Ще про кінець світа

На день 17. грудня 1919 предсказав каліфорнійський астроном Porta кінець нашому світови. Та не по раз перший завис „кінець світа" над людьми. Не треба далеко шукати, бо 19. мая 1910 р. мало наступити затроєння нашої атмосфери в наслідок переходу землі через косу комети Halley-а, а в ночі з 13-го на 14-тий листопада 1899 р. грозив нам пожар з неба у виді падаючих звізд. Одначе суспільність досить критично відносилася до предсказів каліфорнійського астронома і не улягла обаві перед катаклізмами у вселенній в дни 17. грудня 1919. „Нема диму без огня", говорить народня проповідка, тому і у пророцтвах Port'и міститься також зерно правди, бодай у тому змислі, що на небі наступили дня 17. грудня ц. р. нещоденні уложення планет, т. зв. „злуки" або „конюнкції".

Такі злуки, або сповидні приближення взаїмні планет, бували нераз (але все даремно) причиною ріжних обав. В старинних і середних віках, коли положенням планет приписувано великий вплив на справи на землі, були зовсім оправдані обави перед часами злук планет, бо тоді ділання планет сумувалися. Найбільшого алярму наробила в середних віках злука планет в лютім 1524 р. в одинайцятім знаку небесного звіринця „Водоноса". А заповів її ще в 1499 році астрольог з Тибінґен Stöffler. Ця злука мала принести дуже великі преображення майже цілому світови, кліматам, державам, достоїнствам, худобі, диким звірятам, цілій ростинности і т. д. Ці зміни мали бути так великі, що о них ніхто ще не чув ні з хроніки, ні з переказів старших людей. Суспільність зрозуміла це як заповідь загального потопу.

Тоді показалося в обігу яких стокількадесять брошур (мимо друкарських трудностей в тих часах), в яких розбирано можливі наслідки небувалого укладу плянетарного. Думки були поділені; були й такі, що виступали проти Stöfflerа; одначе з ними мало тоді числилися.

Аж прийшов критичний лютий 1524 року. Багато людей шукало захисту на горах, другі позбувалися своїх власностей, инші будували кораблі і там шукали ратунку. Хроніки з тих часів говорять, що бурмістр міста Тулюзи вибудував для своєї родини великий корабель на спосіб Ноя і там схоронився; инший знову бурмістр уладив собі захист на піддашу свого дому, де спровадив багато пива і меду, щоб бодай в добрім гуморі приглядатися як світ гине.

Та всі приготування були непотрібні, бо не лише лютий, але і цілий рік 1524 не приніс ні потопу ні ніякого иншого нещастя. Одначе скомпромітовані астрольоги знайшли викрути. Одні говорили, що все було добре предсказане, але не узгляднено обітниці — Господа Бога для Ноя, що потоп більше не повториться, инші знову твердили, що вправді потопу не було, але за це... розпочалась хлопська війна.

Stöffler сподівався світового катаклізму в 1524 р. в наслідок сповидної ґеоцентричної злуки планет. Одначе, як переведемо це на мову сучасної астрономії, то злука з 1524 р. була геліоцентрична. (Геліоцентричний систем приймає за осередок руху планет сонце). Але астрономи в часах Stöffler-а придержувалися ще ґеоцентричного систему, після якого осередком руху небесних тіл була земля.

Астроном Porta старався уоснувати свої пророцтва фізичним діланням злучених планет на сонце. Правдивий факт, заобсервований Port-ою, був слідуючий.

Дня 17. грудня (і коло цеї дати) всі великі планети, крім землі, найшлися в просторі на одній простій лінії зі сонцем. З одної сторони сонця було шість планет (Меркур, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн і Нептун), з другої сторони — один лише Уран. Иншими словами для обсерватора зі сонця шість планет було зібраних разом близько себе на просторі 17 степенів, осьма знов Уран світила в діяметрально противному положенню. Така конфіґурація планет є дійсно небувала. Рахунки астрономів виказали, що від Різдва Христа Уран ще не заняв ні разу такого положення зглядом инших планет.

Ми, як єства, приневолені силою тяготіння землі оставати на ній, інтересуємося видом неба із нашої планети. На загал явище було подібне, лише планети були розсунені і виглядали більше віддалені від себе. Поминувши Нептуна, якого знає лише математична астрономія, а якого голим оком не можна бачити на небозводі, як також Урана, що світить в противній півкулі небесного зводу, осталих пять планет мало 17. грудня 1919 слідуючі довготи: Юпітер 138°, Сатурн 162°, Марс 189°, Венера 217°, Меркур 244° (чим більша довгота, тим планета світить більше на сході).

Юпітер сходить перший, около 9-тої вечером, о год. 11-тій Сатурн, о 2-гій в ночі Марс, о ½5 рано Венера, а Меркур аж зі свитанням. Юпітер світить як біла звізда, Марс червонавим світлом, Венера побиває своїм ясним світлом взагалі всі звізди. З огляду на зглядно повільні рухи планет, згаданий уклад планет тріває кілька тижнів, так, що дата 17. грудня в згаданому положенню на земськім небосклоні не відграє ніякої особливої ролі.

По думці більшости астрономів цьогорічна злука планет не може бути причиною ні великого остудження на землі ні затьміння сонця і т. п. Але 8сумовання магнетних ділань планет на сонце моглоби в слабому степени відбитися на фізичному життю сонця (плями), а посередно і на явищах земного магнетизму, які залежать від плям на сонці. Одначе обсервації не запримітили до тепер ніякої зміни на сонці.