Малий фейлєтон
Пан радник Спирідон Параґрафович божився, що ні словечком не переборщує. Говорив, що від довшого часу не міг по ночах спати. Часто мав вражіння, що його думки, як мурашки розлазилися з мозкового муравельника. Рано вставав з підбитими, немов заплаканими очима. Пив чорну каву для підбадьорення смертельно вичерпаної нервової системи. Потому ходив улицями, збирав вісти і новини від Христіян і Жидів. Вступав до каварні; молотив усі львівські денники, читав, винотовував, порівнував, бурмотів і вкінці з двогодинним спізненням йшов до бюра. Та робота не йшла. Память не дописувала, завмірала; хвилями обгортав його смертельний ляк. Такий стан недуги зродився у нього вже з початком війни і поволі змагався, а в останньому році сильно розвинувся.
— Пережили ми дещо, пережили — вихоплювалося нераз в його самітнім бюрі з глибин душі, як мав певність, що на коридорі нікого нема...
І воно справді було страшно. Видно було, що сила подій підважила його світогляд, звалила світ, в якому до сеї пори жив, поторощила його життєві принціпи, затерла розуміння ідей справедливости, добра і зла.
А одного дня прийшла кріза. Хотів кричати з розпуки. Життя стануло перед ним у всій своїй наготі марне, безсоромне, цинічне.
Радник Спирідон Параґрафович лежав на отомані і роздумував над своєю недугою. Шукав її жерел, причин і мотивів. Аналізував. Перейшов протоколярно дні свойого старо-парубоцтва, робив дисваґації на ліво і на право від протоптаної стежки свойого процедурно-реґулямінового життя і томив мозок і мучився, не могучи відкрити причини біди і горя.
Що-йно по довгому слідстві дійшов до переконання, що се львівська преса позбавила його здоровля. Так, так. Львівські денники розбили його нерви. Постановив зараз зачати курацію.
З неділі перестав читати "Слово польске", "Трибуну" та "Поранну" і "Вєчорну". Вже понад вечір почував себе краще: люде видалися йому менше нікчемні.
В понеділок не читав вже й "Курєра львівского" і "Дзєнніка людового". Знов почув пільгу; в ньому зачали родитися проблиски, що прецінь може ще бути справедливість і добро на світі.
Ві второк не читав уже й "Вєку нового" ні "Дня". Знов було йому лекше. Він зачинав вірити, що є ще розумні, чесні та інтеліґентні люде на світі. Та все ще хвилями будилися у нього якісь уперті сумніви, вагання й непевности. Був ще недужий, сумний, знеохочений і огірчений.
Хтось піддав йому думку, щоби перестав читати орґан соціяльної демократії. Трудно було рішитися на такий крок. Радник Спирідон, як і всі дрібні буржуї, привик до читання "Впереду" з тих ще часів, коли "Вперед" старався сяк-так з українською справою йти вперед...
Та всеж таки, здоровля ради, радник Спирідон в середу не читав уже орґану наших фронтовців.
А в четвер рано вийшов на місто всміхнений, немов відмолоднілий. Хотів кричати з радости — був здоровий!...
Громадська думка
01.05.1920