Як саме вируб лісу впливає на масштаби паводків, чому не можна чіпати каміння в річках і чи можливо врятуватися від повені «раз і назавжди» – Z розповідає еколог, керівник «Дунайсько-Карпатської програми», завідувач відділу Державного природознавчого музею НАН України, кандидат біологічних наук Богдан Проць
– Що означає термін «спалахуючі паводки», котрий ви використали на своїй сторінці у Facebook для характеристики теперішніх повеней у Карпатах?
– Цей термін широко використовується в англомовній літературі – так звані flash floods. У нас він не є поширеним, хоча, на мою думку, з гідрологічної точки зору є дуже точним.
«Спалахуючі паводки» – це характеристика паводків, які стаються раптово, часом після тривалого посушливого періоду. Вони дуже сильні за об'ємом води, територією охоплення, довготривалі. І, звичайно, приносять дуже значні руйнування.
– Чому посушливий період має значення для кваліфікації такого типу паводків?
– Вода, земля мають зв'язок. Земля вбирає воду до певного ступеня насичення, а також протягом певного часу. Коли триває посушливий період, на поверхні землі часто утворюється своєрідна плівка, що значно сповільнює всмоктування води ґрунтом. Наприклад, ви дуже довго не поливали квітів на підвіконні. Земля зробилася твердою. Коли ви починаєте їх підливати, знадобиться певний час для вбирання води.
Аналогічне відбувається у природі. Коли йдуть значні та раптові опади, пересушений ґрунт не встигає їх всмоктати. Вода ллє, біжить зверху вниз. Мчить по схилах з верхньої частини Карпат до нижньої. Вода сходить швидко і, власне, спричиняє такі руйнівні наслідки – flash floods.
Яремче. Темна вода мчить вниз зі страшною силою. Початок повені червня 2020 року
«Спалахуючі паводки» – це співпадіння багатьох факторів. Критичне та першочергове значення має кількість опадів. Якщо дощі продовжать падати, то, звичайно, може дійти до катастрофічних наслідків: насиченість ґрунту водою стане настільки високою, що подальші опади вже не будуть вбиратися ґрунтом, а стікатимуть вниз.
– Наскільки вирубування карпатського лісу загострює проблему з паводками?
– Я розумію, що всі хочуть повної і простої відповіді: чекають підтвердження, що вирубка лісу є найбільшою причиною всіх цих бід. Я вам хочу сказати: і так, і ні. Залежить від випадку, від місця, від типу лісу, який зрубали, від схилу тощо.
В одних випадках все однозначно: так, вирубка лісу зумовила руйнівні наслідки. Особливо якщо період тривалих дощів припав на час, коли ліс от щойно чи нещодавно вирубали – земля оголена, покрив зруйновано вивезенням лісу. Якщо пройдуть тривалі за кількістю опади – однозначно у цьому річковому басейні буде катастрофа. Проте не скрізь рубають одночасно.
Бувають інші приклади. Вирубали ліс – а за три-чотири роки на ньому проросли молоді смереки, він затягнувся кущами, вкрився травами. Негативного впливу буде значно менше, інколи він непомітний.
Отже, багато залежить від конкретного випадку, від кількості опадів, від способу вивозу деревини та виду рубок і тому подібного. І там, і там рубали ліс. Але в одному випадку – біда, в іншому випадку – все обійшлося.
Найгіршим є, власне, не факт вирубки, а спосіб рубки та вивозу деревини. Часом ліс спускають по струмках, або при лісозаготівельних роботах використовують важку техніку, що попросту руйнує схил, перетворюючи його на «місячний ландшафт». Це дає можливість воді швидко проходити донизу, уникаючи розпорошення по схилу. Інші фактори – це неякісне будівництво лісових доріг, надмірний відбір гравію, руйнування та випалювання прирічкових ділянок. І, звичайно ж, надмірна кількість опадів.
– В українському інтернеті стали популярними відеоролики із дослідами про те, скільки води вбере земля з насадженнями, а скільки – простий ґрунт. Результат вражає.
– Звичайно. Але в природі таких «ідеальних» випадків майже ніколи не буває, хоча цей приклад відображає тенденцію процесу.
Я просто зараз перебуваю в горах, біля Парашки (ми спілкувалися з паном Богданом телефоном, – Z). Переді мною схил гори з великими деревами. Однозначно, коли падає дощ, спочатку краплі затримуються на деревах, на листі. Потім вони падають донизу, там є підстилка, й далі поступово відбувається насичення ґрунту. Але коли насичення ґрунту досягає піку, вода вільно проходить через лісову екосистему.
Коли дощ падає день-два – нічого не помітно. Ліс приймає воду. Але якщо йдуть інтенсивні опади – жодна екосистема цього не вбере.
Понад десять років тому у 2008 році тут був випадок – дощ ішов безупинно майже чотири тижні. Багатовіковий ліс був таким насиченим, що вже не міг ввібрати воду, і вона просто виходила назовні.
Звичайно, якщо візьмемо гірську луку, то вода з луки спускається швидше. В нас був випадок, коли частина схилу з лукою просто з’їхала донизу. Ґрунт настільки наситився водою, що перестав триматися разом, і на крутому схилі відпустив частину – шмат гори з’їхав вниз.
Зсув селевого потоку на автодорогу державного рівня Хуст–Долина–Львів поблизу с. Нижній Бистрий
Однозначно, ліс підтримує, захищає поверхню… Але в природі голу землю можна спостерігати лише відразу після вирубки. І – якщо ще проїхалися важкими тракторами. Тоді, звичайно, отримуємо катастрофу.
Я потрапляв на такі ділянки в лісових господарствах, коли на вулиці сонце – а річка мутна і чорна (ріки каламутні в горах після сильних дощів, а не в часі спеки – Z). Особливо на Івано-Франківщині, район Бистриці. А подивився: схили порізані тракторами. Сама деревина спускалася по струмках. Люди без будь-яких застережень, без будь-яких засобів захисту захотіли спустити деревину якнайшвидше донизу. І схил більше не може захиститися. Руйнується власне гідрологічна сітка річки, що можна прирівняти із із руйнуванням капілярної системи кровообігу людини.
Картина залежить від конкретного місця, де проходила вирубка, від конкретної ситуації. Тому й кажу: не все однозначно. Вирубка лісу – це один із факторів, який значно стимулює паводки. Але ніяк не в усіх випадках він є найосновнішим.
– Люди фокусуються на проблемі вирубки лісу, бо зрубані гори – це символ нещадного ставлення до своєї природи.
– Так, однозначно! Лісове господарство не реформувалося з часів Радянського союзу. Скільки разів намагалися щось змінити, і Євросоюз свою допомогу пропонував – все залишається, як було.
Структура лісового господарства – напіввійськова організація. Вони можуть реформуватися лише згори. Якщо внизу появляються незгідні люди, їх просто звільнять. Проблема в тому, що сам верх відмовляється реформуватися.
Кілька років тому завершився шестирічний проект FLEG (Forest Law Enforcement and Governance – «Правозастосування й управління в лісовому секторі»), який мав на меті реформувати, запропонувати зміни у лісовому господарстві України. Усі основні наробки так і залишилися лежати на полиці. Не було політичної волі проводити ефективні реформи, стандартизувати роботу із країнами ЄС. Не було бажання змінюватися, підвищувати ефективність ведення господарства. Можливо, зможе змінити перехід лісового господарства під дах Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України.
За ті роки з технічної точки зору лісове господарство себе вичерпало. Техніка – низького рівня. Вся та радянська техніка – це вже минуле. Залишилися останні важкі та неефективні машини, які, власне, й руйнують схили. Карпатські ґрунти абсолютно не підходять для такої важкої техніки.
Ну і зараз через те, що немає техніки, а купити її не вистачає грошей, окремі лісгоспи переходять на використання коней. Парадокс! Повертаються до того, що було колись!
Керівництво лісовим господарством України давно мало запропонувати рішення, щоб реформувати галузь, зробити її технічно оснащеною й ефективною.
– Президент відреагував на паводки заявою: треба «раз і назавжди» зробити так, щоб ми не потерпали від великої води. Власне, такі заяви говорить будь-яка влада, якій доводиться долати повінь – але результат не змінюється. Чи дійсно можна розв’язати проблему «назавжди»?
— (Сміється) Ця проблема не вирішується швидко і не має простих рішень. Насправді йдеться про цілий комплекс викликів, яким треба дати раду.
Кожен фактор треба вирішувати по-різному, з великою кількістю залучених осіб і відомств. Найбільш ефективний – басейновий підхід до розв’язання проблеми. Кільком державним інституціям треба працювати в одному напрямку для того, щоб розв’язати проблеми кожного окремо взятого басейну. Забезпечення водою, ефективне й ощадливе вирубування лісу, знищення рівня засміченості і так далі.
У нас є управління для такої роботи. Але вони не мають достатньо влади і достатньо впливу. Загалом ми маємо дуже подібну систему до тієї, яку колись, понад пів століття тому, мали американці. Відстаємо від американського досвіду на 50 років. А нам потрібно рухатися далі.
Коли говорять, що треба вирішити «раз і назавжди»… Це неправда, це непрофесійно і це популістично. Ми мусимо розуміти, що кількість опадів буде зростати у майбутньому. Ми йдемо до кліматичних змін. Дуже серйозних кліматичних змін. Ми повинні бути готові, що у нас буде екстремальна кількість опадів, між дуже сухими періодами. Все частіше і частіше будуть буревії, які зноситимуть дахи, а також торнадо. В часи посухи річка перетвориться на маленький струмок, а після сильних опадів, як зараз, буде зносити все вздовж берега. Об’єми води зростатимуть. Ми страждали від поганої зими – тепер страждаємо від заводненого літа. Ми прийшли до зовсім іншого світу. В цьому світі величезна кількість викликів. Мусимо з ними давати собі раду і адекватно на них реагувати. Так людство і вижило: воно постійно адаптовувалося і використовувало свій мозок для того, щоб вижити щоразу в нових умовах.
Ми повинні бути готові. Наша інфраструктура повинна бути готовою. Ну, смішно слухати, що це можна вирішити «раз». Тим більше, в нашій слабкій державі, при такому слабкому менеджменті. Щоби бути ефективним, передусім потрібне розуміння тих явищ.
– Якщо не можна надіятися на погоду, то що робити з поселеннями, дорогами, інфраструктурою? Виселятися і перебиратися вище?
– Ми не зможемо вирішити ці питання швидко. Це потребує років. Але, дивіться, от зараз знесло кілька мостів, поруйнувало дороги. Тепер знову оголосять тендери. На боротьбу з наслідками паводків дають величезну суму грошей, і ця сума завжди дуже швидко зникає. Так званий «протипаводковий захист». Ті гроші мають властивість швидко розходитися, але їхня ефективність дуже низька.
Знову напишуть технічне завдання на виконання робіт. Той міст знову побудують з мінімально можливою відповідністю закладеним характеристикам. А ми мали б іти до того, щоб ДБНівські норми будівництва чвключали додаткові кліматичні та екологічні вимоги. Підвищену стійкість матеріалів. Міст мусить мати ширшу площу: коли піде велика повінь, він не повинен створювати заторів, він не може ставати перепоною чи загрозою для людей.
Прут зніс аварійний міст між селами Маршинці та Лунка. 26 червня 2020 року
Вимоги до робіт мають бути вищими. Не можна орієнтуватися на те, хто запропонує меншу оплату на ProZorro. Бо інакше і всі матеріали будуть найдешевшими, вся робота буде дешевою. Пройде повінь – і той міст знову знесе: якість матеріалів така ж, а сила паводків зростає.
От приклад. Сколівський район, село Крушельниця. Влітку 2008 року паводок знищив міст. Люди вижили завдяки диву: п’ять хвилин по тому, як автобус проїхав, міст упав. З того часу нового не побудовано. Через річку досі лежить тимчасовий міст. Він нормальний, з металевих пластів, по ньому може проїхати і важча техніка – але він тимчасовий, без жодного захисту. Роботи нового мосту ведуться, але до завершення ще далеко. Проте минуло 12 років! І на що сподіватися?..
– На сторінці «Дунайсько-Карпатської програми» зазначено, що однією причин руйнівних паводків є неякісне вибирання гравію з річок. Під тим дописом ви написали в коментарях, що разом зі сусідами мали особистий досвід захисту берегів від тракторів. Як це сталося?
– Це відбувалося, орієнтовно, у 2006-му чи 2007 році. Якийсь час перед тим була маленька повінь, а вже в 2008 році вдарив сильний паводок.
Місцеве державне підприємство перевозило гравій з одного місця річки в друге. Будували якийсь захисний вал з гравію, насипали якусь дамбу – до речі, саме за протипаводковою програмою. Біля нас були невеличкі горбики, порослі рослинністю: найбільше – вербою, а також і вільхою. Коли вони приїхали з трактором, я сказав: нічого з цього не вийде. Тому що тут є ідеальна система, яка захищає берег і захищає людей. Ми мали з ними аргументовану розмову, я попередив, що все оприлюдню до громадськості, також вийшли сусіди, які підтримали мене. Ті працівники пішли собі і знайшли десь інше місце, щоб взяти той гравій.
Все це закінчилося досить плачевно. Ті місця, де вони насипали гравій, під час повені в 2008 році просто знесло. Вода була величезна! Навіть незважаючи на те, що вище від мене тільки національний парк, там немає ніяких вирубок, крім військового лісгоспу, і лісистість понад 80% – вода була шалена. Просто через те, що опади були дуже інтенсивні.
Після паводку річка змінила русло, перенеслася з одного місця на інше метрів на п’ятдесят і змила неукріплені береги. Люди своєю технікою зашкодили абсолютно природньому розвитку річки. Вона змінилася. Тому штучне пересування гравію з однієї частини річки в іншу веде до її руйнування. А те, що ми відстояли, і тепер стоїть!
Я сам для себе тоді відкрив багато нового. Це був приклад тих практичних засобів, коли бачиш результат одразу на свої очі.
Гравій взагалі не можна відбирати з річки, або тільки в обмеженій кількості у дуже окремих місцях, якщо мова йде про великі річки, такі, як Стрий, Дністер чи Тиса. Лише там, де він накопичується в великих кількостях. На притоках взагалі не можна добувати гравій. А ще краще робити кар’єри і брати з них великий камінь та укріплювати береги. Це абсолютно зрозуміло: людям треба будувати хати, потрібен камінь для будівництва, економіка має працювати. Для цього й існують спеціальні способи видобування каменю. А ми руйнуємо річку, самі стимулюємо повінь. Це дуже прикро.
Річку не треба чіпати. Гравій очищує воду. Через каміння, через пісок потік очищується. Саме тому ми й цінуємо карпатські води. Не треба руйнувати скарби, які в нас є під ногами.
Процес вибирання гравію з гірської річки
– Прем’єр-міністр України заявив, що він очікує комплексного пояснення паводків від наукової спільноти. Чи у нас вистачає досліджень?
– Таких досліджень недостатньо. З тієї причини, що, знову ж, немає запиту. Треба готуватися до майбутніх паводків, проводити відповідні дослідження.
Дуже часто буває, що комусь вигідно, щоби була катастрофа. На ту катастрофу даються гроші і ті гроші «ефективно» освоюються…
Ми можемо опиратися на міжнародний досвід. Проводилися дослідження для окремих річкових басейнів. Знаю, Євросоюз допомагав із проектами для басейну Тиси. Але далеко не всі речі вдалося реалізувати.
Була система рівнинних польдерів. Яка, з одного боку, відігравала роль збереження біорізноманіття. А з іншого боку, функціонувала як захист у екстремальних ситуаціях. Величезні міждамбові простори мали наповнюватися водою в критичний період. Але вони не використовуються ефективно. У багатьох місцях потрібно будувати нові дамби. Ну от дуже багато аспектів! Як правило, всі ті аспекти є локальними. Але, ви ж розумієте, саме вирішення дрібних локальних питань веде до стратегічного результату на вищому рівні.
Керувати тими напрямками мають люди, які в тому розуміються, які навчалися, мають досвід і можуть це робити. А не люди, які вчилися однієї спеціальності, а зараз в нас керують державними чи іншими структурами.
– Ви казали про те, що нас очікує ще більше погодних аномалій, торнадо. А з чим пов’язана кліматична зміна?
– Вона пов’язана зі збільшенням концентрації парникових газів (вуглекислого газу, метану і закису азоту) в атмосфері. Вони досягли рівнів, що є безпрецедентними щонайменше за останні 800 тисяч років. Вже запустився механізм кліматичних змін на планеті. Незважаючи на спроби обмеження викидів парникових газів на міжнародному рівні та стрімкий розвиток альтернативної енергетики, об'єм викидів за останні 10 років збільшилися на 20%. Цей процес стимулюється діяльністю людини. Людство, країни не можуть домовитися між собою.
Найгіршим для нас є те, що все це відбувається дуже швидко. Одного дня ми можемо мати +27°, на другий день +10°. Це величезна проблема для людей, які хворіють гіпертонією. Це стрес для нашої інфраструктури, адже після періоду посухи починаються сильні дощі. Все йде стрибками: вверх, вниз. Гради, смерчі… Недавно було велике торнадо на Прикарпатті, біля Коломиї.
Зима цього року була неймовірною через високу температуру і відсутність опадів. З посухою ми пережили масштабні пожежі. Горів ліс біля Чорнобиля. Якщо раніше підпалювали луку, то вогонь в ліс не заходив, тому що там іще сніг лежав, ліс був мокрим. Насправді, якби не оцей теперішній мокрий період, ми би мали шалену катастрофу… Я був здивований: у Карпатах вже починав горіти ліс. Такого ніколи не було. Такого точно не було за століття. Ми не мали ситуації, коли весною міг загорітися ліс у Карпатах. Зазвичай, там тане сніг, вода сходить донизу, і відбувається сезонна весняна повінь. А зараз маємо літні паводки. Які загрожують передусім нашій слабкій інфраструктурі.
Українці, як й усе людство, повинні пізнавати зміни довкілля, відповідно на них реагувати. Та адаптуватися до нових реалій, щоб вижити.
Розмовляв Володимир СЕМКІВ
26.06.2020