Кожна влада шукає інвесторів, щоб показати приплив грошей, створення робочих місць і розвиток технологій. Але частенько цей інвестор приходить до нас як у країну третього світу, населення й ресурси якої він хоче використати собі на вигоду.
Припускаю, що на кожен мій аргумент можна знайти заперечення, а всяке твердження – розбити чи навіть висміяти. Обізвати печерним ретроградом, який правою рукою пише про збереження довкілля, а лівою ось виступає проти сучасної й зеленої енергетики. Але все одно вважаю, що забудовувати Боржавський хребет комплексом вітряків – величезна помилка й загроза для Карпат.
У кількох інтернетних суперечках я вже пересвідчився, що за побудову потужного вітропарку на Боржаві виступають переважно люди здалеку. Можна б навіть ризикнути й сформулювати таку теорему: що далі людина від Воловецького й Свалявського районів – то палкіше вона виступає за «технології ІІІ тисячоліття» й мріє бачити Україну ультрасучасною.
Більше того: я й сам обома руками підтримую альтернативні джерела енергії й сучасні технології. Але слід зрозуміти, що не завжди «зелена» енергетика – аж така екологічна. Принаймні так виглядає справа із Боржавським вітропарком.
Коротко його історія виглядає так: у 2017 році з’явився потужний турецький інвестор, який захотів збудувати на Боржавському хребті (наголошую – на хребті, не на схилах) величезний вітровий парк на 30 вітряків, кожен майже в 200 метрів заввишки; така потужна вітрова електростанція вироблятиме 120 МВт електрики. Здавалось би, це ж чудово – така грандіозна інвестиція і такий крутий сучасний проект!
Здавалось би, але насправді ні. Бо для побудови такого вітропарку доведеться просто знищити Боржаву. Уявіть собі, що кожен вітряк може важити до 400 (!) тонн, котлован матиме 28 метрів у діаметрі, а будівельний майданчик для нього – завбільшки з футбольне поле. Для побудови вітропарку доведеться прокласти бетонну серпатинтинову дорогу, а потім ще й з’єднати вітряки між собою дорогами і підземними кабелями. Все це, по суті, означає руйнування гірського хребта й знищення природної екосистеми. А ще, як запевняють екологи, завдасть непоправних втрат популяціям птахів і летючих мишей під час перельотів і сезонних міграцій. До того ж може порушити водний баланс цілого мікрорегіону.
Від себе додам аргумент, якого до уваги не беруть, багатьом він узагалі видається абсурдним, – про красу Боржавського хребта. За цифрами й розрахунками, схемами, звітами й експертними висновками варто підвести очі нагору й глянути на витончену лінію гір. Недарма вона називається хребтом: виглядає так, ніби під товщею землі зачаївся в глибокому сні велетенський доісторичний звір, і його поперек видно звідусіль. Боржава – це одне з найкрасивіших і найдоступніших для звичайного туриста місць у Карпатах. Було б воістину глупо зруйнувати цю красу заради непевного заробітку, якщо при мудрому управлінні можна заробити значно більше на туризмі.
Бо на іншій шальці терезів – доходи радше скромні: після побудови інвестор забиратиме прибуток собі, сплачуючи тільки податки й орендну плату за землю. Робочих місць для обслуговування – як на такий великий об’єкт – треба мало, всього під 30, а це навіть менше, ніж кількість вітряків! Інвестор божиться, що вкладатиме гроші в два гірські райони, але суму називає смішну – 50 тисяч євро на обидва.
Тому й виходить так, що сам по собі проект крутий, його просто треба перенести з Боржавського хребта в іншу, не таку важливу для екосистеми українських Карпат і розвитку туризму локацію. Але побоююся, що в погоні за інвестором держава заплющить очі на потенційні ризики.
Наразі справа побудови вітропарку застрягла в судах, але скидається на те, що наша справедлива феміда допоможе грошовитому інвестору втілити всі забаганки. А яка різниця десь там у Туреччині, як виглядатиме і житиме (і чи житиме взагалі) наша Боржава?
