Ольга Токарчук: «Після Нобеля в мені нічого не змінилося, тільки світ змінився. Це досвід психозу, бо люди в такому стані вважають, що з ними все в порядку, а світ збожеволів»
* * *
Багато років тому я усвідомила, що люди читають те, що пишу: коли з'ясувалося, що "Правік та інші часи" продався великим накладом. Я сиділа на кухні у Валбжиху і намагалася зрозуміти, скільки то є. Зрозуміла, що промовляю до багатьох. Письменники, коли вони починають писати, трактують писання як вид експресії — не здають собі справи, що існує читач. Тоді, на цій кухні, я отримала почуття сили. Чому цього не використати на благі цілі? Щоби поділитися тим, що для мене є найважливіше? Подібне почуття супроводжувало мене, коли мала написати нобелівську промову. Я сіла і написала цю промову за два тижні.
* * *
Мій наратор є більшим за мене. Наратор є чимось потужним, він у певний момент зачинає диригувати писанням. Я пробувала це показати в особі Єнти у "Книгах Якуба". Не вмію придумати голос наратора. Чекаю на нього. В певному сенсі я є технічним працівником — чекаю, поки цей голос з'явиться в моїй голові, і тільки після того все рушить вперед.
* * *
Ми живемо в культурі, яка на всі боки крутить слово "любов". Це поняття втрачає своє значення. В молодості дуже важливим для мене було слово "уважність". "Чулість" поєднує і любов, і уважність. Його дещо призабули. Це скромне слово не надихає, воно не вписане у великі тексти. Матиме стійкість до інфляції. Воно апелює і до людського тіла. Це слово супроводжує мене з давніх пір, власне від "Правіку...". Після цієї книжки з'явилися критики, що ця книжка наївна, "з моху і папороті". Люді, коли спішать, коли діють з розмаху, не розуміють чулості. Це було для мене дуже особисте рішення. Я пишу з чулістю навіть щодо огидних, відразливих постатей. Завше стараюся зрозуміти їхні мотивації. Вибудувати їх так, щоб вони були реальні. "Чулість" апелює до глибших пласті емпатії, розуміння.
* * *
Якою є моя роль стосовно інтернету, який все переінакшує, вигадує? Питання читачів, які хочуть знати, чи те, що я пишу, є правдою, мене сконфузило. В якийсь момент я усвідомила, що змінився контекст сприйняття літератури. Яку цінність має нині вигадувати в реальності, в якій і так є багато вигадок? Через це ми втрачаємо вміння сприймати мистецтво, літературу. Деякі мої друзі буддисти й екологи сприйняли "Веди свій плуг понад кістками мертвих" і фільм Аґнешки Голланд "Покот" [в українському прокаті "Слід звіра"] як заклик до екотероризму. Зрозуміли мистецтво надто дослівно. Застерігаю від цього.
Думки Ольги Токарчук на зустрічі у " Ґазеті Виборчій" занотувала Наталія Шостак
Olga Tokarczuk
Psychoza noblistki
Gazeta Wyborcza, 14.01. 2020
(скорочений переклад)