COVID-19: чому може навчити китайський досвід

Поки новий коронавірус крокує світом, країни, в яких розгоряються вогнища хвороби, відчайдушно намагаються зрозуміти, наскільки екстремальні карантинні заходи, які запровадив Китай, дозволяють приборкати пандемію. Вони тепер йдуть за прикладом Пекіна: обмежують рух між містами й закривають кордони для іноземців.

 

В середині січня Китай запровадив безпрецедентні заходи, щоби стримати поширення вірусу. Вухань — столицю провінції Хубей — а також п’ятнадцять інших міст, в яких разом проживають 60 млн людей, закрили на карантин, польоти та рух потягів припинили, а кордони заблокували.

 

Згодом людям у багатьох китайських містах наказали залишатися вдома й виходити лише по продукти або медичну допомогу. За повідомленням New York Times, Китай зачинив у своїх домівках майже 760 млн людей — приблизно третину своїх громадян.

 

Минуло вже майже два місяці, відколи КНР запровадила такі безпрецедентні заходи. Багато обмежень продовжують діяти, проте кількість нових випадків коронавірусної хвороби різко зменшилася. Сьогодні в Китаї щоденно фіксують лише кілька десятків нових заражень — на піку епідемії в кінці січня їх були тисячі. “Ці екстремальні обмеження мобільності населення таки виявились ефективними”, — резюмує Майкл Остергольм, науковець-інфекціоніст з Університету Міннесоти в Міннеаполісі.

 

У звіті, опублікованому минулого місяця, ВООЗ привітала Китай з “унікальною та безпрецедентною відповіддю на масштабну загрозу для громадського здоров’я, завдяки якій вдалося зупинити ескалацію нових випадків”.

 

Утім, які саме заходи найефективніше дозволили зупинити захворювання? “Країни, які зараз атакує перша хвиля інфекції, мусять про це якнайшвидше дізнатися”, — каже Ґабріель Леунг, дослідник-інфекціоніст з Університету Гонконгу.

 

Авторитетне видання Nature поспілкувалося з відомими епідеміологами про те, чи карантинні заходи справді спрацювали і що інші країни можуть взяти від китайського досвіду боротьби з вірусом.

 

Що сталося після введення карантину?

 

На початку епідемії експерти змоделювали, що кожна заражена людина передавала вірус у середньому двом іншим, що створювало потенціал для швидкого експоненційного поширення хвороби. Згідно з ранніми моделями, які ще не враховували карантинні заходи, вірус SARS-CoV-2 заразить 500 млн людей — або 40% населення Китаю.

 

Але між 16 і 30 січня (у період, що охоплює перших сім днів карантину) коефіцієнт заражень зменшився до 1,05, — констатує Адам Кухарський, дослідник, який моделює поширення інфекційних захворювань, із Лондонської школи гігієни та тропічної медицини. Пік інфекцій у Вухані припав на 25 січня, тобто через два дні після того, як місто закрили на карантин.

 

Станом на 16 березня в Китаї зафіксували 81 тисячу випадків SARS-CoV-2. Щоправда, їх може бути набагато більше — як через те, що в багатьох хворих симптоми були недостатньо важкими й вони не зверталися по допомогу, так і через те, що не всіх хворих протестували на коронавірус. Але зрозуміло одне: карантинні заходи, які були запроваджені у цей період, подіяли, — каже Крістофер Дай, епідеміолог з Оксфордського університету (Сполучене Королівство). “Навіть якби інфікувань було у 20 чи 40 разів більше, що дуже малоймовірно, карантин однаково би спрацював”, — вважає Дай.

 

Чи справді Китай зробив усе можливе?

 

Епідеміологи вважають, що в гігантських протиепідемічних заходах Китаю була одна суттєва прогалина: їх ввели запізно. У перші тижні спалаху COVID-19 у грудні-січні міська влада Вуханя дуже неохоче повідомляла про випадки загадкової інфекції, — каже Говард Маркель, дослідник публічного здоров’я з Університету Мічигану в Ен-Арборі. Він додає, що запізніла реакція КНР, можливо, відповідальна за поширення коронавірусу у світі.

 

Моделювання ситуації, яке провели Лай Шенцзе та Ендрю Татем, дослідники поширення інфекційних хвороб з Університету Саутгемптона (Сполучене Королівство), показало, що якби Китай ввів карантин на тиждень раніше, він би попередив 67% випадків захворювання, а якби на три тижні — то всіх 95%.

 

Дані з інших міст також доводять переваги обмеження мобільності населення. Міста, які обмежили рух громадського транспорту, закрили торгово-розважальні центри й заборонили масові заходи ще перед першим випадком інфікування коронавірусом, мали на 37% менше захворювань на COVID-19, ніж ті, які зробили все це вже після того, як до них прийшов коронавірус, — стверджує Крістофер Дай на основі аналізу карантину у 296 китайських містах.

 

Чи заборона подорожей справді спрацювала?

 

Низка досліджень показала, що заборона мешканцям провінції Хубей покидати її повітряним, залізничним та автомобільним транспортом стримала вірус, але ненадовго. Дослідження науковців з Італії, Китаю та Сполучених Штатів, опубліковане 6 березня у Science, виявило, що “відрізання” Вуханя від зовнішнього світу сповільнило поширення коронавірусу в Китаї лише на чотири дні.

 

Обмеження міжнародних подорожей, щоправда, мало стійкіший ефект і, за даними дослідників, на два-три тижні зупинило чотири з п’яти можливих випадків коронавірусної інфекції, імпортованої з Китаю до інших країн. Але після цього подорожні однаково передавали вірус від одного міста до іншого, сіючи зерна нових спалахів. Згідно з моделлю цієї команди, навіть якщо обмежити 90% усіх подорожей і при цьому не запровадити інші заходи, вірус можна стримати лише ненадовго.

 

Оскільки заборона подорожей може лише сповільнити поширення COVID-19, її потрібно вводити у такий спосіб, який заохочує довіру, — вважає Джастін Лесслер, епідеміолог з Університету Джона Гопкінса у Балтиморі (Меріленд). “Якщо в людей буде мотивація брехати чи обходити обмеження, всі заходи неодмінно проваляться”, — каже він.

 

Десятки країн у Європі, Північній і Південній Америці, Африці та Азії запровадили обмеження подорожей. ВООЗ, утім, застерігає, що ці заходи зазвичай неефективно запобігають хворобі, можуть відвернути ресурси від важливіших цілей і заблокувати допомогу й технічну підтримку, не кажучи вже про те, яку шкоду це завдає багатьом галузям промисловості.

 

Які уроки для інших країн?

 

Модель Татема та Лая оцінює кумулятивний ефект від раннього виявлення хвороби, соціальної ізоляції та заборони міжміських подорожей в Китаї. Як стверджують дослідники, якби нічого цього не було, хворих було б у 67 разів більше — лише на кінець лютого кількість інфікувань перетнула б позначку 8 млн.

 

Ефект обмеження міжособистих контактів значний сам собою. На основі геоданих з мобільних телефонів, наданих китайським інтернет-гігантом Baihu, дослідники виявили драматичне зменшення мобільності населення, а, отже, і кількості міжособистісних контактів. Без нього, за висновком науковців, станом на кінець лютого в Китаї було б у 2,6 рази більше хворих.

 

Утім, саме раннє виявлення хворих та їхня ізоляція були найважливішими заходами у стримуванні COVID-19. Якби не ці кроки, Китай наприкінці лютого мав би вп’ятеро більше випадків захворювання. “Якщо ви хочете щось пріоритезувати, то найважливішими кроками має бути рання діагностика та ізоляція”, — каже Татем.

 

Рання діагностика коронавірусної інфекції сильно віддячила Сингапуру. Країна однією з перших почала відстежувати хворих, оскільки сингапурських докторів одразу попередили, щоб вони повідомляли про всі випадки загадкової пневмонії, — каже Вернон Лі, який очолює команду реагування на інфекційні хвороби міністерства охорони здоров’я Сингапуру. Коли у цій країні почали з’являтися перші випадки COVID-19, медики одразу ж ізолювали всіх хворих й почали відстежувати їхні контакти, — стверджує Лі.

 

Станом на середину березня у країні досі зафіксовано лише 250 випадків COVID-19 — і вона не вводила таких екстремальних обмежень для своїх громадян, як Китай. Деякі події скасували, людей із коронавірусом ізолюють, а в публічних місцях вимірюють температуру. “Але життя в країні триває”, — резюмує Вернон Лі.

 

Ефект від закриття шкіл у Китаї досі малозрозумілий. Згідно зі статтею-препринтом про поширення COVID-19 в Шеньчжені — у дітей, в яких здебільшого інфекція минає безсимптомно, майже такі самі шанси заразитись, як у дорослих, але незрозуміло, чи вони самі поширюють вірус. “Це дуже важливо при прийнятті рішення про закриття шкіл”, — каже Джастін Лесслер, який є співавтором дослідження.

 

Чи COVID-19 припинився в Китаї?

 

Нових випадків захворювання на COVID-19 в Китаї стало набагато менше, але багато хто побоюється, що сама хвороба не зникла й може відновитися, як тільки послаблять карантинні обмеження. Вірус навіть можуть імпортувати з інших країн, де нині є спалах захворювання. Оскільки китайські протиепідемічні заходи врятували від вірусу багатьох людей, то у них, отже, немає проти нього імунітету, — вважає Ґабріель Леунг.

 

Китай лише притлумлює вірус, але не викорінює його, — каже Остергольм. На його думку, світу потрібно зачекати ще близько восьми тижнів після того, як КНР повернеться до нормального життя, щоб остаточно дізнатись, чи обмеження мобільності населення справді було ефективним.

 

У самій Піднебесній, можливо, зараз відбуваються гострі дебати про те, коли слід послабити карантин,— стверджує Рой Андерсон, епідеміолог з Імперського коледжу Лондона. Він вважає, що, ймовірно, може відбутися друга хвиля інфекції, як тільки карантинні заходи послаблять.

 

Проте рано чи пізно карантин закінчиться, й уряди повинні безперестанку нагадувати людям про необхідність дотримання соціальної дистанції та особистої гігієни. “Більше зараз значать наші дії, а не урядів”, — резюмує науковець.

 

 


David Cyranoski
What China’s coronavirus response can teach the rest of the world
Nature, 17.03.2020
Зреферував Є. Л. 

19.03.2020