Механічні автомати

Нещодавно трапилася мені книжка з дивною назвою «Мудрість і моральність рослин» (1884) англійського популяризатора науки Джона Елора Тейлора. Вже в передньому слові її автор – цілковито поглинутий загальною ідеєю про особливу організацію рослинного світу та хронічну недостатність одноманітного класифікаторського патосу ботаніки як нудної науки, зацикленої лише на вишукуванні й нагромадженні все новіших видів – пише про потребу оновлення і зміни віх у ставленні до рослинного царства: «Ботаніка нині є наукою про "живих істот", а не механічні автомати».

 

Далі він, послуговуючись цілком наукоподібною мовою і з суто англійським апломбом емпіриста, розвиває свою гарну метафору про особливу одухотвореність рослинного світу і стверджує, що рослини володіють певним видом інстинкту, а отже мають неповторні душі, які сформували певні звички і схильності. Ба більше, Тейлор два розділи своєї розвідки присвячує «дипломатії рослин», їхній взаємодії з комахами, тваринами й іншими рослинами, а в одному з них доводить на конкретних прикладах із докладними описами «поведінки», що рослини свідомі власної ідентичности, спроможні до солідарної дії і навіть уміють вдавати інші рослини.

 

 

Не певен, наскільки науковою є ця, без перебільшення, захоплива розвідка. Переконаний, що деякі її стрункі побудови і докази легко критикуються з точки зору сучасної ботаніки як нікчемні, а подекуди й просто кумедні. Зрештою, самі англійці вважають Тейлора не науковцем, а автором науково-популярних книжок, покликаних наближати знання про світ до звичайної людини. Але йому точно не можна відмовити в дослідницькій пристрасті та любові до своїх об'єктів.

 

Уважно придивляючись до рослинного світу, Тейлор, зрештою, робить корисну справу вже навіть тим, що знання про «поведінку рослин» незлецьки помічне в рільництві, вже не кажучи про городництво й садівництво. Отже річ тут навіть не в тому, наскільки науковою є ця книжка з її іманентним потягом до містицизму й антропоморфізму, а яку користь може принести читачеві. Оця користь принагідного знання цілком, до речі, вкладається в позитивістську ідеологію: назвімо це хоч душею рослини, хоч її мудрістю чи свідомістю, а хоч моральністю, та все ж корисно знати, як садити мак, обрізати троянди чи вміло добирати добрива.

 

Крім того, очевидна теж амбітність стилістичної складової такої літератури, її бажання захопити і сподобатися читачеві: «Слабкі літні рослини, вага яких не сягає й пів унції, врешті-решт розуміють, що не здатні поширювати свій вид, не вдаючись до різних підступів, не набуваючи звичок, що так сильно відрізняються від звичок їхніх заможніших членів родини, як вчащання чесніших, але незаможніших жінок до ломбарду відрізняється від пообідньої прогулянки в парку їхніх багатих родичок».

 

Виходить такий собі алхімічний шлюб світів Ліннея і Текерея, де перший дарує другому складний і подекуди непоясненний світ глибокої доісторичної давнини, де загадок і таємниць набагато більше, ніж усталеного знання, а другий накидає на перший уявлення про соціяльну мережу з її правилами та закономірностями. Пояснити незбагненне природне намацальним соціяльним – що могло бути захопливішим і революційнішим?

 

Але мине майже 130 років, і так само англійський антрополог і еволюційний психолог Робін Данбар у своїй «Науці любові та зради», яку мені кілька років тому довелося перекласти, здійснює зворотний прийом і облаштовує алхімічний шлюб Фройда з Дарвіном, пояснюючи складну систему соціяльних зв'язків і сексуальних схильностей людини поведінковими патернами приматів, папужок, павичів і мишей. Зійти до рівня рослинних метафор, утім, дослідникові щось завадило, але з таким самим емпіричним апломбом, як колись Тейлор, він пояснює, наприклад, полігамність сучасних чоловіків тотожними схильностями самців мавп або причини залежности моногамности від розміру мозку.

 

Та й загалом з'ясовується, що механізми сексуальної селекції людини мають безпосередні відповідники у світі ссавців, гризунів і навіть птахів, а на будь-яку нашу особливість – кожна така особливість, як заведено в англійців, обов'язково підкріплюється даними соціології (наприклад, прискіпливим аналізом шлюбних оголошень чи спеціяльними тестами різностатевих груп) – можна знайти наукову метафору у світі тварин. І тоді ви дізнаєтеся про зв'язок чоловічої бороди зі звуками червоного оленя або про тваринні відповідники людського почуття гумору. А що вже казати про неймовірний поступ у дослідженні мозку та про захопливу царину гормонів, відкриття яких значно полегшило антропо-зоологічні аналогії! Бо хто може сказати, чий васопресин, кортизол чи тестостерон вищий перед лицем Господа – шукачки стосунків за оголошенням чи звичайної миші полівки? Шлях до повного поглинання людського, суто людського законами природи, хімії та нейробіології – відкритий навстіж. А отже, що може бути революційнішим за пояснення незбагненного соціяльного вже досить добре дослідженим природним? 130 років – цілком достатній термін для такого стрибка.

 

І Данбарові та всім його колегам-антропологам уже ніхто не наважиться закинути ненауковости або наукоподібности. Навпаки, нині це передова царина науки, всіма своїми порами відкрита до щонайсміливішої міждисциплінарности й поєднання – здавалося колись – непоєднуваного. Однак на відміну від корисности, яку несли в собі наївні науково-популярні праці на кшталт «Мудрости й моральности рослин», сьогодні невідомо, наскільки складні взаємини антропології зі світом усього живого можуть прислужитися звичайній людині. Тій самій людині, яка 130 років тому ходила у спеціяльні клуби, де їй цілком обґрунтовано пояснювали, що рослини, крім тіла, мають душу, моральність і мудрість. Тій самій людині, якій сьогодні науково пояснюють, що жодної душі нема, а є лише патерни, схеми і гормони. Тож чи не стала й антропологія, як і колись ботаніка, наукою про «механічні автомати», приклеєні до своїх смартфонів, автомати, які вже не так відчувають і розуміють, як рослини в Тейлора, а просто несвідомо виконують якісь ритуальні дії, заздалегідь визначені природою, гормонами й особливостями побудови мозку. І це, як на мене, питання питань.

 

 

17.02.2020