Він дуже цікава особистість – цей автор нововідкритої у залах Національного музею у Львові персональної виставки живопису, графіки та скульптури «Перехрестя». І річ навіть не в кількості успішних «персоналок» ( лише за кордоном у нього їх було близько 70 – і в країнах Європи, і в Китаї, Японії, Канаді та США), а в його підходах до світу. За ними – як вроджені відчуття, так і, передовсім, глибока ерудиція, базована на начитаності, надивленості, націленості на осягання.
Отже, Роман Романишин. Цілком нетусовочний, але завжди відкритий до спілкування митець, ім’я якому зробили не епатаж, піарники чи cоціальні зв’язки, а талант і шалена працьовитість. Сьогодні він вільно переходить із графіки в живопис, чи з живопису у скульптуру або кінетичні об’єкти. І аж ніяк не через те, що хоче когось здивувати або навіть шокувати. А тому, що цього вимагає ідея, яку в той чи інший момент ставить перед собою. Не звиклий нарікати на обставини, але звиклий щоденно працювати творчо, шукати та експериментувати, відчувати справжню насолоду від здатності знаходити нове, Роман Романишин легко стирає грані між мистецькими формами, техніками та матеріалами. І цим доводить, що за межі форми можна і треба виходити, і що світ від цього зруйнованим не буде. А те, що робить, захоплює як його самого, так і тих, хто приходить на його вернісажі.
У такому захопленні – нічого дивного. Адже з переконанням, що мистецтво або є, або його немає, живе не лише Роман Романишин. Зрештою, арт і справді може бути в усьому. Просто сучасники здебільшого привчені, що ось живопис, графіка, скульптура чи ще щось, а все поза ними – інакші речі, які до мистецтва не мають стосунку. Однак це не так. І Роман Романишин сьогодні це достеменно знає.
Певного часу змінивши стиль життя на часті мандри (правда, споглядав чужі землі не через стереотипи рекламних буклетів, а так, як бачать їх тамтешні мешканці – бо мандрував в ту чи іншу країну не по турпутівках, а на запрошення місцевих людей), художник набув не тільки досвіду, а й несподіваної для пересічного українця естетики сприйняття. А це, ясна річ, вплинуло – навіть на підсвідомому рівні – на те, що робить.
Як розповідав мені Роман Романишин за іншої нагоди, приміром, у Японії в найбільших її храмах людей провокують любуватися гарною природною формою – скажімо, простого каменя. І оскільки цією формою любуються усі довкола, то і гості країни раптом починають знаходити, споглядаючи цей камінь, глибинні естетичні пориви і отримувати від цього не лише мистецький, а й сакральний кайф.
Саме з цих подорожей і народилося художникове відчуття, що попри іноді кардинальну різницю життя (приміром, між Сходом і Заходом), між усіма нами – у великому – багато спільного. І оцей пошук спільного Романа Романишина дуже цікавить. Відчути нюанси і те, як у тих нюансах вібрує спільне, стало його своєрідною пристрастю і настановою передати у своєму мистецтві. Ось це спільне вібрує і в експозиції «Перехрестя».
Як зауважив на відкритті виставки доктор мистецтвознавства Орест Голубець, Роман Романишин запрошує глядача відчитати цивілізаційну модель людства. Модель, що є не лише підсумком тих культурних моделей, які художник вивчив, а і його власним світом, що цю цивілізаційну модель охоплює.
«Секрет успіху художника криється в дивному поєднанні власного внутрішнього світу, безконечного поля спогадів, сформованого на рівні дитячих уявлень, з глибоко індивідуальними переживаннями актуальних подій сьогодення, – підкреслює мистецтвознавець Орест Голубець в анотації до виставки «Перехрестя». – В цьому інтелектуальному «сплаві» невпинно народжуються нові авторські ідеї. Прагнучи проникнути до філософської «основи основ» свого буття, намагаючись пов’язати його з долею близьких і найдорожчих людей, родини і сім’ї, своїх предків і рідного народу, художник наполегливо укладає та розширює власний ірреальний творчий простір. В ньому не існує обмежень, стираються видимі часові межі, грані між матеріалів і технік».
Отож у Львові, де багато століть поспіль існувало перехрестя культур, культурні взаємовпливи та взаємоперетікання, Роман Романишин експозицією «Перехрестя» показує можливості перебування не лише у рідному культурному середовищі, а й у чужих. І те, як це все можна поєднувати шляхом заглиблення та осягання. А з огляду, що все і всі в житті завжди перебувають на перехресті чогось, то все це набуває ще й додаткових, але дуже важливих сенсів.
Виставка, яку склали роботи, виконані за останніх п’ять років, експонуватиметься у Національному музеї у Львові до 8 грудня.
Текст: Ярина Коваль.
Фото: Ярина Коваль.
17.11.2019