягає у з'яві чогось несподіваного. Свобода – це ще й зміна ритму, збій у заданій вібрації

Як позбутися двох речей, що гризуть найстрашніше: страх того, що життя було марним і нецікавим, і страх перед тим, що можеш бути неадекватним у певній ситуації, якої не знаєш, бо її ще нема.

Іронічна зверхність є тим важливим елементом сусідства, яке дозволяє жити мирно у лагідні часи. Але сусід – це той, через кого можеш переступити, коли потрібно перейти межу, бо він не кревний, а межа тебе обрізає

Думаю про тих, яких насправді майже більшість, – про усіх тих, яким льос ніколи і ніяк не дасть змоги не те що щось змінити, а й дізнатися, що таке можливе.

Балькон – навіть найменший – не варто закладати непотребом, тоді він здатен перетворитися на пляц, на оазу, на альвеолу насолоди життям: пити там вечірній чай, ранкову каву, багато говорити, дивитися...

Повернення до приватної власності було найважливішим завданням пострадянської еліти. І це завдання вона – хай у дикий спосіб – виконала. Проблема у тому, що вона тут зависла. Надто буквально прийняла до серця ґранд-ідею.

Є речі, які роблять і історію, і пам'ять винятковими. Це історії жесту, краси і значення жесту, історії спокійної посмішки, історії, коли крізь обман проступає гідне поступовання людини, яка знає, що її дурять, але вона не хоче нікого обдурювати

У тій місцевості, де я здобував дитинство, частіше, ніж у інших відомих мені місцях, траплялося летюче каміння, цілеспрямований політ міг вважатися нормальним станом каміння.

Чистолюбство тримається не на тому, чого хочеш досягнути, а на тому, чого не можеш витримати. Тобто на страхові чогось, що тебе тривожить. І це стосується не тільки поверхонь і матеріалів