Недавно вчені відкрили бактерію, яка вже сто мільйонів років живе під дном океану. Цікаво поміркувати, що б змінилося у нашому житті, якби ми жили хоча б мільйон. Дві думки одразу приходять до голови. По-перше, університетам доведеться обмежити перебування професорів на посадах хоча б до століття – щоб в академію приходили нові таланти, а наука не перетворювалася на догму. По-друге, на жодному торті не поміститься стільки свічок. Тому їхня кількість вимірюватиметься радше логарифмом нашого віку: для тисячі років – це три свічки.
Стародавні мислителі казали, що ми не можемо відтермінувати природну смерть – але у наших силах контролювати те, як ми живемо. Вони вірили, що «немає нічого нового під Сонцем». Обидві тези з нашого теперішнього погляду неточні. Завдяки досягненням у біонауці та технологіях, ми можемо уявити собі майбутнє після COVID-19, в якому хвороби будуть подолані, а тривалість нашого життя суттєво зросте.
Якщо це справді так, то як воно від цього зміниться? У нас появиться значно більше часу, щоби працювати над довготривалими планами й ставити перед собою набагато амбітніші цілі. Ми зможемо більше турбуватися про нашу планету та відносини з іншими людьми, адже забруднення довкілля та чвари загрожують нам у тривалій перспективі. Більший життєвий досвід може зробити нас мудрішими і менше схильними до ризику, адже наші ставки також зростуть. Можливо, більше не буде сенсу посилати солдат на війни чи взагалі розпочинати їх.
Але навіть ці розумні стратегії не означатимуть, що наше виживання буде гарантованим. Наприклад, усупереч відомій кореляції між розміром мозку та масою тіла, динозаври не стали достатньо розумними, щоб передбачити падіння астероїда. Нещасні випадки однаково траплятимуться, а лікарні будуть переповнені пацієнтами, які постраждали внаслідок буденних невезінь.
Період фертильності різко зросте, тож нашій планеті загрожуватиме перенаселення. Враховуючи сучасні темпи народжуваності, кількість мільйонолітніх людей збільшиться до непідйомної цифри у сто трильйонів. Запобігти цьому зможе хіба сувора політика з обмеження народжуваності до прийнятного рівня. Альтернативою може бути відправлення людей у космос для колонізації інших планет.
Добрі новини у тому, що якщо люди стільки житимуть, вони зможуть подорожувати до найближчих зірок навіть за допомогою звичайних хімічних ракет. Наприклад, якщо рухатися зі швидкістю зонду НАСА «Нові горизонти» (84.000 км / год.), то час подорожі до планети біля Проксими Центавра, яка потенційно може бути придатною для життя, становитиме сто тисяч років. Для пасажирів, які житимуть мільйон, такий «круїз» можна буде порівняти з мандрівкою «Нових горизонтів» до Плутона, яка тривала трохи більше десятиліття. Важливо, щоби на борту космічного корабля була самооновлювальна екосистема й комфортні умови, а також щоб його екіпаж не зійшов з глузду, наче рибак, який після тривалого періоду без здобичі почав сумніватися, чи риба – це узагалі мета риболовлі.
Але через мільйон років найближчою до нас зорею буде зовсім не Проксима Центавра, тож, найвірогідніше, знайдуться нові кандидати для космічних подорожей. Власне, нічне небо виглядатиме зовсім по-іншому, адже зорі рухаються відносно Сонця. За такий тривалий час у нашій галактиці спалахнуть десятки наднових, які освітлять нічну темряву, наче космічні феєрверки. А найближча з таких подій може навіть загрожувати біосфері.
Оскільки навіть сучасні технології розвиваються експоненційно на шкалі у кілька років, складно навіть подумати, як виглядатиме високорозвинена цивілізація через мільйон років. Чи зможе вона пережити руйнівні тенденції, які постійно породжують нові технології? Один зі способів дізнатися – це шукати техноартефакти живих або мертвих інопланетних цивілізацій. Неминуче те, що всі форми життя рано чи пізно зникають. Всесвіт невблаганно розширюється й охолоджується. Це означає, що приблизно через 10 трильйонів років згаснуть усі зірки. В далекому майбутньому все замерзне й більше не буде енергії, щоби підтримувати життя.
Ближче майбутнє, однак, видається не таким похмурим. Найбільша перевага тривалого життя – це те, що люди, яких ми любимо, залишатимуться з нами значно довше. Кінцева точка, утім, неминуча. Давньогрецький філософ Епікур у своєму «Листі до Меноецея» писав, що смерті не треба боятися, оскільки ми ніколи з нею не зустрічаємось: «коли ми є, смерті нема, а коли смерть є, нас нема». Злочинці також сидітимуть у в’язниці набагато довше. Ті, чию свободу суспільство обмежило, вбачатимуть у цьому певний промінчик надії: смерть звільняє від усіх життєвих ланцюгів. На жаль, ця свобода приходить надто пізно, щоб нею можна було скористатися. Як і академічні посади, терміни перебування у в’язниці, зокрема довічні, також, мабуть, доведеться обмежити.
Мільйон років – це час, який пройшов, відколи наш далекий предок Homo erectus уперше з'явився на просторах Африки. Цей час, звісно, набагато коротший, ніж вік Всесвіту, Сонця або Землі. Можна піти навіть далі й уявити собі життя завдовжки у мільярд років. Для того, хто стільки житиме, зорі спалахують і гаснуть на небі, наче лампочки. На тлі такої тривалої перспективи наші теперішні хвилювання й турботи виглядатимуть так само наївно, як перша думка в голові новонародженої дитини.
Avi Loeb
What if We Could Live for a Million Years?
Scientific American, 16/08/2020
Зреферував Є. Л.
21.08.2020