або «SORRY SEEMS TO BE THE HARDEST WORD»
Генеральний директор Національного хору імені Верьовки Зеновій Корінець заявив, що йому соромно за рішення співати з «Кварталом 95»: «Мені неприємно, звичайно, це було. Неправильне рішення. Але це вже сталося. Я вибачаюся перед Валерією Гонтаревою». У нас, виявляється, ще хтось за щось і перед кимось вибачається. Це нова тенденція, і її було б цікаво проаналізувати.
Кажуть, що тільки мужня людина може взяти на себе надзвичайно важку місію – за щось вибачитись. Покаятись іще важче. А політикам — і поготів. Хоча легко вибачитись і покаятись за гріхи інших. Для німецьких канцлерів та президентів останні років із сорок вже стало доброю традицію вибачатися і перед євреями, і перед поляками, навіть із кляканням, за злочини німецького нацизму. Тобто, як бачимо, за «папєрєднікав» вибачитися не є жодною проблемою, а ось особисто…
А українські політики взагалі святі. Впродовж майже всіх останніх років до недавнього часу жодного натяку на якесь навіть найменше вибачення. Вони все робили правильно, працювали чесно і жертовно на благо України, їм нема за що вибачатися і каятися. І чільні політики й чиновники, і не дуже чільні, навіть якщо є всі докази їхнього злочину, все одно ні за що на світі не визнають своєї провини і не розкаюються. Ігор Зварич не брав хабарів, йому три мільйони баксів «наколядували», пан Лозинський вбив свого кріпака Олійника, а пан Пашинський прострелив ногу кріпакові Хімікусу, маючи на це всі підстави. Жодного вибачення чи покаянна. Люди, ви що смішні? Чи не має права ясновельможний пан вбити чи покалічити свого занадто свавільного кріпака? Звичайно, що має. Навіть зловлені на хабарі зі всіма доказами і докладним відео, як, наприклад, Ігор Мосійчук, роблять невинну міну і не розуміють, про що йдеться, а про жодні вибачення ані сном, ані духом.
Христос каже: «Якщо не покаєтесь, усі загинете!» І що, покаявся хоч один, хоч один-єдиний? Якщо не президент і не міністр, то хоча б якийсь нікчемний мент, суддя, прокурор чи митник. Ось виходить між люди і каже: «я грішний злочинець, корупціонер, злодій, вбивця, але я каюсь, Господи, вибач мені, люди, вибачте мені». А зраділий Христос із небес шепоче йому на вушко: «Поправді кажу тобі, ти будеш зі Мною в раю». Уявляєте собі таке? Напевно, скоріше небо впаде на Землю, аніж щось подібне станеться.
І позаяк ніхто ще офіційно не покаявся за свої злочини, то тут ітиметься лише про тих, хто принаймні визнав, що щось вчинив неправильно. Я маю на увазі наших очільників і провідних політиків. Вперше визнання своїх серйозних помилок, наскільки я це пригадую, прозвучало з вуст українського експрем’єра Юрія Єханурова. Я не повірив своїм вухам, але він сказав, що у якомусь серйозному питанні (достеменно не пригадую, про що саме йшлося) вчинив неправильно, і це було його помилкою.
Далі якийсь натяк на вибачення за свою ганебну діяльність ми почули від Тараса Чорновола: «У мене залишилися дуже погані спогади і дуже серйозні моральні проблеми на все життя через членство в Партії регіонів. Я розумію, що ніколи не відмиюся… Я просто зіпсував власне життя, це я прекрасно розумію. Зіпсував остаточно, і політичної кар’єри у мене вже не буде».
Але найбільше усіх здивував Петро Порошенко, це був насправді ексклюзив, коли особисто вибачається за свої помилки чинний український президент. Спочатку він вибачився за обіцянку швидко закінчити АТО: «…мої слова люди сприйняли як можливість завершити війну дуже швидко. Я шкодую, що породив завищені очікування. Я щиро перепрошую, що подав надію, яка не збулася. Прикро, що дав обіцянку, яка не справдилася, і прошу за це вибачення. Це для мене дуже серйозний урок обережного і відповідального ставлення до своїх слів».
Цікаво, чи в менталітеті нашого народу є позитивне сприйняття будь-якого вибачення. На цю тему треба провести ґрунтовне дослідження. В євразійському менталітеті, до якого частково належить і Україна, вибачення може трактуватися лише як слабкість, яка жодним чином не прикрашає державного мужа. Ну, уявляєте собі, наприклад, Путіна, який за щось серйозно вибачається? За вбитих і покалічених дітей на Донбасі чи в Сирії, за збитий пасажирський літак, за отруєних Скрипалів? Для приколу набрав в Гуглі: «Путин извинился» — і отримав не що інше, аніж те, чого очікував: «Путин извинился перед инвесторами за опоздание шуткой», ну і далі в такому ж дусі. Цар має бути безгрішний і бездоганний в усьому, і йому просто немає за що серйозно вибачатися.
Натомість у європейському ментальному контексті серйозні вибачення є річчю звичайною й нормальною. Та Порошенкові його вибачення чи не вибачення з тим рейтинговим багажем, з яким він ішов на вибори, вже нічим не допомогли. Єдине, що з цієї історії запам’яталося, то це насправді незвичні для українського президента слова: «Я шкодую… перепрошую… прошу вибачення». Може, це йому допоможе в майбутньому, як єдиному, хто навіть таким чином покаявся? Може, так, а може, й ні, але слова ці запам’ятаються надовго.
Хоча рекордсменом із вибачень у нас безперечно є Володимир Зеленський. Ну, перед Кадировим зрозуміло, чому він вибачився, бо дуже не хотілося йому опинитися в ролі Аміни Окуєвої. Бо Кадиров такий крутий пацан, що дістане і відімститься будь-де. Далі Зеленський вибачився перед журналістами програми «Схеми», які доводили, що він має бізнес в Росії, вибачився доволі оригінально: «Прашу пращєнія на фсякій случяй». «На фсякій случяй» вибачився Зеленський і за «термос», бо з Церквою, будь-якою, навіть чужою і малозрозумілою для нього, йому жодним чином не потрібні погані стосунки. За «Україну-порноакторку» я щось не пригадую, щоб він вибачався. Доволі нерозбірливо він вибачився і за поведінку своєї прес-секретарки Юлії Мендель: «Ну, ми ж всі люди, ми помиляємось… І я жива людина, з помилками і з будь-чим, і вона така ж сама».
Тобто два останні президенти нашої країни дали напрямок тренду, якого до цього ми не знали. І ось нещодавно прозвучало ще одне цікаве вибачення — від очільника найбільшої фракції за всю історію українського парламенту «Слуга народу» Давида Арахамії, який доволі оригінально оцінив учасників громадського руху «Ні капітуляції»: «Я впевнений, що малій частині цих людей оплачують участь в акціях, але реально протестуючих набагато більше. 95% вийшли на Майдан з ідеологічних міркувань, та це не означає, що немає тих 5%, які отримують гроші. Можливо, росіяни платять, можливо, Петро Олексійович чи ще хтось». Блогер Айдер Муждабаєв так за це присоромив Арахамію, що той написав: «Прочитавши відкритого листа до мене від Айдера Муждабаєва, я переосмислив сказане мною в інтерв’ю "Лівому Берегу". Я хочу публічно вибачитись перед всіма учасниками акції "Ні капітуляції", які прийшли туди за покликом свого серця та душі. В мене не було наміру їх образити, але вийшло так, що я це зробив – за це я і вибачаюсь».
Зрештою, вибачитися – це проблема совісті, незалежно від того, як це вплине на політичний рейтинг. Але щодо політиків ми оцінюємо все лише з точки зору позитивного чи негативного впливу на їхній рейтинг. Якщо далі в Україні піде такий тренд на вибачення, спочатку своєю новизною і незвичністю він зможе додати якихось балів тим, хто вибачається. Нас зможуть цим дещо ввести в оману, і ми отримаємо ілюзію, що в політиків починається «прокидатися совість». Та зрештою, позаяк наш менталітет більш євразійський, аніж європейський, усілякі слабохарактерні «нюні» і «соплі» скоро набриднуть, мода на них відійде, вони стануть більше шкодити, аніж допомагати, і натомість до політиків повернеться стара мода: ні за що і за жодних обставин не вибачатися.
26.10.2019