Анкара-Атени: вуглеводневий конфлікт

Між Грецією та Туреччиною ледь не дійшло до збройної сутички. На кону велетенські поклади нафти й газу в Середземному морі.

 

 

26 серпня минулого 949 років від битви під Манцикертом, що в Анатлолії. Тоді, 1071 року, турки-сельджуки, котрі вдерлися вглиб Візантійської імперії, на голову розгромили тамтешнє військо. Навіть взяли в полон імператора Візантії Романа IV Діогена.

 

Дата, як ми бачимо, не надто кругла, проте це не зупинило турецького президента Реджепа Таїпа Ердоґана організувати пишні урочистості, аби самому виступити на них і заявити: «Ми ні на крок не відступимо від того, що належить нам. Охочі нам протистояти і заплатити ціну, якщо такі є, будь ласка, вперед».

 

Кого Ердоґан мав на увазі? Звісно, греків, котрих з певною натяжкою можна назвати спадкоємцями візантійців. «Ті, хто не може бути гідним навіть спадщини Візантії, сьогодні, знову заручившись підтримкою європейців, намагаються творити піратство в реґіоні, а це говорить про те, що вони не винесли належний урок з історії. У страху великі очі. Туреччина отримає те, що їй належить і в Середземному, і в Егейському, і в Чорному морях. Ми не претендуємо ні на чиї території, суверенітет, інтереси, але ми ні на крок не відступимо від того, що належить нам».

 

 

Що ж, натяк більш ніж прозорий і тривожний водночас. Не даремно напередодні міністри закордонних справ Європейської Унії провели екстрену нараду, на якій обговорювали протистояння між Грецією і Туреччиною в Східному Середземномор'ї. 

 

Ситуація дійсно досить поважна: два партнера по НАТО опинилися на межі збройного конфлікту. А на початку серпня ледь не дійшло до сутички  в Середземному морі, де зустрілися турецьке геологорозвідувальне судно Oruc Reis в супроводі п’яти бойових кораблів та кораблі ВМФ Греції, котрі намагалися зашкодити руху турків. І невідомо, чим би це все закінчилося, якби на місце інциденту оперативно не прибули французькі бойові кораблі. Греція називає інцидент випадковою подією, а Туреччина – провокацією.

 

Розберемося, в чому ж причина актуального загострення взаємин. Відомо, що Туреччина і Греція ворогували століттями. Востаннє збройний конфлікт між ними спалахнув у 1974 році на Кіпрі. Туреччина окупувала острів після військового перевороту на ньому.

 

Напруження між Атенами і Анкарою то наростало, то спадало. Черговою підставою для конфлікту стало виявлення природного газу біля берегів Кіпру і перспективи виявлення ще значніших запасів вуглеводнів. Суперечка за Кіпр спричинила ще й те, що країни не можуть поділити між собою морські економічні зони. Обидві сторони в своїх претензіях спираються на принципово різні юридичні арґументи.

 

У листопаді 2019 року Туреччина підписала угоду з урядом Лівії, що спонукало Анкару заявити права на частини морського дна, які Атени називають грецькими за міжнародним правом. У відповідь на ці дії Єгипет і Греція підписали свою угоду про демаркацію морських кордонів. Документ передбачає, що саме Атени й Каїр є головними розпорядниками покладів нафти і природного газу в цьому районі. Таким чином обидві угоди входять між собою у жорсткий клінч.

 

Варто нагадати, що ще раніше Греція, Кіпр, Єгипет та Ізраїль підписали угоду про спільне видобування газу в Середземному морі й транспортування його до Європи. Запаси родовища попередньо оцінені у фантастичні 122 трильйони кубометрів. Тим часом турецько-лівійська угода входить в гостру суперечку й з грецько-кіпрійсько-єгипетсько-ізраїльською угодою.

 

Ще в грудні минулого року на зустрічі міністрів закордонних справ Євроунії її учасники стали на бік Греції й скритикували турецько-лівійську угоду. Було ухвалено резолюцію зі засудженням дій Туреччини. У ній, зокрема, зазначалося: «Надзвичайно важливо, щоб міжнародне морське право, принцип добросусідських відносин, суверенітет і суверенні права щодо морських зон усіх сусідніх прибережних держав, в тому числі створюваних їхніми островами, дотримувалися. Всі члени міжнародної спільноти повинні дотримуватися цих принципів і утримуватися від будь-яких дій, що підривають регіональну стабільність і безпеку».

 

Туреччина, своєю чергою, заявила, що Брюссель не має права оголошувати її угоду з Лівією незаконною. «Цей документ набув чинності. Наша мета – не забрати у когось його право в Середземному морі, а запобігти узурпації наших прав. Нас хотіли обмежити тільки межами нашого узбережжя. Ця угода повністю законна», – заявляв Ердоґан.

 

Але повернімося до серпневого конфлікту між ВМФ Туреччини й Греції. Європейська Унія у ньому знову стала на бік Атен. Анґела Меркель – бундесканцлерка Німеччини, котра нині головує в Раді ЄУ, – запропонувала своє посередництво у врегулюванні конфлікту. Проте Анкара ніяк не може відійти від агресивної риторики. Туреччина заявила про намір провести свої військові маневри в районі між островами Родос і Кастелорізо в східному Середземномор'ї.

 

 

Атени відповідають тією ж монетою. Грецькі збройні сили приводять в стан підвищеної бойової готовності. Прем'єр-міністр Греції Кіріакос Міцотакіс заявив, що країна готова протидіяти будь-яким турецьким проявам агресії. Він теж заявив про намір поспілкуватися з генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенберґом щодо протидії Анкарі.

 

1996 року Греція й Туреччина, котрі вже були членами НАТО, ледь не  розв'язали війну між собою. Таким чином було б дано прецедент збройному конфлікті всередині одного військового блоку. Конфлікт тоді, як і зараз, стосувався приналежності островів у Середземному й Егейському морях, а отже, й акваторії навколо них. Тоді суперечку вдалося перенести в судове поле. Сподіватимемося, що й тепер вдасться цього досягти. Хоча цього разу питання стоїть також про фантастичні запаси енергоносіїв, що значно ускладнює конфлікт.

 

28.08.2020