​   Тиждень завершився радісно і оптимістично. Попри всі яйкання з приводу перемоги Трампа, залишалася тиха підозра, що не все так просто. Знаю американських українців, щирих патріотів, які на дух не переносять демократів, а Обама їх дістав до печінок. Отже, вони в Трампі не бачили ні для себе, ні для України жодної загрози.   І я їм повірив. І я спокійний.  

  Читаючи твори Івана Франка з його 50-титомника, не раз дивувався, чому саме у Києві взялися за цю працю, нічого не петраючи в галицькій літературній мові. Часто текст був зредагований настільки тупо, що перекручувався зміст.   На жаль, усі архіви Франка, як і В. Гнатюка, опинилися у Києві, хоч ніхто ними там зараз не займається. Однак, дивує з якою сміливістю окремі упорядники беруться за видання творів галицьких письменників.

  Часом бувають доволі чудні трафунки. Нема дня, аби хтось не зателефонував і не попросив коментаря чи інтерв’ю. А буває, що починають здалека – з описів своєї благодійної діяльності, а потім питають, чи я не міг би допомогти фінансово.  

  Про феноменальний підручник «Сімейні цінності» уже висловився багато хто, розібравши цей скарб на цитати.   Я ж зацитую лише одну неймовірну сентенцію: «Сучасні дослідники схиляються до висновку, що «Любов – це енергія Всесвіту, яка творить і об’єднує. І людина є творцем Любові!»  

  З появою фільму «Волинь» преса та інтернет у Польщі зарясніли безліччю статей, їх куди більше, аніж в Україні. І до їхньої честі сказати, погляди на той драматичний період історії не завжди антиукраїнські.   Хоча в коментарях читачі налаштовані надто радикально і видно, що голови їхні забаламучені тим, що вивчали вони у школах і там їх учили специфічно. Тому й надибуємо закиди українцям аж із епохи Хмельницького, бо, мовляв, уже тоді різали українці поляків.

У Львівському Музеї етнографії та художнього промислу завершилася виставка світлин чеського поета і фотографа Ігоря Малієвського «Знаки Львова». Він готував її два роки, не раз навідуючись до нашого міста. Митець у розмові із Z поділився враженнями від Львова та львів'ян і розповів про свій особистий «львівський період».    

  Довкола Бабиного Яру маємо свіжий скандал. Його корені тягнуться від скандалу, який вибухнув ще кілька років тому і був пов'язаний з грандіозним планом заходів, розроблених ідеологом єдіной і нєдєлімой Дмитром Табачніком.  

  Так у нас вже повелося: ставлять пам'ятника Тарасові Шевченкові, а виходить Лєнін, знімають щирий український фільм, а виходить совдеп.  

  Ми живемо в дивовижній країні, де ще водяться неціловані дівчата, нелякані аферисти і високопоставлені пройдисвіти. У мене складається враження, що ми вже ніколи не перестанемо бути молодою нацією. Така, знаєте, вічна молодість із прогресуючим інфантилізмом. Молодості притаманні необдумані вчинки і схильність підпадати під вплив фейкових персонажів, витканих з повітря й туману.  

  1   Ти біжиш попереду мене, довкола нас ліс і п’янливі запахи розквітлих квітів, зелені, води, моху, а запах вологи нагадує, що ми у лісі, в якому ще вчора періщив дощ.    – Тату, а сьогодні буде дощ?    – Не знаю, – кажу, – небо захмарене... Може, й буде.    – Тоді ми не будемо далеко заходити?