Скільки часу залишилось людству?

Аві Леб

Для молодих вчених, які прагнуть знайти відчуття мети у своїх дослідженнях, я маю пораду: взятися за таку тему, яка має значне суспільне значення. Це можуть бути такі теми, як боротьба зі зміною клімату, прискорення розробки вакцин, задоволення суспільних потреб в енергії та їжі, створення стійкої бази в космосі чи пошук технологічних реліктів інопланетної цивілізації. Суспільство фінансує науку, тож вчені, зі свого боку, повинні враховувати суспільні інтереси.

Найбільшим зі всіх викликів є те, як продовжити час існування людства. У недавній лекції перед випускниками Гарварду мене запитали, скільки, на мою думку, ще існуватиме наша технологічна цивілізація. Моя відповідь ґрунтувалася на факті, що якщо ви візьмете середньостатистичну людину, то найбільші шанси, що ви знайдете її в середині її життя. Шанси, що хтось є немовлям у перший день після народження, у десятки тисяч разів менші, як порівняти з шансами, що він / вона є людиною середніх літ. Так само малоймовірно, що ми живемо у перше століття після початку нашої технологічної ери, якщо вона триватиме мільйони років. Набагато ймовірніше, що ми перебуваємо в її середині — а звідси випливає, що наша цивілізація існуватиме ще, можливо, кілька століть, але не довше. Коли я публічно оголосив цей статистичний вердикт, то зрозумів, які похмурі наслідки з нього випливають. Але чи наша доля справді неминуча?

Оптимісти обов’язково скажуть, що в нас є свобода волі і ми обов'язково знайдемо якесь рішення, яке дозволить нам існувати довше. Мудра політика дозволить зменшити ризики від технологічних катастроф, пов’язаних зі зміною клімату, пандеміями чи війнами. Проте незрозуміло, чи політики знайдуть потрібні рішення, які врятують нас від невблаганного статистичного вердикту. Людям важко боротися з ризиками, з якими вони раніше не стикалися, — про що свідчить, наприклад, зміна клімату.

Це змушує повернутися до фаталістичного світогляду. Стандартний фізичний підхід розглядає людей як утворених з елементарних частинок без жодних містичних компонентів. Якщо ми і справді є такими композитними системами, то у нас немає свободи волі на фундаментальному рівні, оскільки всі частинки підкоряються законам фізики. З цієї перспективи те, що ми називаємо «свободою волі», є лише незнанням усіх комплексних факторів, які впливають на наші вчинки. Такі обставини є значними на рівні індивіда, але коли мова йде про велику вибірку, людська поведінка стає загалом зрозумілою і прогнозованою. Хоча долю конкретної людини важко передбачити, але, можливо, доля цивілізації загалом обумовлена її минулим у невідворотному статистичному сенсі.

Прогноз, скільки часу нам ще відведено, може випливати з інформації про долю таких самих цивілізацій, як наша, які їй передували і, можливо, існували за схожих фізичних обмежень. Більшість зірок сформувалися за мільярди років до нашого Сонця і могли теж підтримувати технологічні цивілізації на своїх придатних для життя планетах. Якби ми мали дані про такі цивілізації, то могли б порахувати, які статистичні шанси, що наша цивілізація переживе той чи інший часовий відрізок. Цей підхід нагадує калібрування ймовірності радіоактивного розпаду атома, виходячи із даних про поведінку інших атомів такого самого типу. Теоретично ми можемо зібрати такі дані, якщо відкриємо для себе космічну археологію і шукатимемо артефакти мертвих технологічних цивілізацій. Звідси випливатиме, що доля нашої цивілізації продиктована фізичними обмеженнями.

Але навіть якщо ми зіштовхнемось із неминучими шансами нашого виживання, людський дух однаково спробує кинути їм виклик, а ми можемо стати статистичним вибіжником. Наприклад, наші шанси вижити у довгостроковій перспективі можуть сильно покращитися, якщо частина людства переселиться із Землі на інші планети. Поки що всі яйця ми зберігаємо в одному кошику. І хоча Земля поки що є нашою комфортною домівкою, вона колись перестане нею бути, адже температура Сонця повільно зростає, і через мільярд років уся рідка вода з поверхні нашої планети випарується. Створення численних колоній людей на інших планетах нагадуватиме дублювання Біблії на друкарському верстаті Ґутенберга близько 1455 р., яке запобігло втраті безцінного оригіналу внаслідок єдиної катастрофи.

Звісно, навіть відносно коротка мандрівка на Марс пов’язана з багатьма небезпеками для здоров’я, що походять від космічних променів, енергетичних сонячних частинок, ультрафіолетового випромінювання, нестачі атмосфери для дихання та низької гравітації. Якщо ми подолаємо ці труднощі, це збільшить нашу здатність розпізнавати терраформовані планети біля інших зірок, ґрунтуючись на нашому власному досвіді.

Звісно, теперішні проблеми можуть утримати нас від космічних подорожей. Хтось може спитати: навіщо марнувати цінний час і гроші на космічні вилазки, якщо є стільки проблем на Землі?

Перш ніж піддатися цьому аргументу, потрібно згадати, що надмірне фокусування на приземлених проблемах відволікає людську увагу від ширших здібностей, які можуть дозволити адаптуватися до нових обставин у тривалій перспективі. Це нагадує те, як колись люди мізкували, як їм вирішити проблеми, що враз стали неактуальними. Наприклад, як прибирати гній з міських вулиць або створити величезну мережу телефонних ліній? Винахід автомобіля та мобільного телефона розв’язав ці проблеми в одну мить.

З цього можна зробити висновок, що хоча ми справді повинні звертати негайну увагу на вирішенні локальних проблем, але нам також потрібне натхнення, яке підійматиме нас на вищий рівень і відкриватиме перед нами ширші горизонти. Звуження нашого поля зору зумовлює конфлікти, адже підсилює наші відмінності та обмежені ресурси. Натомість ширша перспектива плекає взаємодію у відповідь на глобальні виклики. А для такої перспективи немає кращого втілення, ніж наука, яка для людства є «грою з безконечною сумою». Як казав Оскар Вайльд, «ми усі живемо в канаві, але дехто дивиться на зорі». Я сподіваюсь, що таких людей ставатиме щораз більше. Натхнення, отримане від такого погляду, дозволить уникнути, здавалось би, невідворотного фаталістичного сценарію.