Невимовна краса життя

Вікторія Польова: Мій твір – про невимовну красу життя, про довіру до нього, попри все

19 грудня Львівська національна опера презентує премʼєру сучасного балету “Мавка” за сюжетом відомої драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня”. Авторами новітньої постановки є команда, що реалізувала один з найуспішніших балетів сьогодення – “Тіні забутих предків” на музику Івана Небесного: балетмейстер-постановник Артем Шошин (асистентка Тетяна Куруоглу), автор лібрето Василь Вовкун, диригент-постановник Юрій Бервецький, сценограф Арвидас Буйнаскас (Литва) та художниця костюмів Наталія Міщенко.

Музику до балету створила одна з найвідоміших та найзатребуваніших українських композиторок Вікторія Польова. Її імʼя регулярно звучить на міжнародних фестивалях та престижних музичних майданчиках. Виконавцями творів Польової є провідні українські та зарубіжні диригенти, всесвітньо відомі музиканти: Володимир Сіренко, Володимир Юровський, Наталка Пономарчук, Роман Кофман, Кері-Лінн Вілсон, Джон Сторгордс, Адам Стерн, Емілі ДʼАнжело, Джойс Ді Донато та інші.

Неповторний композиторський стиль Вікторії Польової є поєднанням мінімалістичного письма та глибоко духовного ідейного наповнення. У багатій жанровій палітрі її доробку – симфонічні, камерні, хорові твори. Про те, чим для композиторки є балет “Мавка”, про його задум, стилістику та народження на сцені Львівської національної опери, Вікторія Польова розповіла у ексклюзивному інтервʼю команді театру.

– Ваш перший балет «Гагаку» був написаний у 1994 році. Що спонукало Вас знову звернути увагу на цей жанр 30 років потому?

– Насправді, «Мавка» – це вже третій балет, що я написала. Перший – «Гагаку» за сюжетом новели Рюноске Акутагави (1994): він був актом пошуку авангардної форми та вивчення інтонаційного світу японської старовини. Другий – «Дзеркало, Сни або Маленьке життя» на власне лібрето (2021): цей балет – моя сповідь. А «Мавка» (2025), балет-феєрія на лібрето Василя Вовкуна, – вже третій балет у моєму доробку. Тобто це є балетна трилогія довжиною у ціле життя. Але також і щоденник еволюції моєї музичної мови.

– Яким був початковий творчий імпульс до створення балету «Мавка» і чому балет отримав саме таку назву, відмінну від літературного першоджерела?

– Початковий творчий імпульс був дуже давно, ще у школі, коли я закохалася у поетичний світ Лесі Українки, просто марила ним. Тому пропозиція Василя Вовкуна написати нову музику до «Лісової пісні» стала для мене справжнім екзистенційним актом, викликом від самого життя. Я й повернулась на Батьківщину заради написання цього балету. Чому назва балету «Мавка», а не «Лісова пісня»? Мавка для мене – це не стільки персонаж, скільки архетип моєї землі. Її сутність – це те високе начало, що здатне пробуджувати людину у людині. І вона виявляє у Лукашеві не його біль, а його світло і здатність творити красу, – те, що не вмирає. Тому назва балету – «Мавка».

– Що у драмі-феєрії Лесі Українки вразило Вас найбільше? Як з першооснови почала народжуватись музика: які персонажі або події ожили в музиці першими?

– Музика вперше народилася не з окремого персонажа, а з образу Пралісу як священного простору. Це було відчуття нічного весняного лісу Волині, де я бувала у юності.

Я трохи додам зі свого щоденника, бо так воно і є: «Пролог. Лісове озеро, туман, сріблястість, легкий вітерець, хвилі ледь-ледь. Світ дитинства, чистоти, невинності, гри стихій. Виблискування, пустощі, сміх, сріблястість, дзвін. Духи стихій, повітря, простору. Кохання як ерос, чистий потяг.

Перша поява людини. Далі вплівся звук телинки Лукаша як прихованого дару, який потроху розвивається і все живе проростає крізь нього. Світ у пробудженні, на початку цвітіння. Теж ясність та чистота, гра, але з'являються нові фарби, яскраві, соковиті, насичені. Пристрасність, Вогненний дух – перелесник, безневинна еротика. Біг, стрибки, танці квітів.

Перелесник – лихий вогняний коханець, куди цікавіший за Лукаша. Лукаша майже нема – він тільки відображення почуття Мавки. Але його люблять, і тому він живий.

Аж до пробудження Мавки, яка чує гру на телинці Лукаша. Лукаш пробуджує людське кохання в Мавці. “Апофеоз кохання” – па де-де Мавки і Лукаша – центральна сцена балету.

Ніч, Мавка перетворюється на володарку лісу. Кохання перероджує її, додає ті якості, якими не володіють лісові істоти. Сяйво, магічна, містична велич Мавки.

Нарешті “Апофеоз смерті” у другій дії. Крізь мене все це проходить, вся ця чорнота. Весь біль. Додала вкінці крики та стогін всього оркестру.

Епілог – Лукаш під снігом марить. Мавка осяйна йому привиджується. Він грає, а вона спалахує древньою красою від його гри. І якщо на початку Мавка олюднюється, а Лукаш стає зрадником і вовкулакою, то тут вони зрівнюються. Вона – як цариця Лісу, а він – у творенні музики».

– Відмінною рисою Вашої творчості є вміння створити особливий, неповторний музичний світ у кожному творі. Яким є музичний світ Вашої «Мавки», його стилістика та музична мова?

– Музичний світ «Мавки» – це сплав поетики Лесі Українки та моєї власної, але розширеної, постмінімалістичної музичної мови. Я свідомо відходила від прямого фольклорного цитування. Натомість я вбудовувала в партитуру архаїчні модальні відголоски та інтонації, які створюють ефект музичної пам'яті про українське коріння, про первісну, дохристиянську культуру. Стилістика будується в роботі з великими, гіпнотичними формами, що занурюють слухача у стан, близький до древніх ритуалів. Але і не тільки: деякі частини відсилають до витонченої символіки Лесі України, наприклад, до образу містичної блакитної троянди. Це створює своєрідну багатошаровість музичної естетики. Дещо з солоспівів Лесі Українки я теж використала, але дуже обережно вплавила у музичну тканину.

– Музикознавці характеризують Ваш творчий стиль як «сакральний мінімалізм». Чи є мінімалістичною оркестрова партитура балету? Чи є в ній незвичні та несподівані інструментальні рішення, рідкісні інструменти?

– Хоча мій стиль часто характеризують як «сакральний мінімалізм», та оркестрова партитура «Мавки» не є мінімалістичною у вузькому сенсі. Вона має великий симфонічний склад, проте вона мінімалістична за принципом: я використовую обмежений тематичний матеріал, який багаторазово трансформується. Також я інтегрую гру на українських народних інструментах (наприклад, на телинці) у симфонічний оркестр. Це створює своєрідний акустичний міст між прадавнім світом та сучасністю.

– Якими засобами в музиці втілюються два світи: людський та міфічний?

– Василь Вовкун створив особливе лібрето, в якому повністю відсутній світ буденності та побуту. Драматична колізія будується на протилежності між щирим світом Пралісу та світом людей, повним облуди. Тобто ми зосереджуємося виключно на високій трагедії непорозуміння між цими двома началами. Але для мене особисто головна антиномічна пара у балеті це Любов (життя, краса світу, невинність) та Нелюбов (нежиття, зрада, смерть). Різниця між цими світами втілюється насамперед через гармонічну мову, тембри, різну ритмічну будову. Це важко розповідати, треба слухати. Награвання Лукаша на телинці є своєрідним провідником, що постійно балансує між цими світами.

– Постановний процес дуже часто вимагає від творців певної гнучкості, особливо у взаємодії балетмейстера-постановника та композитора. Чи доводилось Вам по ходу репетиційного процесу вносити правки до партитури?

– Постановний процес — це завжди синтез різних бачень. Корективи вносилися, але вони стосувалися переважно мікроструктур, темпових корекцій чи перестановки деяких частин. Вносити зміни у вже завершену партитуру – це досить травмуючий процес для композитора, але я погоджуюсь з кожним моментом, який пропонував балетмейстер Артем Шошин. Справді, його бачення балетмейстерського малюнку спектаклю додало цілісності самому твору.

– Кожен Ваш твір зазвичай містить потужний духовний меседж для слухачів. Чи є такі приховані меседжі у “Мавці” та що би Ви хотіли показати чи донести до глядачів мовою її музики?

– Я колись розмовляла з Миросею Которович (Мирослава Которович – відома українська скрипалька – ред.) про Мавку. Вона відчуває себе нею, Леся Українка відчувала себе Мавкою, я відчуваю себе нею, і скільки ж ще жінок відчують себе нею. Справді, Мавка – справжня українська жіноча душа, хоч і з потойбіччя.

Зараз спало на думку: Лукаш видимий тільки тоді, коли Мавка являє своє кохання, тобто він є відбиттям її світла. Але у фіналі, де вона з’являється у зорянім вінці – царицею лісу, вона теж відображує Лукаша. Її вінець – не найвищий прояв сил, а мученицький. Хоч як вона гордо його несе!

Мій твір — про невимовну красу життя, про довіру до нього, попри все. Про незрівнянну красу української жінки. Я прагнула донести, що справжні речі є незнищенними. Це особливо важливо сьогодні. Перехід Мавки у світло — це не поразка, а апофеоз. Це доказ того, що найвища, чиста енергія не може бути знищена нічим. І не буде.