Дві розмови.

Малий фейлєтон.

Була чудова, весняна днина. Я пішов за місто. Стрінувся з добрими людьми, які переказали мені одну розмову з "Републики", в якій дві "артистичні душі" давали науку редакторові, що ми під сю пору мусимо жити лиш виключно "своїм" життям. Є виїмкові відносини. Наше національне достоїнство і наша відпорність вимагають від нас жертв. Сі жертви треба покласти в життю і мистецтві. В життю для нас неповинно ніщо істнувати поза "Републикою" та українськими консумами. В мистецтві мусимо замкнути всі свої вікна, мусимо пригнути колін і навіть не допускати злочинної думки, що кромі Єлисея Партаченка є ще якийсь йому рівний, або й більший драматурґ під сонцем, треба повірити, що вся совершенність акторської гри є у наших аматорів з жовківського і городецького передмістя, що вся есенція римотворського мистецтва є у Миколи Венґжина, о. Зробека та, прости Господи, професорів львівського університету, а добрий бог музики всею благодаттю сплив лиш на одного нашого львівського музикуса... Позатим нема, а властиво не повинно ніщо для нас істнувати.

— Що дало почин до такої розмови — питаю знехотя.

— Десь в "Гр. Думці" була згадка про "Короля-Савла".

Це й було подією, що розвинулася в таку преінтересну розмову. Я слухав і притакував. Щож було робити. Від піль віяв подих весни. У повітрі дрожали любовні мельодії воробців і посмітюх. Вони обезсилювали мене.

А вертаючи домів, пригадав я собі знов розмову в "Републиці" і думав по дорозі, яка є ріжниця у виїмкових відносинах між звичайним тіснолобим колтуном, а деякими надзвичайними артистичними душами?

Вечером вернув я втомлений у хату. Застав малого свояка, ученика третьої кляси народ. школи. Ми розбалакалися про весну, версальський договор, про дорожнечу, про Петлюру, про сахарину і про почтові марки...

— Як я був у твоїх роках, збирав я марки...

— Ет, пусте. Давні марки, що се могли бути за марки...

— Чому — питаю обурений. — Є в тебе пр. "Судан зі струсом", або "Куба з деревцем", або "Ґватемаля з носорожцем", або "Ніяґара з водопадом"?

— Фі — каже мій свояк з III-кляси народної школи. — Не вмилися до моїх. У мене є "Держава без границь", "Народна Република без столиці", "Сойм з орґанічною хибою", а одна марка є така, що її не нотує ні філятелістика ні... загранична біржа...

Замкнув мені уста. Тема до розмови була вичерпана.

Я подав своякови папіроса; була хвиля мовчанки.

Через хвилю він каже: Вуйку, вмієте веслувати?

— Та бачиш: до сеї пори не пішов на дно...

— А пливати вмієте?

— Та бачиш: не втопився.

— А ви бачили Падеревського з жінкою?

— Бачив Падеревського, але з фортепяном.

— А Петлюру бачили?

— Бачив Петлюрову з адютантом.

— А знаєте, що Андрій Левицький любить найбільше пиво?

— Кажуть.