У Криворівні на Івано-Франківщині під час презентації фільму «Портрет на тлі гір» – про місцеву мисткиню Параску Плитку-Горицвіт – відбулося громадське обговорення подальшої долі її робіт. Річ у тім, що власником культурного надбання художниці є громада, тож у селі планують облаштувати музей, хоча приміщення для нього наразі немає, – повідомляє «Репортер».
Фото: hutsul.museum
Параска Плитка-Горицвіт не мала прямих нащадків, відтак, згідно із заповітом, власником її надбання є громада.
«Без рішення громади тепер нічого не можна проводити, – розповів місцевий священик Іван Рибарук. – Я був особисто в Параски незадовго до смерті. Тоді вона нам сказала, що все в її хаті є власністю села й за село не має права виїжджати, навіть на зберігання, хіба у форматі виставок. Тут нас ніхто нічим не переконає, навіть якби пробували. Ми чітко знаємо, що так сказала Параска».
Тепер, після закінчення масштабної тримісячної виставки у столичному «Арсеналі», особливо гостро постало питання подальшого зберігання її робіт. У Криворівні наразі немає приміщення, де вони всі помістилися б. Двокімнатна хата-музей Параски Плитки-Горицвіт, в якій, до того ж, немає ані світла, ані тепла, для цього замала. А ще картини, книги та світлини мисткині потребують певного температурного режиму для зберігання. Єдине приміщення, яке найближчим часом звільниться у зв’язку з територіальною реформою, – сільська рада.
Як розповів отець Іван Рибарук, музей, найімовірніше, облаштують саме в приміщенні сільради. Принаймні до цього схиляється громада. За його словами, ініціативна група (це сільська влада, священик, працівники музеїв Криворівні, вчителі та кілька селян, що знали Параску особисто, – загалом 14 осіб) створила громадське об’єднання, яке планують оформити юридично в організацію. Причому робити це потрібно якнайшвидше, оскільки невдовзі Криворівню об’єднають в ОТГ з Верховиною.
Водночас, як зазначив священик, подальша доля робіт Параски цікавить далеко не всіх її односельчан. За словами отця Івана, навіть на похорон художниці прийшло лише 30 людей і група з телебачення.
«На жаль, для більшості Параски не існує. Наші вчителі не ходили до неї додому, коли вона жила, – каже отець Іван. – Мій тесть Іван Зеленчук крав зі школи шафи, які мали списати, й носив Парасці, аби вона книжки складала, а дружина носила їй хліб. Вона їй була як бабуся. Якщо все розказати, що про Параску говорили, то краще змовчати. Бо вона була бандерівка, а то був СРСР. У селі її боялися. Чому у неї фотографії лише цього присілка? Бо в інших кутках вона не котувалася».
Утім, священик заперечив закиди в бездіяльності й халатності, які іноді звучать на адресу села. За словами отця Івана, він особисто ще з 2009 року організовував виставки талановитої односельчанки по всій Україні, перевидає її книги. А тепер планує виставку ікон Параски у Львові, у Центрі Шептицького.
Фото: spadok.org.ua
«Ми будемо робити акцент на Парасці як на християнці. Вона – черниця. Але вона не була вистрижена чи пострижена на чернецтво, вона черниця в миру. Звичайні люди дуже далекі від того», – додав отець Іван.
Режисер стрічки про Параску Плитку-Горицвіт Максим Руденко переконаний, що в селі варто побудувати сучасне двоповерхове приміщення, на першому поверсі якого створити музей, а на другому – артпростір для митців, який його «годуватиме».
«Треба розвивати й робити сучасний музей, бо це може бути дуже цікаво для іноземців, або об’єднуватися з великими музеями області», – зазначив режисер.
Регіональна координаторка столичної виставки про Параску Мар’яна Заклінська запропонувала громаді допомогу в пошуку грантів на облаштування музею. Селяни погодилися. Крім того, громада села вже самотужки написала грант на облаштування музею. Чи вдасться його отримати, знатимуть у квітні. Тож наразі чекають відповіді.
Для довідки:
Параска Плитка-Горицвіт (1927-1998) – українська гуцульська художниця, фотографиня, письменниця, казкарка, фольклористка, етнографиня, її називають «Гомером Гуцульщини».
Письменницький доробок Параски Плитки-Горицвіт, об'єднаний під заголовком «Подарунок рідному краєві», – це 46 великих рукописних і друкованих на машинці книг по 500 сторінок кожна, а також десятки маленьких книжечок з її ілюстраціями та в саморобних палітурках. Серед них – низка духовних філософських творів: «Молитва – дар Божий», «Помолімося за мир благости», «Небесному Престолу від підніжжя землі», «Молитви во славу святого Хрещення України-Руси», «Вінець Боголюбія».
Інший цикл творів – народний: «З народних повісток», «Співанке Гуцулсков говірков», книга-альбом «Доля гуцулки».
Упорядкувала словник гуцульської говірки, писала верлібри, казки й фантастично-пригодницький роман «Індійські заграви» про пригоди гуцулів в Індії, також вела щоденники.
Після кожної написаної книги Параска оформлювала її, робила витинанку, малювала ілюстрації. 2008 року видано першу книгу Плитки-Горицвіт – «Старовіцкі повісторькє», написану гуцульською говіркою з поясненням значень деяких слів. Написала книгу «Дівоче серце», де зібрала коломийки.
Цикл малюнків «Шевченко в Карпатах» авторства Параски зберігають в Канівському музеї. Десятки робіт присвячені Іванові Франку та Лесі Українці. Серія «Доля гуцулки» розповідає про життя жінки у високих Карпатах. На її картинах є Шота Руставелі, Леся Українка, Іван Франко, Тарас Шевченко, Василь Стефаник, Оксана Петрусенко.
Параска писала не лише прозу, а й поезію (здебільшого на релігійні теми), використовуючи гуцульський діалект. Вірші друкувала на машинці й писала кольоровими ручками, вкладаючи додатковий сенс у кольори тексту.
Окрім того, в 1970-х роках захопилася фотографією і займалася нею майже до кінця життя. Хоча більшість її робіт або втрачено, або пошкоджено часом і вологою через недбале зберігання.
До кінця життя вона ніде не виставляла своїх фоторобіт, а негативи й роздруковані світлини зберігала під ліжком. Частину з них випадково знайшли згодом у музеї в пакеті, на якому сама Параска написала колись «невдалі фотознімки, бліді». Завдяки цій випадковості вдалося віднайти і зберегти понад 4 тисячі світлин і негативів. Їх було очищено, переведено у цифровий формат і захищено від подальшого руйнування.
Параска Плитка-Горицвіт фотографувала односельців і їхніх дітей, пейзажі, свята, природу тощо. Особливу увагу звертала на Великдень, це свято вона фотографувала з року в рік. Знимки дозволяють побачити побут і життя простих людей, що живуть посеред Карпатських гір другої половини XX століття. Техніка виконання фотографій – на дуже високому рівні. Фотографувати, проявляти і друкувати світлини Параска навчилася самостійно.
Окрім того, Параска все життя вивчала і досліджувала Гуцульщину, залишивши по собі великий доробок про історію, культуру і духовність краю. Добре знала гуцульські звичаї, обряди, говірку, вважала, що мова – це найбільше багатство народу.
17.02.2020