(за мемуарами й матеріалами поліції та львівської преси початку ХХ ст.)     1       На початку ХХ століття львівський журналіст і прозаїк Станіслав Брандовський уславився тим, що взявся досліджувати львівський кримінальний світ. До того ж не з відстані, а зсередини, проникаючи у місцини, до яких людина «збоку» ніколи не мала вільного вступу.  

  Для чого існують літературні премії? Вочевидь, лише задля двох причин: для розголосу і фінансової винагороди. Та коли ми приглянемося ближче, то побачимо, що більшість з наших премій не відповідає цим обом критеріям, а невелика кількість відповідає лише одному критерію – фінансовому.  

Розум завжди має свої межі, а от дурість меж не має. Вона універсальна. І коли я прочитав в «Українській літературній газеті» маячню якогось Володимира Козлікіна з Маріуполя під назвою «Нескінченна історія» Міхаеля Енде галицькою говіркою», то ще раз у цьому переконався.    

Коментар до обговорення роману «Танго смерті» Юрія Винничука в центрі міської історії 20 липня 2013 року   Доробок Юрія Винничука не претендує на універсальність, а скромно займає «галицьку» нішу. В цьому Винничук не має рівних – він єдиний сучасний автор, на сторінках якого живе ТАКИЙ Львів, хай то давніші оповідання, роман-фантасмагорія «Мальва Ланда» чи свіжіші спроби.  

Коли читаєш «Танго смерті» Юрія Винничука, враження таке, ніби здійснюєш мандрівку в часі, тримаючись за нитку, без якої ця подорож втратить усяке значення. Будучи у Львові міжвоєнному – живеш ним і його історією, історією трагічною, в якій, проте, мали місце і справжня дружба, і кохання, і любов, і смішні витівки...    

  Форум «Галицька кухня: славні традиції, велике майбутнє» ініціював дискусію серед експертів та симпатиків кулінарії, поставивши головне питання: «Що ж таке галицька кухня, якою вона була і якою мала би бути?». «Z» вирішив розпитати знаних українських та польських експертів про суть цього поняття та перспективи розвитку галицької кухні.