Дня 2. січня 1920 р. відбулася в окружнім суді в Стрию перед зміцненим трибуналом (звичайний трибунал складається з 4, зміцнений з 6 суддів) розправа проти Дмитра Федишина, 23-літного молодця з Синевідська вижного, обвиненого о злочин морду доконаного дня 3. листопада 1918 р. через застрілення Семка Мусика, мешканця Синевідська вижного.
Обвиненого, що перебув 4 місяці в слідчій вязниці, по переведенню розправи, переслуханню свідків через прокураторію і оборону покликаних і по промові прокуратора і оборонця дра Гарасимова — увільнено від обжалування і випущено на волю.
Та розправа була епільоґом страшних днів 18. і 19. жовтня 1914 р., які перебуло Синевідсько в. Події з тих днів, то одна з найстрашнійших картин мартирольоґії нашого народу, то Голгофта з шибеницями і стричками, на яких гірський легіт гойдає конаючі в судорогах смерти тіла безвинних жертв мучеників українського народу, а серед них кровожадна постать австрійського військового судді-звіра др. Станіслава Загурского.
Деякі критики "Гайдамаків" Шевченка взяли йому за зле, що в тій поемі як предмет мистецтва — поезії дібрав таких страшних подій — пречорних красок, що не надаються до поезії, бо вони, мовляв понижують саме мистецтво.
Я не поет і не критик, не вдаюся в це, чи ті критики мають рацію; подаючи нашій суспільности оден правдивий епізод страждання нашого народу, хочу, щоб і "не сонним снились" муки, які наш нарід переносив та ще переносить.
Нехай це буде матеріялом для майбутнього історика.
Тому то засуд (вирок) з 18/.Х. 1914 подаю в дословнім переводі з німецького ориґіналу на українську мову:
Ціс. і Kop. Суд 55 дивізії інф. G. Z. К. 1/14.
В імени Ціс. величности цісаря!
Ціс. і кор. полевий Суд 55 див. інф. як Суд доразний по переведенню в Синевідську в. дня 18/Х 1914 під предсідництвом ротмістра Ґустава Куна і під кермою поручника авдітора др. Станіслава (von) Заґурского в присутности фельдвебля Людвіґа Унтершіца, як писара, і капітана авд. Йосифа Бартельмусa як обжаловуючого, обжалованих: Михайла Коваля, Федора Будза, Данила Будза, Николи Будза, Николи Юрца (?), Николи Костишина, Стефана Гриба, Николи Джуса, Петра Джуса, Адама Струка, Павла Гриба, Антона Коваля, Івана Коваля, Петра Коваля, Івана Матеїшина, Федора Фединишина, Яця Тишовницького і Николи Масного і поручника Стефана (von) Баранського як оборонця — головної розправи проти названих обжалованих о злочин проти сили воєнної держави по миіліи §. 327 військ, зак. Кар. на піднесене устне обжаловання і поставлене через обжаловуючого внесення на покарання після §.444 в. пр. к. одноголосно вирішив:
1. Михайло Коваль з Синевідська в. 64 літ, гр. кар. жонатий, отець 9 дітей, госпoдap, некараний;
2. Федор Будз, ур. в Син. в. 47 літ віку, гр. кат. жонатий, отець 4 дітей, господар, некараний;
3. Стефан Гриб з Син. в. 26 літ віку, гр. кат. жонатий, господар, бездітний некараний;
4. Никола Джус з Син. в. 39 літ в. гр. кат. жонатий, господар, отець 4 дітей, некараний;
5. Петро Джус з Син. в. 35 літ в. гр. кат. жонатий, господар, отець 3 дітей, накараний;
6. Адам Струк з Син. в. 28 літ в. гр. кат., вільний, рільник, некараний;
7. Антін Коваль з Син. в. 64 літ в. гр. кат. жонатий, господар, отець 6 дітей, некараний;
8. Петро Коваль з Син. в. 62 літ віку гр. кат. бездітний, господар, некараний;
9. Іван Матеїшин, з Син. в. 44 літ, в. гр. к. бездітний, господар, некараний;
10. Федір Фединишин з С. в. 44. літ в. гр. кат., жонатий, 6 дітей, господар, караний 6-денним арештом з перест. з §.411 з. к. (бійка — прим. автора).
11. Яць Тишовницький з С. в. 30 л. в. гр. кат. жонатий, 5 дітей, гром. поліціянт, некараний
винні:
що в послідних двох тижнях вересня р. 1914. і в перших двох тижнях жовтня 1914 в часі війни австро-угорської монархії і царства російського, отже у воєнних часах запускалися в порозуміння з ворогом, щоби тим ціс. австр. воєнній силі шкодити, а ворогови користи придбати.
Через те 1—11 сталися винними злочину проти сили воєнної держави після §.327 в. з. к. і за те зістали по мисли §.444 в. пр. к. засуджені на смерть через стричок (durch den Strang).
При тім вирішено, що засуджений Стефан Гриб перший, Адам Струк другий, Іван Матеїшин третий, Петро Коваль четвертий, Никола Джус пятий, Яць Тишовницький шестий, Антін Коваль семий, Федір Фединишин восьмий, Данило Будз девятий, Петро Джус десятий, а Михайло Коваль як одинадцятий мають понести кару смерти.
12. Данило Будз з С. в. 44 літ.
13. Никола Будз з С. в. 49 л.
14. Никола Юрца з С. 52 л.
15. Никола Костишин з С. в. 18 л.
16. Павло Гриб з С. в. 59 л.
17. Іван Коваль з С. в. 47 л.
18. Никола Масний з С. в. 26 л.
зістають від внесеного проти них обжаловання о злочин проти сили воєнної держави нарочито через те доконаний, що в послідних двох тижнях жовтня 1914 підчас війни між австр. угор. монархією і Росією, отже у воєнних часах в порозумінню з ворогом запускалися і через те ціс. австр. воєнній силі шкоду або користь ворогови принесли — увільнені.
Причини:
Суд доразний на основі зізнань свідка Семка Мусика одноголосно усталив, що обвинений Стефан Гриб Росія нам показав дорогу через гори, висказ свідка Семка Мусика узнав доразний Суд як в повні віри достойні, тим більше, що обвинений Стефан Гриб проти віродостойности того свідка ніякого заміту не підніс, а навіть сам признав, що його російські жовніри запитували о скількість австр. військ, які переходили через Синевідсько, як також о показання дороги на полудне.
Доразний Суд сконстатував рівнож, що обвинений Стефан Гриб показав ворожим жовнірам (що?), щоби ворогам користи, а нашій воєнній силі шкоди нанести.
До тої певности довели доразний Суд брехливі заподання обвиненого Стефана Гриба, з яких видно, що він по москвофільськи настроєний, тим більше, що свідок Мусик потвердив, що обвинений Гриб є русофілом.
З уваги на те, що обвинений Гриб має 26 літ і не уміє читати ані писати, отже не має образування, як також з огляду того, що вина обвиненого Гриба в порівнанню з провиною инших співобвинених показується найменшою, постановив доразний суд, щоби кару смерти на нього по мисли §444 в. пр. к. наложену, він перший спокутував.
На основі признання обжалованого Адама Струка упевнився доразний суд, що той обвинений завдавався в порозуміння з Росіянами, бо признався, що він від Росіян зрабовані ними річи купив і що (die Russen буду дальше переводити на Москалі), Москалі у нього вивідувалися про скількість наших жовнірів, про напрям, в якім відмаширували і про дороги, які з С. ведуть на полудне.
На основі віродостойних зізнань свідка Семка Мусика приняв доразний Суд за правдиве, що Струк ворожим жовнірам вказав дорогу на полудне через гори і поінформував Москалів про напрям маршу австр. військ. З уваги на усталення, що Струк вдався в порозуміння з Москалями, приняв доразний Суд за доказане, що той обвинений подав Москалям звідомлення, щоби їм користи приспорити, а нашим військам шкоди.
Вирішену на того обвиненого кару смерти має він як другий спокутувати, бо його вина в порівнянню з виною першого обвиненого показується більше разячою (als krasser erscheint).
На основі признанню обвиненого Івана Матущина усталив доразний Суд, що він два рази їздив з Москалями як форшпан в напрямі Лавочного, а через те вдався з Москалями в порозуміння.
На основі признання того обвиненого принято як правдиве, що ворожі війська довідувалися у нього про скількість і розміщення наших військ. З уваги на те усталено дальше, що обв. Матешин з Москалями кілька разів (zu wiederholten malen) заходив собі, щоби нанести шкоди нашій воєнній силі.
На основі тих усталень признав Суд дор. обвиненого М. винним злочину в §.327 в. з. к. і назначив йому після, §.444 в. пр. к. кару смерти через стричок. З уваги на те, що oбв. Мат. довший час вдавався з Москалями, постановлено, щоби він як перший спокутував кару смерти.
Свідок Семко Мусик подає також, що обв. Петро Коваль подавав вісти московським військам, куди втікли жандарми Синев. постерунку при наближенню московських стеж.
В тім звідомленню побачив дор. Суд злий намір обвиненого, тим більше, що мешканцям Син. було відомо, що мужва жандармерії з мужвою краєвої оборони зорґанізували оборону проти ворога.
Цей обвиненого Петра Коваля обтяжаючий вчинок покривається із знаменами злочину з §.327 взк., з огляду на те узнано Петра Коваля винним цього злочину і за те по мисли §.444 впк. засуджено на смерть через повішення.
Між тим постановлено, що той обвинений — по оцінці вчинку його обтяжаючого, кару смерти має спокутувати як четвертий.
Зізнаннями свідка Мусика доказано, що обв. Микола Джус показав дорогу московським жовнірам до місцевости "Cable" (може. Skołe?)
На основі признання того обв. усталено, що московські вояки два дні кватирували у нього.
На основі тих устійнень принято остаточно за доказане, що обв. Никола Джус подав Москалям ці вісти, щоби ворогови придбати користи.
Кару смерти назначену по мисли §.444 взк., має Никола Джус понести, як пятий, бо його брехлива оборона вказувала, що він цілком був відданий Москалям.
На основі зізнань свідка Семка Мусика, свідків Марії Мусик і Дмитра Мусика, як також свідка Прокопа Сливки дор. Суд устійнив, що обв. Яць Тишовницький допитувався за австр. обовязаними до військової служби, а то за Лемком Мусиком і Прокопом Сливкою, щоби їх видати Москалям.
А що обв. було відомо, що так Семко Мусик, як і Прокіп Сливка є до військ, служби обовязані (wehrpflichtig), дор. Суд устійнив, що допитування Яця Тишовицького мали лиш цю ціль, щоби ворогови придбати користи.
На основі цього узнано Тишовницького виновним злочину з §.327 взк. і за те засуджений він на кару смерти через стричок і має він тую кару в оціненню його способу поступовання понести як шестий.
На основі зізнань свідка Сємка Мусика дор. Суд устійнив, що Обв. Антін Коваль показав дорогу московським жовнірам і помагав ворогови при його повороті з Син. витягати канони, застряглі в болоті.
А що обв. Антін Коваль признався, що московські жовніри довідувались у нього про напрями маршу вперед (Vorruckungslinien) наших військ, устійнено, що той обв. вдавався в порозуміння з ворогом і йому був помічним позитивним діланням, щоби йому користи, а нашій армії шкоди придбати.
Вчинок цього обвиненого обтяжаючий — скваліфіковано як злочин з §.327 в. зк., того злочину узнано його винним і за те засуджено на кару смерти через стричок.
Кару смерти має обв. Коваль як семий понести. На основі зізнання свідка Семка Мусика дор. Суд устійнив, що обв. Федор Фединишин московським жовнірам вказав дорогу через гори на полудне.
На основі зізнань свідків Семка, Марії і Дмитра Мусиків устійнив дор. Суд, що обв. Фединишин пошукував (nachforschte) за відомо, обовязаним до військов. служби Семком Мусяком, щоби йото видати ворогови.
На основі тих устійнень, як також на основі признання Фединишина, що Москалі у нього вивідувалися, куда відступили наші війська, дор. Суд приняв за правду, що Фединишин вдавався в порозуміння, щоби в спосіб устійнений ворогови користи, а австр. воєнній силі шкоди придбати.
З уваги на те узнано Фединишина винуватим злочину з §.327 в. з. к. і за те по мисли §.444 в. пр. к. засуджено його на кару смерти через стричок. А що на Фединишині тяґотіють два каригідні вчинки, має він як восьмий спокутувати смертну кару.
На основі зізнань свідка Семка Мусика* прийнято за доказане, що обв. Федір Будз допитувався за відомо для нього обовязаним до військ. служби Семком Мусиком, щоби його видати ворогови.
На основі зізнань св. Семка Мусика і Прокопа Сливки і на основі частинного признання Обв. Федора Бyдза дор. Суд устійнив, що обв. Федір Будз старався хитрим способом знаного йому як військово обовязаного Прокопа Сливку до Син. спровадити, щоби його видати ворогови як полоненого.
На основі тих устійнень приняв дор. Суд за правдиве, що обв. Федір Будз в порозумінню з ворогом австр. обовязаних до війська намірявся видати Москалям, щоби ворогови користи, а австр. воєнній силі шкоди нанести.
Федора Будза признано ізза того виновним злочину з §.327 в. з. к. і за тe по мисли §.444 в. п. к. засуджено на смерть через стричок.
З уваги на вагу вчинку обтяжаючого Федора Будза, має він як девятий понести кару.
На основі признання обв. Петра Джуса і на основі виказів всіх при розправі переслуханих свідків приняв дор. Суд як доказане, що обв. Петро Джус допитувався за відомо йому як обовязаними до військ. служби Семком Мусиком і Прокопом Сливкою, щоби їх видати ворогови.
На основі зізнань свідка Семка Мусика устійнено, що обв. Петро. Джус служив ворожим військам як покажчик доріг.
На основі частинного признання обв. Петра Джуса прийнято за правду, що московські жовніри були у нього на кватирі, що проте він був в стані з ними порозуміватися.
А що поступовання (Handlung = вчинок) сьому обв. закинене і доказане, може послужити як яркий приклад того порозуміння, дор. суд устійнив, що обв. Петро Джус стався винним закиненого йому вчинку, щоби ворогови користь а воєн. силі австр. шкоди нанести.
Ті каригідні вчинки скваліфіковано як злочин з §327 взк. і поступлено по мисли §444 впк. Назначену кару має Петро Джус як десятий спокутувати з огляду на вагу злочину. На основі зізнань переслуханих при розправі свідків дор. суд устійнив, що обв. Михайло Коваль, в своїй прикметі як начальник громади Синевідська, казав вивідуватися за знаним йому до військ. служби обовязаним Семком Мусик і Прокопом Сливка, щоби їх видати ворогови і що навіть кревним Мусика грозив примусовими мірами, щоби лиш дізнатися, куди і утіх Семко Мусик, щоби його тим певніще міг арештувати і видати ворогови.
На основі зізнань переслуханих свідків устійнено рівнож, що Михайло Коваль навіть особисто запитував за вище названим, що вказує ярко на предвиджений в §327 злий намір.
А що Михайло Коваль був довірочною особою австр. правління і того довіря надужив, прийняв дор. суд що його вина є найбільшою і що він власне смертну кару на нього наложену на останок має спокувати.
Названих під 12—18 обвинених увільнено від обжаловання о злочин з §327 взк, бо розправа не дала доказів, що вони з ворогом вдавалися в порозуміння, щоби ворогови по мисли згаданих вище приписів користь, а оружній силі австр. шкоду принести.
Синевідсько, дня 18 жовтня 1914 Кун (Kühn) ротмістр як предсідник вр. д-р Станіслав (von) Заґурський як керманич розправи вр., Людвік Унтершіц як ведучий письмо вр.
Засуд затверджується і належить його виконати, евентуально застрілити.
Коло Гірнього (село Гірне прим. автора) на полудне від Стрия, дня 19 жовтня 1914. Петер Гоффманнген, м. вр.
Оголошено і виконано дня 19 жовтня 1914, Заґурський, оберл. авд. вр.
*) Німецький присуд називає всюди Мусика "Муссиком" — я пишу так, як його нарід в Син. в. називає.
(Дальше буде.)
[Громадська думка, 04.02.1920]
Доконавши того побідоносного діла, морду безвинних людей, найліпших горожан Австрії, бо Синевідсько вижне на скрізь українське село, що дало Австрії багато жовнірів, синів невинно повішених і кількадесять укр. стрільців, — австрійське військо ще таки вечером 19. X. 1914 зайняло Стрий. Але побите Москалями під Стрийом, вже 22/Х. 1914 відступило в безладі знов аж до Синевідська. Перший удирав, розуміється, п. ґенерал Гофман із своїм штабом і судом, та опинився аж в Сколім. Незадовго мадярсько-румунська дивізія ґенерала Гофмана мусіла удирати аж на Бескид, заслинюючись при відвороті нашими українськими стрільцями, що своїми грудьми заслонювали катів свого народу.
...Москалі зайняли знов Синевідсько, а дізнавшись про страшну подію, уладили нещасливим мученикам христіянський похорон, в якім взяли участь військові части і цивільні власти зі Стрия. Добуто подушених з ями від шибеницями і поховано їх на цвинтарі при великім здвизі ридаючого народу.
Падлюка донощик свідок Семко Мусик, що був так дуже "wehrpflichtig", та його побратим Сливка не пішли боронити Австрії, вони лишилися в Синевідську. Москалі аж тепер арештували їх і вивезли в Росію. В маю 1915 Москалі, у ступаючи з околиць Стрия, виводили з собою крім арештований "мазепинців" також молодих хлопців, щоби їм унеможливити службу в австр. армії.
Між иншими зловили вони і вивезли 19-літного Дмитра Фединишина, сина Федора Фединишина, що був як восьмий мученик повішений в C. Пapyбчак опинився в Київі, а випущений на волю, якийсь час заробляв на свій прожиток як робітник.
В зимі з 1915 на 1916 заложено в Київі "Народню Торговлю". Фединиший, досить інтеліґентний хлопець вступив за помічника в маґазині (склепі) "Наpодньої Торговлі"' при вулиці Владимирській, де завідуючим начальником був п. Іван Лисенко, його краян (також вивезений Москалями) з Любінець, що віддалені від Синевідська яких 8 км.
В маю 1918 р. отpимав від австр. консуля в Київі подорожний документ і в перших днях червня приїхав до родини, бо — мовляв — "я найстарший син, полишив хору матір (вона по страшній катастрофі була збожеволіла) хотівби конче заопікуватися нещасливою родиною". Та недовго опікувався, бо вже з кінцем червня був змушений йти на оборону Австрії, що так замучила невинно його батька.
Служив в Пикуличах при війську, а на невістку про загибіль Австрії, приїхав 2.ХІ. 1918, до Син. Ту утворилася вже місцева влада, що поставила варту коло величезних маґазинів, що їх опустило австр. військо. Він дістав приказ пильнувати маґазинів з дня 2 на 3 падолиста.
Коло 12 год. дня 3.ХІ. вертав зі служби домів, та по дорозі зустрів велику товпу людей, що ішли до Мусика, чув крики з товпи, щоби його убити.
Тут починається ділання психольоґії товпи.
Фединишин, що мав на собі набитий кріс чотирма набоями, пішов з товпою. Навинувся Семко Мусик, його зараз таки обскочили люде і повели на місце знаних шибениць.
В тім місці станув він, звернувся до товпи і спитав, чого від нього хочуть?
Тихо! Товпа ожидає... Нараз Фединишин здіймає кріс, гукнув вистріл... Мусик валиться на землю, своєю гаспидською кровю опосочує лобне місце... Фединишин до лежачого дає ще 3 вистріли... більше патронів не має, та і не потрібно... окаянний Юда вже не встане, він вже небіщик, товпа мовчки розходиться до своїх домівок. Фединишин пішов до свого вуйка, котрого домівка була блище, як Фединишина. Там ляг він зараз спати і заснув, а пробудившись за дві години вчув від людей, що він зробив; пішов на вечірню в церкву, по вечірні домів.
Для пояснення належить додати, що Мусик в літі 1918, в часі, коли Фединишин служив при війську, повернув до Син. Та не досить того, він і тоді так само, як і в часі трачення тих 11-и мучеників, а й потім, поки австр. війська були в селі, поводився визиваючо і грозив, що має ще понотованих 50—80 людей і як тільки схоче — всі повиснуть!
Як чорною була душа того вирода, видно вже з того, що він донощик, інсценізатор і лжесвідок, що погубив тільки людей, мав безличність вертати з Росії в Село, яке все ще було вкрите сумом, в якім рідні помордованих були oбнятi розпукою — з його причини! Вінжеж і свою жінку і свого брата притягнув до лжесвідоцтва.
Свідок Прокіп Сливка, злопамятне оруддя Мусика, не вернув досі та ледви чи верне, видно в нім є ще щось таке, як совість, чи встид, чи страх або всього по трохи.
Мусик — вернув, бо сподівався, що йому належиться від Австрії неаби-яка нагорода, а навіть почасти за його вірність і вдалість. Кілька тижнів по убиттю Мусика, українська жандармерія арештувала Фединишина і передала його полевому судови в Стрию з австрійською допискою від себе, що він небезпечний чоловік.
(Конець буде).
[Громадська думка, 06.02.1920]
Фед. сидів в тюрмі аж до розправи, що 12/II. 1919 перед тим судом відбулася.
І тоді боронив його Др. Гарасимів.
По переслуханню свідків і вислуханню опінії знавців лікарів, які прислужували ся розправі і вирішили, що Фед. попав в афект і не був свідомий свого вчинку, суд його увільнив.
Та не конець на тім!
В часі пролому укр. армії Фед. лежав дома хорий... він лишився в Син.
В серпні 1919 арештований за те саме польською жандармерією, обвинений о злочин морду на ново, бож присуди укр. полевих судів у Поляків неважні. Пересидів знову той найліпший син свого замученого батька понад 4 місяці аж до розправи в тюрмі.
При розправі боронився, себто заподав таке:
Мусика арештували були Москалі, а на його прошення пустили домів з тим, щоби за день чи за два повернув. Мусик не вертав, а Москалі чіпали війта, чіпали радних, що мовляв вони знають, де той австрійський салдат, та не хотять його видати; грозили репресіями.
Хитрі синевідські бойки укривали Мусика, а перед Москалями вдавали, що за ним пошукують, та не годні знайти.
Мусик таким робом переховався.*)
Але як лиш прийшли Австрійці, він доніс і посвідчив, що за ним питали, а промовчав, що самі йому помагали укриватися, а Москалям лиш баки забивали.
В неділю 18. жовтня 1914 поарештовано людей і запроторено в якусь пивницю. Між ними був і батько Фединишина. Рознеслася чутка що їх будуть судити. 18-літний Дмитро Фединишин побіг там, де сидів його батько, хотів з ним видітися, але пости його не пустили.
Аж рознеслася чутка... засуджені на смерть. На другий день певні вже вісти, що будуть їх тратити.
Фед. побіг знову до арешту, видів як їх — його батька — виводили позвязуваних по двох до купи. Не втерпів, крикнув: Тату! Тато оглянувся, хотів щось сказати, але пост гримнув його кольбою, він лиш рукою махнув, пішов на смерть.
Фед. пішов за ними, дивився, як вішали, люде плакали, поховані по стрихах, на дахах.
Був, поки не повис його тато, тоді побіг до дому сказати мамі, що тата вже нема, — застав плач дітей, маму непритомну, збожеволіла, довший час була помішана, тепер вже ніби здорова, але часом вертає помішання.
Був задеревілий, не пригадує собі, що робив до вечера, але опісля ще дома і цілий час в Київі не міг спати, мав все привиди шибениці і тата, що висить.
Свідки потвердили його зізнання. Два його товариші, що служили з ним в Пикуличах, оден з них, що і його батька казнили, був з ним і у Київі — вони заявили, що він ночами не спав, жалувався, що смерть батька — погана шибениця не дає йому спокою. Ex, той Мусик, той Мусик! — говорив він.
Свідки, а між ними 70-літний ветеран-патріот п. Антін Заревич, що був кільканацять літ війтом попередником бідного Михайла Коваля, чоловік заможний і загально шанований — видали найкраще свідоцтво обвиненому, був хлопцем спокійним, працьовитим, батько його господар і запопадливий купець, найстаршого сина дуже любив, на нього в господарці вже здавався, бо сам рідко перебував дома, торгував по світі.
А який був Мусик? Мусик обманював людей, фалшував векслі, сидів за це в криміналі; а чи був з ким у купецькій спілці (бо в Син. всі купці в спілках), не був, бо хтож би з таким чоловіком заходив в спілку?
З чогож він жив? Ошукував, циганив та і жив з таких "фіґлів", а дорібком в його був кримінал, в якім кілька разів сидів.
І цей Мусик був для п. Загурського віродостойним свідком!
Цю віродостойність виказала поновлена розправа проти небіщиків через Найв. Трибунал краєвої оборони (Oberster Landwehrgerichtshof) у Відні дня 18./IV. 1918 переведена, бо цей суд всіх тих безвинно потрачених увільнив (freigesprochen).
Тільки моральної сатисфакції для родин!
Та не минула сатисфакція і ката Загурського, бо коли у віденськім парляменті знялася буча проти Загурського, військові власти авансували його на капітана!!
По переслуханню свідків, — вертаю до розправи з дня 2. січня 1920 р. — подали свою опінію знавці-лікарі, що цілій розправі уважно прислухувалися, повіт фізик Др Малачинський і міський лікар Др Чарнецький.
Вони вирішили, що Фед. в хвилі стріляння до Мусика був в стані афекту, в якім не міг собі здати справи із свого вчинку, а тим менше із наслідків його.
Він є чоловіком нормальним, але через смерть батька і дальші переживання був зденервований і більш, як звичайні люде, вразливий. До доведення його до афекту припинилася в значній мірі також психольоґія товпи, що голосно домагалися смерти на Мусика.
До сповнення вчинку причинилося і те, що Фед. якраз мав тоді кріс і то заряжений.
На основі такого висліду розправи, трибунал, котрому проводив знаний із свого такту старший радник Маєр, увільнив Фединишина від обжаловання.
Цей страшний обривок є лиш каплею в морі горя і знущання, яке переніс наш нарід в часі цеї війни; величезні, тисячні гекатомби жертв, та видно, того ще замало.
*) Він дійсно був покликаний до австр. армії з початком мобіл., але відтак вернув або відпущений або як дезертир.
[Громадська думка, 07.02.1920]
07.02.1920