Мої сподівання що до вистави "Пісень в лицях" в переважній частині здійснилися. Треба почислити як заслугу теперішній управі театру, що обновила ці співні картини Кропивницького (гармонізував та інструментував Порошин?), які введено у-перве на нашу сцену за часів дирекції Губчака. Твір Марка Лукича — що правда — не вносить зі собою ніщо нового. Отже пересуваються через сцену гурти дівчат і парубків; є й залюблена пара, є й пара двох сільських пяниць, є для комплєту і підстаркуватий жених і пяна мати вродливої дочки — словом є все те, що близько сто літ товчеться в нашій народній драмі. Лише "Зальоти соцького Мусія" — це ні опера ні оперета, а кажучи по наддніпрянському просто "дівертісмент", як його, впрочім хрестив і сам Кропивницький. Це ряд співних картин, що-до "змісту" а навіть музично не дуже цупко звязаних в орґанічну цілість. Через три відслони міняються картини що пару хвилин, а все те снується на канві музики, пребагатої в прегарні народні мотиви, музики, що подекуди прибирає справді широкий оперовий розмах, як пр. в дуеті і фіналі другої відслони.
Та характер самого твору ставить з режісерської точки погляду спеціяльні вимоги що до виконання.
Я собі все це уявляю дещо інакше, як воно було в четвер. На мою думку "Пісні в лицях" як лишені всякої дійсної акції треба виводити так, щоби це був ряд застигаючих на мить картин. В той лише спосіб музика з плястикою можуть скластися на артистичну цілість. Що правда, не легко це зробити на сцені "Народнього Дому", де нема простору, воздуха і де затирається рисунок в укладі фіґур.
Я маю вражіння, що з виконавців одна-одніська п. Стадникова розуміла чи інтуіційно відчувала це. Тому п. Стадникова створила цього вечера на сцені ряд образків, що надавалися прямо на моментальні знимки (особливо в І і ІІІ відслоні). Та були й довгі хвилини, коли Стадникова виглядала як малюванна, як мрія. На будуче у всі, особливо гуртові яви треба мимо всього ввести дещо пляновости і обдуманого ґрупування; таким чином зискається багато на мальовничости картин.
Виконання "Пісень в лицях" випало без замітніщих хиб. Цілковито недописали лише мужеські хори, що звучали нерівно, неповно й тривіяльно. Це треба на будуче направити. Доволі милою несподіванкою була орхестра скріплена до числа 12 людей. Що правда не завадилоб їй на будуче (І відслона) бути більше дискретною, не завадилоб їй ввести більше уріжнороднення в темпах, визбутися надуживання "малоруських фермат", тай взагалі надати цілости більше викінчення, артистичного шліфу, та всеж таки вже нині треба з признанням піднести, що здебільша були вже замітні сліди вкладеного труду і приготовлення. Лиш не треба спочивати на лаврах. З тої музики старанна й уміла рука моглаби ще не одну цінність видобути, а це піднеслоби значно артистичний уровень вистав.
Вперед!
19.10.1919