Карова дама

Дорогий Дорку!

Сьогодня збирається у мене гурток моїх знакомих. Будь ласка прийди о 7-мій вечером.

Твоя Тітка.

Молодий чоловік, котрому робили честь сі запросини, сильно зіритувався; вхопив пахучий фіялками листок, зімяв і кинув до коша.

Ніщо не було для нього прикрійше, як вечірки у тітки, де мусів цілими годинами бавити її скучних гостей.

А ще в додатку саме тоді, коли в клюбі збирається таке гарне товариство справжніх мистців зеленого столика.

Все таки ніяк було відмовити тітці, що нераз ратувала його в прикрих хвилях життя. З резиґнацією чоловіка, що мусить відбути свій обовязок. вийшов з дому, щоби ставитися в означенім часі у тітки.

Гурток знакомих тітки знав так добре, як свою кишеню. Дуже здивувався, коли ще з передпокою зачув якийсь незнакомий молодий жіночий голос, перемішаний з грубим голосом прокуратора і тоненьким хрипливим пані радникової.

— Здається, шо мойого братанка не потрібую представляти моїм гостям, — говорила вічливо тітка — крім пані меценасової і панни Уляни.

На його низький поклін пані меценасова протекціонально кивнула головою, а її донька, панна Уляна заявила таку рідку ґрацію своїм уклоном, що відразу зробила на нього сильне вражіння. Була се під кождим зглядом дуже мила особа. Струнка, як пальма, мала чудово палаючі очі, чудову усмішку, і білі рівні, як перли, зубки.

Нехіть, яку сюди приніс зі собою, десь без сліду пропала і перший раз в життю не пожалів марно втраченого у тітки часу.

Уляна грала прекрасно на фортепяні і дуже симпатично співала.

Він не знав досі, що музика може робити на нього так сильне вражіння: навіть не підозрівав сього уподобання в собі, а воно тепер неначе авреолею обливало чудову стать молодої дівчини.

Хвилево веселий, вічливий, нараз замовкав і слухав її щебетання, любувався модуляцією її голосу.

На згадку, що так чудовий вечер міг пересидіти в клюбі при картах, весь здрігався і не хотів навіть про це думати.

Час летів стрілою, він був майже обиджений брутальністю брата пані меценасової, пана прокуратора, коли той заявив сестрі і сестріниці, що час відїзджати, та що на долині вже чекають коні.

Після всіх приписів кавалєрської ґалянтерії відвів пані аж до повозки. Коли коні рушили і він сам лишився на вулици, пізнав цілу вагу своєї втрати.

Що було з собою робити? Йти до дому, замкнутися в тісній хаті з свіжо розбудженими думками і почуваннями було немислиме. Міг ще зайти до клюбу і застати товаришів, за котрими ще так недавно жалував; та в першій хвилі й думка про це була йому противна.

Навичка перемогла. В клюбі застав своїх партнерів в самім розгарі забави.

Присівся до них, але карта дивно недописувала йому; а що дивнійше: три рази завела його одна і та сама карта, "Карова дама", котра в грі звалася "Роксоляна".

Ся нещаслива карта прислужилася йому так, що комплєтно був побитий, а товариші кепкували, що Роксоляна заявила наглядно нехіть свойому землякови.

До крайности роздразнений прийшов до дому і нероздягнений кинувся на лежак.

В хаті було тихо і темно, лиш через спущені жалюзії перебивалося з вулиці ґазове світло лямпи і грало фантастичною тінею на стінах і долівці.

Несмак щораз більше опановував душу. Так гарно розпочатий вечір, так погано скінчився.

Ох! як зовсім инший вернув би до дому, якщо Уляна не булаб так скоро відїхала. Чув, що та дівчина могла мати над ним таку силу, якої він сам в собі не знаходив.

Щось з легка зашелевіло і немов доторкнулось його плечей. Обернувся. Перед ним стояла довга прозора тінь. Чим більше придивлявся, тінь прибирала щораз виразнійші форми розкішної жінки, що гейби виринала з блеску мряки і обливалась її прозорими хвилями. Часом блиснула промінням сонця, то знов зблідла, зтемніла і завилася у темряву.

Якісь полискуючі крайки і грубі перстені обхоплювали її бліду тінь і мелькотіли іскрами брилянтів.

На її голові о буйних звоях живого золота волося мовби тяжіла якась фантастична корона і дивним тягарем нагинала її до долу.

З її грудей виривались легкі, невиразні зітхання і замінялись в срібні звуки слів: "Пізнавай мене, напружи твою память, а нагадаєш, що я ще похилялася над твоєю колискою, ще тоді зложила гарячий поцілуй на твоїм чолі і зачислила до моїх вибраних, найбільше улюблених. Придивися моїй розкішній красі: яка инша пристрасть може рівнятися зі мною. А ти смів рівнати мене з пільною цвіткою, огонь сонця з слабою іскоркою.

— Чи не я є твоїм жаром? Чи не запалюю твою кров, граю нервами, кидаю іскрами твоїх зіниць? Я королева тайної розкоші володію всіма почуваннями твого серця, всіма снами твойого духа.

— Ти мій! Мені треба твого мозку, твоєї крови; мій жар є твоїм жаром моя воля твоєю волею, моя пристрасть твоєю пристрастю.

Ах, се ти, Роксоляно! — крикнув він і витягнув розпалені горячкою руки. — Вона подалася назад, як би від подуву вітру, обвинулася довгими хвилями заникаючої мряки, а містична окраса її голови блиснула огненно-палаючим саrreau. Ще раз кинула жаром своїх очей, вигнула лебедину шию, і прошептала тихо, пристрастно: "До побачення".