Традиції філармонійних сезонів

Володимир Сивохіп: «Я не маю права нищити традицію! Я зобов’язаний її поширювати!»

 

У Львівській національній філармонії стартував новий концертний сезон. Насиченими будуть вересень та жовтень, адже у стінах філармонії відбудеться святкування ювілейних дат визначних постатей української культури, приїдуть відомі виконавці світового рівня, а також у жовтні на поціновувачів музичного мистецтва очікує ювілейний 25-ий міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти».

 

Генеральний директор Львівської національної філармонії Володимир Сивохіп розповів про важливість мистецької історії Львова, про історію львівського філармонійного симфонічного оркестру, про підготовку до 120-річчя філармонії, а також про нові проекти концертного сезону 2019-2020 рр.

 

 

– Традиція симфонічного виконавства у Львові вже має тривалу історію. Як відбувалися перші концертні сезони Львівської філармонії у минулому столітті?

 

– Саме визначення «сезон», як на мене, з одного боку є надзвичайно відповідальним, з іншого, ми, як правило, не замислюємось, що це насамперед певна систематизація якогось виду діяльності. У кожній із них він втілюється певним чином (по-різному): може бути прив’язаним до пір року або ж до ужитковості цієї діяльності.

 

Мистецькі філармонійні сезони, очевидно, вже мають свою давню традицію, що триває не одне століття. Ми намагаємося бути в тренді цієї традиції. Утім, якщо говорити про Львівські філармонійні сезони, то дозволю собі, що впродовж нашого попереднього сезону, цього, що стартував, і, мабуть, ще наступного, Львівська філармонія спробує цілеспрямовано й результативно підготуватися до свого 120-го концертного сезону! Адже є мода святкувати певні ювілеї, особливо, коли вони мають вагоме історичне підґрунтя.

 

Цього року ми не згадуємо наш 80-річний сезон, чим кидаємо своєрідний виклик багатьом мистецьким колегам у Галичині, тому що вважаємо, що принаймні у нашій історії ця дата аж ніяк не є визначальною. Ми прекрасно знаємо, що було 80 років тому – початок Другої світової війни, варварське вторгнення однієї держави в іншу. Також пам’ятаємо й вересень 39-го року в історії не тільки Львова, а й Західної України: ганебне явище – прихід «визволителів», «золотий вересень», це прекрасно ілюструє відома цитата Станіслава Людкевича[1].

 

Така зміна суспільного формату існування українців в іншій державі призвела до того, що 80 років тому було створено багато різних інституцій, у тому числі й мистецьких. І саме від цього моменту чимало із них ведуть своє літочислення. Тому не дивуймося, що, починаючи із осені 2019 року, будемо спостерігати багато 80-х роковин. Нехай вони собі будуть, але, щодо Львівської філармонії, то ми довго радилися, і вирішили цього не відзначити.

 

У Львові до 1939 року не було постійної філармонії та оркестру, а, як ми всі знаємо, основою концертного сезону, основою будь-якої філармонії, безумовно, є сталий симфонічний оркестр. Адже коли він успішно функціонує, навколо нього можна вибудовувати різні дотичні мистецькі акції, з-поміж яких виступи іноземних чи місцевих солістів. І справді, здається, на початку грудня при Обласному радіокомітеті радянська влада «утворила» Симфонічний оркестр Львівського радіо. Спеціально із цією метою до Львова був скерований на той час молодий диригент Ісаак Паїн. Він, розуміючи, якою є ситуація у Львові, запросив до співпраці місцевого диригента Миколу Колессу. Разом із ним вони швидко трансформували оркестр (буквально в січні наступного року) у симфонічний оркестр Львівської філармонії, таким чином, започаткувавши симфонічні філармонійні сезони. Але тут треба обов’язково робити уточнення, що йдеться про радянську Львівську філармонію. Той колектив проіснував до вторгнення, а точніше – продовження Другої світової війни на теренах Радянського Союзу.

 

Тобто це все тривало дуже коротко. Ми ще не дослідили, що відбувалося до 1944 року, коли Львів знову став радянським, але, очевидно, що вже від 1945 року і до сьогодні, симфонічний оркестр Львівської філармонії мав і має сталі концертні сезони.

 

Щодо 120-річного ювілею… Все ж таки ми хочемо повернутися назад, до початку ХХ століття, адже історія симфонічного виконавства була дуже багатою: і в 30-ті рр., коли стараннями Адама Солтиса існував філармонійний оркестр, і, зрештою, того періоду, коли українцям вдавалося збирати оркестр на поодиничні мистецькі акції. До ювілею ми хочемо дослідити, як цей оркестр (день в день, місяць в місяць) функціонував. Не міг фортепіанний концерт В. Барвінського у 1938 році виконуватись без оркестру. Значить, на якихось основах цей колектив збирався.

 

Одним із перших відомих нам фактів є активна діяльність симфонічного оркестру Львівської філармонії у концертному сезоні 1902-1903 рр. Потім воно все якось затихло: Перша світова війна, її наслідки тощо… Це все поки що така біла пляма не тільки в історії Львівської філармонії, а й музичного життя Львові цих непростих періодів.

 

Симфонічне життя було надзвичайно багатим. Наприклад, зовсім нещодавно симфонічний оркестр Львівської філармонії записав «Полонію» І. Я. Падеревського. Може, це не зовсім наша історія, але якщо звернути увагу, про що ця композиція, то можна побачити, що вона для українців є надзвичайно близькою, адже там ідеться про прагнення польського народу до своєї держави, до незалежності. На початку минулого сторіччя, коли вона була створена, такі ж прагнення були й в українців. Вони відбувались паралельно, часом навіть переплетено. Хтось цю незалежність здобув, хтось також здобув, але втратив…

 

Симфонія «Полонія» І.Я. Падеревського, зрештою, як і «Кавказ» С. Людкевича – це історичні полотна. І ось, записуючи цю композицію, я заглибився в її історію і дізнався, що її прем’єра відбулась на початку ХХ століття саме у Львові. Тому, як можна святкувати 80-річчя симфонічних сезонів, якщо більше ста років тому тут виконували такі твори?

 

До цієї визначної дати ми ще маємо 2 роки, щоб спробувати нашу terra incognita наситити артефактами: інформацією про концерти, фрагментами афіш і т.д. І лише після того ми матимемо підставу говорити про те, що симфонічні сезони у Львові мають не 80, не 100, і навіть не 110 років, а підходять вже до свого 120-річчя!

 

– Чільне місце у кожному концертному сезоні, безперечно, посідає відзначення ювілеїв визначних митців та діячів мистецтва, і до цих подій Львівська національна філармонія активно долучається…

 

– Те, що Ви зачепили – це своєрідне розшифрування, на чому будується сезон філармонії. Мені часом важко розкрити внутрішні складові цієї побудови, тому я завжди кажу: «Погляньмо, як же було пів року чи рік тому!». Це, зазвичай, ювілеї й інші наскрізні лінії. От, наприклад, у цьогорічних «Віртуозах» це були великі кантатно-ораторіальні полотна, для виконання яких приїхали хори із Німеччини, Швеції, Канади і навіть Японії. Тобто насправді це все є своєрідними пазлами, із яких ми складаємо наші концертні сезони. Саме складаємо, майже нічного не вигадуємо, тому що філармонії у всьому світі є, зазвичай, доволі консервативними установами, які мають свої сформовані канони. Канон в свою чергу – це те, що має властивість повторюватися.

 

Ювілейні пазли визначних постатей українського мистецтва є дуже вагомими для філармонії. Пригадую, наскільки гарно у нас пройшов рік Василя Барвінського. Нам вдалося зредагувати окремі його композиції та по-новому виконати їх. І це ще все! Ми збираємося видати і записати їх!

 

Концерт, приурочений до 140-річчя від дня народження Станіслава Людкевича.

 

Рік Барвінського якось плавно перейшов у рік Станіслава Людкевича, який, як я вважаю, ми доволі симпатично й несподівано відкрили у Палаці Потоцьких не якимось традиційним речиталем, або ж виконанням симфонічних поем (наприклад, «Танець кістяків», «Веснянки») чи фортепіанного концерту. 140-річний ювілей ми вирішили відзначити зовсім по-іншому. Палац Потоцьких виявився дуже затишним місцем для такого заходу. Оскільки це був різдвяний період, то у програму вечора увійшли його обробки коляд. Подібне рішення дозволило зрозуміти, наскільки ж  Людкевич був геніальним у своїх мініатюрах!

 

Його рік і далі триває, ми по-новому оркеструємо фортепіанний концерт, який згодом долучимо до фортепіанного концерту  Барвінського. З цього неодмінно має вийти щось цікаве! Плануємо робити також багато чого іншого!

 

– На початку нового сезону також відбудуться не менш важливі і значущі події. Зокрема, йдеться про ювілейний, 25-ий фестиваль сучасної музики «Контрасти», а також про авторський концерт Мирослава Скорика. Як втілюватимуться ці проекти та чим будуть дивувати гостей?

 

 – У Львівській національній філармонії вже є багато своєрідних заготовок-пазлів, із яких щорічно складається строката мозаїка концертного сезону. Їх потрібно просто поєднувати між собою.

 

Однією із таких важливих складових, безсумнівно, є фестиваль «Контрасти». Не маючи останніми роками ніякої фінансової підтримки в Україні, він відбувається! Зрештою, він і розпочався із нічого. Упродовж цих років у різних трансформаціях, пертурбаціях щороку у його рамках відбувається 20-25 мистецьких подій, десятки світових й українських прем’єр. Це дає підстави казати, що фестиваль успішно «живе» та виконує свою функцію!

 

Коли прочитати передмову до першого сезону «Контрастів», яку ми з Олександром Щетинським написали 24 роки тому, то там кількома абзацами лаконічно було прописано, для чого ця подія відбувається. І фестиваль це робить! Колись краще, колись гірше, але він це робить!

 

Пригадую десятиріччя «Контрастів», дуже яскраве, насичене подіями, із гарним кольоровим буклетом, в якому у фотоколажах була зафіксована його 10-річна історія. Мені здавалося, що я вже прощаюся із ним. Але пройшло 15 років, потім 20… А зараз вже й 25.

 

 

У 2019 році події також будуть дуже цікавими і насиченими. Наприклад, у межах фестивалю буде багато монотематичних українських програм, від сольних (зокрема, в Оксани Рапіти) до оркестрових (за участі камерного оркестру «Академія»). Усі вони мають своєрідний підзаголовок – «Українська ретроспектива».

 

Ми спробуємо також показати, що виконували на перших «Контрастах» 25 років тому. Водноча, представимо композиції, що виконуватимуться уперше. Наприклад, це буде твір Ігоря Щербакова, який приїде ніби 25 років тому, і поряд – твір молодого львівського композитора, який стоятиме поруч та виходитиме на сцену поруч…

 

Оце я й називаю складанням пазлів. Звісно, будуть також різні міжнародні проекти, прем’єри, приїзди композиторів, солістів, майстер-класи. Усе буде як завжди: ми маємо ніби своєрідну матрицю, яку намагаємося не порушувати. Так, ми до неї додаємо щось нове, адже приходить нове покоління, нова естетика. Є молода команда, яка зі мною дискутує, і я нерідко погоджуюсь, щоби вони робили те, що зараз є в тренді, але, водночас, не забували те, що було завжди. Адже воно залишиться, і навіть переживе нас.

 

Поряд з «Контрастами» існують інші незалежні пазли, які формують сезон й активно інтегрують його із іншими. Наприклад, це черговий авторський концерт Мирослава Скорика. Це те, що вже є, що ми ніколи не переступимо, а воно переступить нас, і залишиться. Це вершина, на яку постійно треба підніматися.

 

Саме у Львівській філармонії 19 вересня 2018 року циклом авторських концертів розпочалося святкування 80-річного ювілею Мирослава Скорика. На цей концерт приїхав    5-ий Президент України Петро Порошенко і надав Львівській філармонії статус національної!

 

Рік минув дуже швидко. У всій Україні відбувалися авторські концерти Мирослава Скорика. У деяких із них брав участь наш симфонічний оркестр, а зараз, 20 вересня, ми ніби завершуємо цей цикл. Повертаючись в історію його скрипкових концертів, ми відібрали П’ятий скрипковий концерт, який буде виконувати людина, якій він і присвячений. Це Олег Каськів. Також 20 вересня відбудеться львівська прем’єра Десятого концерту для скрипки з оркестром, що його Мирослав Скорик присвятив одному з найкращих українських скрипалів – Маркові Комоньку. Це масштабне симфонічне полотно у трьох частинах, а, як відомо, Мирослав Михайлович пише зазвичай одночастинні концертні твори. Можливо, цей твір буде своєрідним підсумком жанру, або ж новим рубежем 80-річного Маестро. Ми дуже чекаємо на цю прем’єру!

 

 

– Колективи і музиканти Львівської національної філармонії активно долучаються до найрізноманітніших проектів, а їхній графік, безперечно, є надзвичайно насиченим. Згадаймо хоча б літо 2019 року, яке об’єднало численні концерти та фестивалі в Україні та Європі. Чи можете розповісти про найближчі гастролі за участю музикантів ЛНФ?

 

– У жовтні ми будемо мати цікавий проект із нашими партнерами із Польщі. Польський фестиваль ім. Владислава Любомирського, який відбуватиметься у Варшаві, Кракові та Любліні, запросив до співпраці Академічний симфонічний оркестр ЛНФ і Галицький хор.

 

Нам запропонували сформувати програму із визначних польських творів та  виконати їх у згаданих містах, а потім у Львові. Перший твір, який не викликав в мене жодного заперечення – це твір світової класики – «Stabat Mater» К. Шимановського, другий – З. Стойовський «Молитва за Польщу». Третя композиція у програмі буде українською. Після погодження цього, я довго думав, який же твір обрати. Є солісти, є хор, є оркестр. «Кавказ» С. Людкевича у цьому контексті зовсім не підійшов би у зв’язку із своєю масштабністю. І ось я згадав про «Заповіт», який ми вже виконували до 200-річчя Т. Шевченка. Не знаю чому, але він є в тіні «Кавказу». Геніальний твір на тексти Т. Шевченка, лаконічний і завжди актуальний!

 

Я вислав до Польщі посилання на запис цієї композиції, і мені відповіли: «У вас така геніальна музика! Чому її ніде не можна послухати? Чому її ніде немає?» Цю фразу я чув вже неодноразово! Зокрема, у рецензіях на минулорічні виступи Львівської філармонії у Вроцлавській та Варшавській філармоніях, де ми виконували Карпатський концерт М. Скорика і «Гражину» Б. Лятошинського, йшлось про те, що як вони, так шануючи А. Міцкевича, не знали, що в Україні композитор із польським корінням написав таку симфонічну поему під впливом поеми польського митця!

 

Виконання ораторії Р. Шумана «Рай і Пері» на фестивалі «Віртуози». Диригує Володимир Сивохіп.

 

Визначні дати – це така своєрідна концепція, яка перетікає із сезону в сезон. Поряд із «Контрастами» є літній фестиваль «Віртуози», який пережив своє 35-річчя і вже дивиться на перспективу свого 50-річчя. Він є одним із найстаріших фестивалів України, адже сформувався ще у Радянському Союзі під назвою «Виртуозы страны».

 

Наші концертні сезони ідуть, так би мовити, non-stop, тобто один плавно перетікає в інший: наприклад, у червні в стінах філармонії відбувався Фестиваль давньої музики, який ми активно підтримуємо. Його змінив концерт в рамках Маратону пам’яті Василя Сліпака, що паралельно відбувався у всьому світі. Цей проект започаткувала філармонія три роки тому. У липні – на початку серпня успішно відбувся фестиваль «Pizzicato e cantabile», який має свою публіку та збирає повні зали. У серпні його змінив VI. Міжнародний фестиваль «Музика в старому Львові», що функціонує у партнерстві із польським «Музика в старому Кракові». Він завершився 31 серпня, а як відомо, відкриття сезону за участі Марії Максакової було 25 серпня.

 

Також ми майже не помітили відпустки оркестру INSO-Львів, учасники якого ще у липні їздили на гастролі до Німеччини, а вже у серпні брали активну участь у фестивалі LvivMozArt. Симфонічний оркестр (АСОЛНФ – М.Н.), який нібито від середини червня теж трішки зник, насправді вже в липні був на роботі. Ми підготували дуже цікаву програму із джазовими виконавцями світового рівня та виконали її в Польщі у липні. Уже на початку серпня я їздив із цим колективом у Щецин та Берлін, де ми взяли участь у фестивалі Sacrum non profanum, який 2019 року був присвячений 200-річчю від дня народження Станіслава Монюшка. Ця постать для нас стоїть у ряду інших видатних українських митців, 200-ліття яких ми відносно недавно відзначали. Маю на увазі Михайла Вербицького і Тараса Шевченка.

 

Є гарний вислів у музикознавстві – «тяглість традиції». Хтось цю традицію закладав. Ми винні в тому, що ще до кінця не дослідили цього, але ми будемо винні ще більше, якщо не продовжимо, почнемо модифікувати, або ж поставимо її під сумнів! Це ніби тече річка, а ми не знаємо, де її джерело. Можливо десь там, у горах. Вона тече, будує собі русло, кудись впадає. Несе потік води як своєрідний потік інформації. І от раптом хтось вирішує, що це русло потрібно змінити. Тобто починає нищити те, чого насправді не має права робити! Моя позиція як генерального директора Львівської національної філармонії є наступною: я не маю права нищити традицію, я зобов’язаний її поширювати, очищати русло цієї річки, створювати кращі умови і багато працювати!

 

Розмовляла Наталя Мендюк

Фото: надані Львівською національною філармонією.

 

[1] «Нас визволили, і на то нема ради!» (саме ці слова привселюдно на зборах сказав Станіслав Людкевич щодо окупації Галичини військами Робітничо-селянської Червоної армії СРСР у вересні 1939 року. – М.Н.)

16.09.2019