Обіцяє презентувати його на книжковому Форумі у вересні; це не є продовження "Аптекаря".     Про це Юрій Винничук повідомив у FB, відразу як закінчився його місячний бан за "голу цитату без жодного мого коментаря з русскава паета Д. Самойлова":  

  Нещодавня блискуча стаття Олі Гнатюк про глибоко тенденційну книжку Таріка Сиріла Амара привернула мою увагу уже самою персоною автора, з яким мені доводилося спіткатися у Львові і в Нью-Йорку.  

Жалі за поки що невтіленим із сподіваннями, що хтось, колись, і раптом ще за нашого життя...    

  Як з виделки виточити голку? Ніхто над цим не замислювався? Невже?   А як з кардана змайструвати шило? Теж не думали?   А з ломика?   От і я не думав. Хоча ми якраз чимось подібним займаємося уже роками, демонструючи свій невиліковний ідіотизм.  

  Я інколи дивуюся, як люди, що не є фахівцями в тому чи іншому питанні, все ж намагаються висловитися. Справа навіть не у фаховості, а в звичайній поінформованості. Якщо хтось вважає себе публічною особою, то варто все ж було б ознайомитися з історією перш, ніж молоти дурниці.   Святослав Вакарчук чудовий співак, але не раз уже висловлювався так, що це викликало глибокий смуток і щире побажання для нього краще співати, аніж щось говорити.  

  Декомунізація – один з найвагоміших здобутків нашого часу. Відразу за нею чи то пак в її ж руслі йде заборона компартії. Переважна більшість українців не надає цьому всьому великого значення, бо переважна більшість мислить іншими категоріями, для яких близькі твердження опоблоку: декомунізація нас не нагодує, є справи й важливіші.   Звісно, що не нагодує. Але вирве нас із лабет Москви і наблизить до Європи.  

  Фейсбук можна використовувати, як лакмус нацдебілізму. Просте моє питання: «А в яких ще країнах є двомовні канали телебачення?» – викликало відповіді, які свідчать про те, що люди насправді в цьому не орієнтуються, але вважають, що мають свій варіант відповіді.  

  Проблема застосування ембарго щодо російських книжок викликала дискусії і сварки, а за ними ще й появу улюбленого дітища совка – колективних листів. При чому, як це вже увійшло у звичай, підписантів агітували по телефону. Так що один з них мені признався, що самого тексту не бачив і не второпав, що підписує.  

  Коли ми кажемо, що Львів – європейське місто, то воно повинно мати й усі європейські атрибути. Але чи має?