У Львові за підтримки Українського культурного фонду триває проєкт з присвятою Модесту Сосенку (28 квітня 1875– 4 лютого 1920)
Музейники Олег Пеленичка, Олеся Семчишин-Гузнер й Роман Зілінко з отцем Назарієм, парохом храму Воскресіння Господнього у с.Поляни Львівської обл.
Кураторка проєкту – кандидатка мистецтвознавства, старша наукова співробітниця відділу українського мистецтва XIX – початку XX століття Олеся Семчишин-Гузнер, авторка монографії про Сосенка, яка посилається на сторінку проєкту у Фейсбуку, де, зокрема, зазначено: «23 квітня 1875 р. в с. Пороги біля Богородчан на Івано-Франківщині в родині священика Данила Сосенка і Анни Кисілевської народився син, якого назвали Модестом. Йому судилося стати одним з найвидатніших українських художників початку ХХ ст. «…мистецтво – се й було тим найкращим єством Сосенка, чим він з зарання свого свідомого життя став жити, та чим він дійсно причинив ся до збільшення нашого національного добра» (І.С.). 2020 р. – ювілейний для Модеста Сосенка, то ж ми готуємо багато несподіванок для прихильників його таланту та тих, кому не байдуже минуле свого народу. Стежте за нашою сторінкою, будьте активні. Ваша підтримка – наша потужна мотивація)))».
Фрагмент розпису бані у церкві Воскресіння Господнього у с. Поляни Львівської області. Світлина Олесі Семчишин-Гузнер.
Мистецтвознавиця розповідає, що проєкт розпочався саме зі створення сторінки у Фейсбук, а створена вона була у лютому, з нагоди сумної дати – ста років від дня смерті Модеста Сосенка. «Ми тоді ще не знали, чи переможемо у конкурсі проєктів Українського культурного фонду, – говорить Олеся Семчишин-Гузнер. – А УКФ надав нам можливість конкретно реалізувати наші плани. Бо ми це хотіли зробити, але наскільки би це вдалося без фінансової підтримки – невідомо».
За словами пані Олесі, відразу ж люди дуже почали підтримувати проєкт, дуже гарно реагувати: «Це дуже приємно і це дуже стимулює до праці. Так, з роками багато чого втрачено. Але ми не хочемо говорити про негатив. Хочемо показати, що вміємо берегти – і в музеї, і поза музеєм. І коли люди активно долучаються, реагують на наші дописи вже про проєкт, про те, що ми щось робимо, це справді дає велику надію на те, що ми робимо добру справу і що вона буде мати результат на майбутнє. Це для нас справді дуже важливо».
І далі у розмові – про історію вивчення музейного і позамузейного доробку Модеста Сосенка, етапи проєкту «ПізнайЗрозумійЗбережи», фотофіксацію, наклади видань, їхнє поширення, сайт-візитівку і виставку в Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького наприкінці поточного року.
Фотографування іконостаса в Онуфрiївськiй церкві у Львовi. Свiтлина Романа Гука
– Коли, власне, почався цей проєкт? І, можливо, поштовхом стало знищення минулого року розписів Сосенка у церкві Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ у Славському? (Це сталося під час ремонту храму з ініціативи парафіян і пароха. – Т.К.).
– Насправді цей проєкт готувався набагато раніше. Просто ті події, про які ви згадуєте, актуалізували проблему – і Сосенка, і його позамузейного доробку (власне, храмових, переважно, робіт, розписів і іконостасів). Воно просто загострило потребу окремого видання, окремої уваги до постаті Сосенка і до його творчості. Щодо постаті Сосенка. Як ви можете самі проаналізувати, про наших художників початку ХХ століття написані невеличкі монографії – у довоєнний період або у радянський час. А Модест Сосенко, хоч цього року минає 100 років від його смерті, не має жодного монографічного видання. Чому так склалося? Можемо зробити ретроспективний аналіз. Про потребу монографії про Сосенка говорив Іларіон Свєнціцький. Планував писати про Сосенка Микола Федюк, але книжка так і не з'явилася. У радянський час, близько 1960-го року, в нашому музеї знов актуалізувалася постать Сосенка, але представлялася вона досить обділено, тому що не йшлося про його релігійні твори. І це зрозуміло. Але, власне, отак, обділено, ввійшов Сосенко і в Історію українського мистецтва (відому, шеститомну) – з уникненням опису його праці в ділянці релігійного малярства. Акцентувалося на його розписах світського характеру у Музінституті імені Лисенка у Львові, наголошувалося на його роботах в портретному жанрі, в жанрі краєвиду.
Христос благословляє дітей. Вітраж, виконаний за проектом М. Сосенка в церкві Арх. Михаїла у с. Підберізці біля Львова. Світлина Романа Зілінка.
Але то не був той Сосенко, який проявився найяскравіше – і в ділянці релігійного малярства. І вже у 1990-х роках Віолетта Радомська знову підняла історію цієї постаті, почала їздити по церквах, оглядати. То ми тоді зрозуміли, що, в принципі, ситуація із позамузейною спадщиною, храмовими його розписами і іконостасами слабо збережена. До наших днів дійшли тільки кілька пам'яток. Але це теж тоді були початки. Громади повертали собі храми. Відповідно, працювали над тим, щоб ті храми достойно відкрити, зробити ремонт. І ті фрагменти, які можна було врятувати, на той час теж вже були втрачені. І, напевно, все це стримувало дослідників в тому, щоби надати монографію, бо щось не обстежено, щось не збережено… Також потрібен був час, щоби вивчити його релігійне малярство, назбирати матеріал, проаналізувати його. От так воно все й відтягувалося. Хоча і Люба Волошин багато працювала, досліджуючи творчість Сосенка. Але так уся ця робота і не отримала логічного завершення у вигляді видання – книжки, монографії.
Фотофiксацiя розписів М. Сосенка у храмі Арх. Михаїла у с. Підберізці біля Львова. Світлина Романа Зілінка.
Я вже теж багато років досліджую Сосенка, і він мене не відпускає. Як тільки готовий матеріал до певної дати, то виникає щось нове, що спонукає до подальших пошуків. І ти знову заглиблюєшся у дослідження і не хочеш його видавати. Але ми вже були цільово скеровані на 2020-й рік, на століття від часу смерті Модеста Сосенка і ювілейний рік до митрополита Андрея Шептицького, який підтримував Сосенка все життя. Бо Сосенко був його першим стипендіатом, розділяв його погляди на розвиток українського сакрального мистецтва початку ХХ століття. Отже, наша монографія має вийти в світ. Але торік, власне, оті події в Славську активізували ще один момент. Він пов'язаний у цьому випадку із Сосенком, але має ширший контекст і переноситься в більшу площину проблеми – збереження позамузейних творів, тих, якими опікується громада. Переважно, у церквах.
– А який вихід з такої ситуації? І хіба взагалі він є, той вихід?
– Напевно, музеям потрібно співпрацювати з громадами і пояснювати, що так, як ми бережемо твори у нашій збірці, так і в них є обов'язок зберігати те, що є під їхньою опікою. Отака має бути співпраця – у вигляді діалогу. Спроби такої співпраці були у 1930-х роках – такі діалоги із парохами, і з громадами церковними проводив Іларіон Свєнціцький. Це задокументовано. Є в архівах такі згадки. Тобто ми намагаємося таким проєктом наголосити на творчості Сосенка, достойно її представити, популяризувати шляхом художнього пізнання, розуміння важливості тих завдань, які він вирішував в тому періоді, коли жив. І коли прийде розуміння важливості творчості Сосенка, прийде й розуміння того, що його треба зберегти. Меседж «ПізнайЗрозумійЗбережи» і скерував нас до цього проєкту і подачі його на конкурс Українського культурного фонду.
Фотографування іконостаса у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в Дрогобичі. Світлина Романа Зілінка.
– На що саме надав кошти Український культурний фонд?
– Підтримка УКФ – це тільки видання. А ми ще плануємо виставку наприкінці року – у грудні. І ця виставка не фінансується УКФ, але також буде акцентом на монументальній спадщині Сосенка. Але це – тема окремої розмови згодом.
– Ваш проєкт, якщо я правильно зрозуміла, складається з кількох частин.
– Так. Проєкт має кілька складових. Перша – фахова фотофіксація збережених розписів Модеста Сосенка. Це той момент, який не давав відпустити від себе монографію, тому що хотілося все-таки якісно подати поліграфічний продукт. І, власне, дуже багато проблем розв'яжеться з фіксацією іконостасів, ікон в святилищі, розписів.
– Про що йдеться?
– Ці об'єкти – віддалені від нас, і ми не можемо оцінити їх зблизька. А фотофіксація дає можливість наблизити ті моменти і ширшому колу зацікавлених людей роздивитися ті нюанси і щодо творчої манери, і щодо особливостей художника. Також фотофіксація в результаті дасть нам великий архів добрих цифрових фотографій розписів, які ми будемо використовувати частково в монографічному виданні, частково – у підготовці виставки.
Фотографування іконостаса у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в Дрогобичі. Світлина Романа Зілінка.
Крім того, у проєкті УКФ нами запланований і сайт-візитівка, і це буде ресурс з інформацією про художника і світлинами по монументальних об'єктах. Все – у загальному доступі. У нашому музеї – для науковців, загалом для тих, кого цікавить така інформація. Йдеться і про церковні громади, які зацікавлені в поширенні і популяризації нформації про Сосенка, отож можуть використовувати світлини для своїх потреб (для образків, календарів, іншої друкованої продукції).
Друга частина нашого проєкту – видання монументального дослідження про художника мого авторства, а працюю я над монографією понад десять років. А ще ми видамо каталог творів Модеста Сосенка, що зберігаються у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького.
– Наскільки мені відомо, спадщина Сосенка надійшла за заповітом до Національного музею.
– Так. Тому ми маємо певний обов'язок перед Сосенком – у такому виданні.
Фотографування розписів М. Сосенка у церкві Св. Миколая у Золочеві. Світлина Олесі Семчишин-Гузнер.
– Можливо, буде ще інша друкована продукція? Я, коли приходила до вашого музею по матеріали, бачила в залах дуже гарні буклети.
– Виготовимо і буклети – до тих об'єктів, на яких зараз проводимо фотофіксацію. Окрім Золочева, бо по Золочеву 2007 року виходила книжка. Дуже важливо це є для релігійних громад – для того щоби коротко знайомити їх із історією пам'ятки і з постаттю художника.
– Які часові межі проєкту?
– Проєкт має бути реалізований 31 жовтня. І маємо звітувати про це Українському культурному фонду. У нас обмаль часу. Тому те, що зафіксували вже, частково даємо до верстки. Уже зроблені чорнові верстки монографії і каталогу. Частково матеріал даний на коректуру. Тобто все – у процесі. Також ведемо переговори щодо сайта. Працюємо на повну, докладаємо всі зусилля.
– Чи достатньо коштів вділив УКФ?
– Ми готували кошторис. І сподіваємося, що нам тих коштів вистачить. Нам дуже добре ідуть назустріч всі, хто з нами співпрацює. Розуміють важливість справи. Думаю, що дамо собі раду.
– Уже знаєте, де друкуватимете?
– Ще не визначилися із тим. Коли матимемо остаточну верстку, достеменно знатимемо кількість сторінок, тоді говоритимемо цільово.
На риштуваннях у церкві Воскресіння Господнього в с. Поляни Львівської області. Світлина Романа Зілінка.
– Розкажіть про свої особисті відчуття під час роботи над проєктом.
– Сосенко вартує того, щоби ми більше звернули на нього увагу і дали достойну оцінку його творчості й творчому доробку. Мені хочеться, щоби він став до нас ближчим. Щоби не був художником, прихованим для нас за крилатими висловами, гарними фразами, а щоби ми побачили його митцем, людиною, яка жила у свій час, мала свої якісь переживання, свої цілі, свої завдання… І він їх виповнив, як на мене, вповні. Я хочу, щоби всі це зрозуміли. Й належно оцінили все, що він зробив.
– Уже відомий тираж монографії?
– Ми закладали в кошторис 500 примірників. Каталогу – 300 примірників. І весь тираж роздаватимемо. Це той момент, який мене дуже тішить. Бо видання, напевно, вийде коштовним – це повноколірний друк і це – поза 400 сторінок монографії. Напевно, не всі зможуть таке видання придбати. А так буде нагода мати книжку зацікавленим особам.
На риштуваннях у церкві Воскресiння Господнього в с. Поляни. Свiтлина Романа Гука.
– А в бібліотеки видання потрапить?
– Ми склали для УКФ перелік бібліотек, куди робитимемо розсилку.
– Про скільки примірників ідеться?
– Про сто. Але умови карантину перевели нас у режим онлайн-презентацій. Це трошки ускладнило розповсюдження тиражу. Ми мали би мати презентації не тільки у Львові. Люди би заповнювали анкети, за якими й отримували б примірники. Але, в результаті, матимемо її тільки у Львові. Анкета переведена на Гугл-форму і саме в таких віртуальних анкетах люди будуть переконувати нас в своїй зацікавленості щодо отримання книжки.
У храмi Св.Миколая у Золочевi. Свiтлина Олесi Семчишин-Гузнер.
– Але ж видання передусім наукове і, напевно, спрямоване на певне коло читачів?
– Так. Художники, колекціонери, мистецтвознавці, студенти мистецьких вишів – ці категорії читачів будуть у нас в пріоритеті. А частину тиражу плануємо залишити в нас у музеї. Можливо, будуть люди, які з певних причин не зможуть взяти участі в онлайн-презентації чи долучитися до віртуального анкетування. То ми ці книжки, можливо, даруватимемо під час грудневої виставки. Частину книжок віддамо нашим партнерам, а це – музеї у Львові, де є хоча б поодинокі матеріали, пов'язані з постаттю Модеста Сосенка, також – архіви, Івано-Франківський краєзнавчий музей, Український музей в Чикаго... Маємо широке поле партнерів. Дякуємо й великій, розкиданій по світу, родині Модеста Сосенка, яка активно долучалася до праці над книжкою.
Фотографування іконостаса у церкві Воскресіння Господнього у с. Поляни. Світлина Олесі Семчишин-Гузнер.
Розмовляла Тетяна Козирєва
Фото: Роман Гук, Роман Зілінко, Олеся Семчишин-Гузнер