На більшості ренесансних мап Європи присутнє дивне утворення – величезне озеро Амадока, що розкинулося не межі Галичини, Поділля та Волині. Якщо вірити давнім картографам ця колосальна водойма була близько 130 км завдовжки і до 30 км завширшки. Чим не прісноводне море? Для порівняння – акваторія озера Ялпуг, що на Одещині – найбільшого з прісних озер України, складає усього лишень 39 на 15 км.
Амадока на мапах фігурує з позначеннями Lago або Lacus - озеро, а також як Palus — болото. Вона, нібито, займала значну частину сучасної Хмельницької та Тернопільських областей і давало життя таким річкам, як Збруч, Смотрич, Тростянець, Студениця, Гнізна, Ушиця, Південний Буг, Случ та Горинь.
У V столітті до н.е. цю водойму побіжно згадує Геродот. Зокрема, в 4-й книзі його "Історії" читаємо:
«Річка - Гіпаніс (Південний Буг – авт. )- рухається з [меж] Скіфії, витікаючи з великого озера, навколо якого пасуться дикі білі коні. Це озеро правильно називається матір'ю Гіпанісу…»
У II-му столітті вже нашої ери відомий астроном, математик і географ Клавдій Птолемей на своїй карті дає уточнені координати згаданої у Геродота водойми. Тоді ж з'являється гідронім «Амадока».
«VIII карта Європи» Птолемея виконана Джакомо Гастальді (1548 р.)
Майже півтора тисячоліття Птолемей залишався незаперечним авторитетом в галузі математики, географії та астрономії, а його геоцентрична (із Землею в центрі світобудови) система до самого створення геліоцентричної системи Миколи Коперника вважалася загальноприйнятою в західному і арабському світах.
Мапа Європи Йоганна Стампфа, Цюріх, 1548 р. На врізці тут та далі – фрагмент з Амадокою
Мапа королівства польського та прилеглих земель, 1550 р.
Мапа Мюнстера Себастьяна. Базель, 1550 р.
Мапа Вацлава Ґродецького, 1580 р.
Амадока присутня майже на усіх мапах часів Ренесансу. Ба, вона навіть зустрічається на картах Нового часу. Зокрема, водойму позначено на мапі Литви виданій в Амстердамі 1609 року. Її уклав знаменитим картограф Герард Меркатор. Меркатор, зауважимо, дійсно був не аби якою величиною - його “розгорткою” глобусу (перенесеною на площину мапою світу) ми користуємося й досі.
Мапа Литви Герарда Меркатора, Амстердам, 1609 р.
Останній раз Амадока з'являється на мапі Європи виданій в 1630 році у все тому ж Амстердамі. Правда, її упорядник – товариш Меркатора фламандський картограф і видавець атласів та карт Йоссі де Хондт (Йодокус Хондіус) помер ще в 1612-му.
Картографи Герард Меркатор (ліворуч) і Йоссе де Хондт (праворуч)
Не зважаючи, що сьогодні від того озера, чи то пак болота, й сліду не залишилося чимало дослідників запевняють, що легендарна водойма колись дійсно котила свої хвилі на зазначеному на мапах місці. Мовляв, легендарна Амадока то всохла реальність. Тим більше, що ймовірність такого розвитку подій підтверджує сумна доля Аралу, що зник на очах усього лише одного покоління. А Арал – взагалі мав статус моря.
Колись тут котило хвилі Аральське море. Знимка з vokrugsveta.ua
Найбільш послідовно і аргументовано ідею висохлої Амадоки відстоює архітектор та модний в деяких колах історик Ольга Пламеницька. У книзі «Castrum Camenecensіs. Фортеця Кам'янець» вона чималу увагу приділила загадковій водоймі і гіпотетичним причинам її зникнення. Зокрема у якості аргументу, що озеро дійсно колись було вона посилається на давні хроніки:
«Турецький хроніст Саад-ед-Дін, описуючи в своїй хроніці похід турків у 1498 р. на землі Західної України, згадував «озеро, подібне до моря, на берегах якого було багато визначних міст». Папський нунцій у Польщі, Руджері, у звіті до Риму, складеному 1565 р., відзначав, що на Поділлі є «найбільше в тамтих краях озеро Амадока, з якого бере початок багато річок, а на його берегах є кілька сіл і містечок». Географ А.Теве у виданій 1575 р. «Космографії» писав, що «головне місто Кам'янець, резиденція єпископа, розташоване над річкою Стиром, що витікає з болота, яке зветься Амадока, на Поділлі. Далі воно з'єднується із Бористеном, який звуть Найменшим»».
Але всі ці «поважні» свідчення при найменшому критичному погляді розвалюються, як картковий будинок. Зокрема згаданий Пламеницькою турецький історик Саад-ед-Дін писав свої хроніки за добре століття після згаданих походів, а на теренах України й він близько не був.
Це ж стосується знаменитого та вельми поважного мандрівника Андре Теве (1516-1590). Він дійсно чимало мандрував. Зокрема Європою, країнами Середземномор’я та Америкою. З останньої він привіз до Європи насіння тютюну та першим виростив його на теренах Старого Світу. А от у наших краях «Новий Одіссей», як його називали сучасники, й близько не бував. Ба, навіть навряд чи спілкувався з тими, хто відвідував ці краї. Бо з якого би дива він перетворив питомий подільський Смотрич на суто поліський Стир, а Дністер на Припять? Адже під «найменшим Бористеном» фігурує саме Прип'ять - доплив «великого Бористена» (Дніпра).
Хоч трішки переконливим у списку Пламеницької виглядає посилання на папського нунція у Польщі у 1565–1568 рр Джуліо (Фульвіо) Руджері, який 1564 року зробив опис Речі Посполитої. До речі, саме він вперше назвав козаків народом. З усіх перелічених нунцій єдиний хто хоч трішечки наблизився до озера-примари. Але його маршрут – Перемишль, Львів, Луцьк, Київ проходив повз гіпотетичні береги Амадоки.
Натомість Станіслав Сарницький, придворний географ польського короля Стефана Баторія, в своїй книзі “Descrіptіo veterіs et novae Polonіae” (географічний опис всієї Польщі, Литви та Інфлянтского краю, виданий в Кракові в 1585 р.) дає докладний і досить точний опис Поділля. Ось тільки в цій масштабній праці немає ні найменшого натяку ні про озеро, ні про болото, ні про що-небудь інше, що можна було б вважати легендарною Амадокою.
В якості аргументу на користь версії «висохлої Амадоки» Ольга Пламеницька наводить велику цитату дослідниці з Молдови, кандидата географічних наук Віри Веріної:
«Места бывшего озера Amadoca palus были нами обследованы в 1969 году. По нашему мнению, оно располагалось между поселком Кузьмин u г. Скалатом. От г. Скалата (Тернопольськая область) и почти до Каменец-Подольска простирается толтровая гряда... которая представляет собой барьерный риф среднемиоценового моря... В окрестностях г. Сатанова Хмельницкой области главная толтровая гряда вместе с боковыми гребнями составляет неполное кольцо, через которое прорывается на юг река Збруч... Внутри зтого толтрового полукольца поверхность совершенно плоская u сложена, видимо, озерно-лагунными отложениями. В обрывах Збруча u двух его малых притоков обнаруживаются озерные отложения... Внутри этого атолла или чаши существовавшего некогда озера находится значительная часть г. Сатанова. В исторических документах впервые упоминается г. Сатанов в XV веке. Защищаясь от татаро-турецких набегов жители г. Сатанова использовали крепость, сохранившуюся и поныне на высоком берегу бывшего озера Амадок... Видимо, озеро к этому времени уже высохло».
Згаданий В.Веріною замок та колишній атолл Сарматського моря (на горизонті)
В цій розлогій цитаті є безліч неточностей. Правда про деякі з них молдовська дослідниця просто не могла тоді знати. Зокрема, як показали археологічні дослідження проведені в 2015-2017 рр., «дно» легендарної Амадоки в районі Сатанова було заселене з сивої давнини. Зокрема археологи розкопали частину давньоруського городище ХІІІ ст. (можливо воно з’явилося й раніше, але поки що досліджена лише невелика його ділянка). Одночасно на тому ж самому місці, де колись стояло городище, відкопали рештки поселення черняхівської культури (I- IV ст. н.е.). Крім того на цьому ж місці (мабуть дуже зручному для проживання) знайшли фрагменти ліпної кераміки бронзової доби.
Фрагменти давньоруської кераміки знайдені в Сатанові експедицією Л.Виногродської в 2017 р.
Але й це ще не все. За якийсь кілометр від Сатанова, за течією Збруча колись існувало чимале трипільське поселення, значна частина якого знаходилася просто в річковій долині. Тобто станом принаймні на IV тис. до н.е. ніякої Амадоки тут бути не могло.
До того ж автор особисто знаходив фрагменти «черняхівської» кераміки (а це, як мінімум IV ст. н.е.) на ріллі у долині Збруча одразу навпроти згаданого сатанівського замку.
На городах під замком теж вистачає доказів, що Амадоки тут не було…
Можна однак припустити, що у дуже далекі доісторичні часи тут дійсно хлюпотіло хвилями якесь середньої руки озеро, але далебі не велетенська Амадока. Зокрема в районі села Кринцилів, що за кілька кілометрів від Сатанова за течією Збруча, є місце де гори майже упритул підходять до річки. Не варто виключати, що колись тут була природня перемичка, згодом розмита Збручем. Природня дамба дійсно могла наповнювати водою місце де сьогодні стоїть Сатанів і саме звідси знайдені п. Веріною озерні відкладення. Але це гіпотетичне озеро аж ніяк не могло бути велетенським і зникло воно, як розказано вище, задовго до трипільців, не кажучи вже про відносно «юні» часи Геродота.
Так могло би виглядати Амадоцьке озеро (болото) біля Городка. Насправді це плавні ставка на Смотричі біля згаданого містечка.
На мапах з Амадокою, зауважимо Сатанів відсутній (на його місці – озеро). Зате присутній сусідній з ним Городок (Grodek) - нині райцентр Хмельницької обл. Це містечко взагалі виглядає, як «столиця» надамадоцького краю – якщо вірити давнім картографам воно притулилося на самісінькому березі невловимого озера. Ба, є навіть варіант, де Grodek взагалі стоїть на амадоцькому острові (хто має уявлення про рельєф цієї місцевості – лише посміється).
На мапі виданій в Венеції 1560 року Городок стоїть на острові
Історичне ядро Городка (від другої половини ХІІІ та до ХVІІ століття) займає невеличку ділянку на лівому та правому берегах Смотрича. При чому річкова долина у цьому місці найвужча (вище та нижче за течією вона значно розширюється. Ольга Пламеницька у своїй реконструкції можливого розташування Амадоки, без найменшої тіні сумніву всю смотрицьку долину вище Городка відводить під акваторію мега-озера.
Ілюстрация до книги "Castrum Camenecensis. Фортеця Кам'янець" Ольги Пламеницької
Але всі ці теорії розбиваються пам’ятками археології. Зокрема за якихось 3 км від середньовічно-ренесансного ядра Городка (саме його й зображено на давніх мапах) в долині Смотрича, десь на висоті 1,5 метри від сучасного рівня річки та менш ніж за сотню метрів від її русла, колись стояло «черняхівське» поселення. Десь за 600-700 м від нього вверх за течією колись було ще й поселення всюдисущих у цих краях трипільців. Частина цього поселення знаходиться просто в річковій низині, на тому ж рівні, що й вище згадане «черняхівське». Але ж, якщо вірити давнім картографам та реконструкції п. О.Пламеницької, тут тоді мало би бути озеро чи, принаймні, болото.
Трипільська кераміка викинута «чорними копачами» на місці розкопаного ними поселення в долині Смотрича
Більш того, автор свого часу обстежив долину Смотрича від Городка та аж за село Бедриківці. Вся вона геть всіяна давньоруською, черняхівською, скіфською та трипільською керамікою. Тож про яке озеро/болото у цьому місці може бути мова?
Подібна ситуація й з долиною р. Тростянець (Тростянка), що протікає теренами вже сучасного «великого» Городка й впадає до Смотрича за кілька кілометрів нижче за течією. Долина цієї річки теж мала би бути залита водами Амадоки. Але лише поблизу Городка в долині Тростянця маємо кілька трипільських поселень, черняхівське та давньоруське.
Тобто будь які аргументи шанувальників висохлої Амадоки вщент розбиваються об пам’ятки археології.
Власне описи Амадоки взагалі суперечать логіці та законам фізики. Будь яке озеро може мати безліч припливів, що стікають у низину, але витікати з нього, у місцях з найнижчим рівнем оточуючого його рельєфу, може одна, максимум дві річки. А от бути «матір’ю» доброго десятка річок та річечок жодне озеро неспроможне.
З абсолютною впевненістю Амадоку варто віднести виключно до розряду географічних помилок та історичних курйозів, на кшталт Атлантиди, чи горезвісної «Землі Саннікова».
Спершу Геродот на ґрунті переказів, що дійшли до нього через купу посередників, помістив якесь міфічне озеро в витоках Південного Бугу. По тому Птолемей, також користуючись виключно чутками це озеро позначив на карті.
Слід пам'ятати, що в Європі спеціальні картографічні експедиції почали організовувати щойно починаючи з XVIII століття. До того картографи складали свої мапи виключно шляхом опитування мандрівників і лише уточнювали вже існуючі до того креслення земної поверхні. Амадока ж, нагадаємо, була намертво «прошита» в основу мапи Європи ще з часів Птолемея.
У ренесансну добу авторитет античних вчених був незаперечним і оскаржувати їх було собі дорожче. Відповідно птолемеєва помилка й кочувала з однієї мапи на іншу аж поки не була виправлена картографами XVII століття.
Знимки - Дмитро Полюхович
Мапи з сайту vkraina.com
Горішня знимка несе виключно ілюстративне навантаження
26.03.2020