Музиканти відроджують грандіозні партитури українських композиторів минулих століть: сьогодні, в час жорстокої повномасштабної війни Росії з Україною ця теза стає справжнім маніфестом буття багатьох колективів. Це добре відомо і одному з найдавніших українських оркестрів з більш як 120-річною історією — Академічному симфонічному оркестру Львівської національної філармонії. За його пультом виступали видатні диригенти й композитори — Ріхард Штраус, Ґустав Малєр, Руджеро Леонкавалло, Мечислав Карлович, Лоренцо Перозі, Моріс Равель, Бела Барток, Кароль Шимановський та ін.
Про надважливе значення у виконанні партитур добре знає й диригент та музикознавець Володимир Сивохіп, що неодноразово керував прем’єрами музики Збіґнєва Буярського, Арво Пярта, Мирослава Скорика, Ганни Гаврилець, Володимира Рунчака, Вікторії Польової, Богдани Фроляк та ін. Окремої уваги заслуговує піаністка та популяризаторка української музики у світі Віоліна Петриченко, за участі якої записані релізи Миколи Лисенка, Віктора Косенка, Якова Степового, Василя Барвінського та Лева Ревуцького. Тому в грудні 2024 року музиканти вирішили гучно поділитись зі світом звукописом української культури переломного часу, і презентувати особливий відрізок історії нації та її мистецтва: два концерти для фортепіано з оркестром. Диск вийшов на німецькому лейблі ARS Produktion.
Може здатися незвичним, що цей жанр в Україні 1920-х років виявляється на початковій стадії свого функціонування. У силу історичних обставин становлення академічного мистецького середовища відбувається лише на початку ХХ століття внаслідок поширення модернізму та властивого йому загальнокультурного пожвавлення, а також змін в інфраструктурі виконавського життя. Тоді ж виникає ряд прикладів (у творчості Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, М. Вериківського та ін.), серед яких одними з перших визначних є твори Василя Барвінського та Віктора Косенка. У обох зразках романтична генеза диктує типові форму та структуру концертів, однак стилістика та образний світ кожного — відкривають завісу як естетичних універсалів їхньої власної творчості, так і ціннісного поля культури епохи.
Композитори мали чимало спільного: обидва здобули європейську освіту, ґрунтовно вивчаючи знакових для музики авторів — від Вагнера до Шенберга у Барвінського, від Мендельсона до Шопена, Скрябіна у Косенка. Обидва з успіхом інтегрувались у іноземне концертне середовище: Барвінський вивчав і впроваджував систему Далькроза, здійснював обробки народних пісень та перекладав їх на німецьку мову, у 1920-х його камерні твори видавались тисячними накладами у «Рeters», «Universal Edition», «Nakamura»; Косенко народився і навчався у польській Варшаві, згодом — у російському Санкт-Петербурзі. Обоє свідомо обрали повернення до України. А ще — обоє були піаністами-виконавцями, що досконало знали специфіку інструмента та довго виношували ідею написання масштабного концертного твору для фортепіано з оркестром.
Василь Барвінський. Концерт для фортепіано з оркестром фа мінор (1917–1937)
…Важко уявити собі, наскільки різкі перипетії затаврували життя успішного митця: від посади директора Львівського музичного інституту, Василь Барвінський перейшов до тюремних нар. У 1948 — несправедливо засуджений до 10 років увʼязнення в мордовських катівнях, він застав привселюдне спалення усіх своїх рукописних нот. Серед них був і Фортепіанний концерт.
Історія його порятунку вражає. Клавір, подарований піаністці В. Кисілевській, вирушає з нею до Австрії. Аж у 1993 році його віднаходить піаніст Роман Савицький в архіві отця С. Сапруна в Аргентині. Після передачі копії клавіру, а також деяких оркестрових партій, до Львова, партитура була реконструйована завдяки зусиллям Яреми Якуб’яка. У 2019 її відредагувала композиторка Богдана Фроляк, суттєво скоригувавши оркестрові складнощі у творі.
Сьогодні ми маємо змогу чути концерт у всій його фресковій розмаїтості та обсязі. Певною мірою Концерт Барвінського є його артистичною позицією: він проголошує непохитний вітаїзм, що автор його формулював упродовж всього життя. Твір був задуманий і розпочатий у 1917 році, проте через зайнятість композитора завершений аж у 1937. Увагу привертають урочисті дзвони у вступі, а далі — акордова міць з танцювальними інтонаціями. Заокруглені розгорнуті фрази пронизують всю тканину концерту. Тут фортепіано прирівнюється до оркестру, і навіть мелодії широкого дихання поряд з епізодами тремтливої самозаглибленої лірики звучать по-філософськи могутньо. Автор несподівано підходить до питання формотворення: у сольного інструменту в концерті немає каденції, а значна увага натомість приділена оркестровому епізоду.
Для піаніста концерт постає особливим викликом: адже крупна техніка постійно змінюється віртуозними пасажами, а колористичні оркестрові барви лише яскравішають у діалозі з соло інструментом. Однак найдивовижнішим у концерті є його різноманітне багатство фольклорних, жанрових елементів, вдало інкрустованих у кожен рядок партитури від коротших підголосків до провідних тематичних конструкцій.
Одночастинний концерт постійно балансує між цілеспрямованістю вислову про все найсокровенніше для автора та водночас зрозуміле цілому народу. Головна тема, що весь час звучить у мінорі, наприкінці перетворюється у осяйний мажор, провісник перемоги, що вмістила всі страждання, зусилля та волю до життя.
Віктор Косенко. Концерт для фортепіано з оркестром до мінор у трьох частинах (1928–1937)
Доля Косенка (1896–1938) розпорядилась його талантом по-іншому. Дитинство з батьком-військовим у Варшаві минуло в атмосфері обожнювання музики. Там майбутній митець захоплювався творчістю Шопена, Шуберта, — відвідував оперні вистави та концерти Феруччо Бузоні, Фріца Крейслера, Соломії Крушельницької, інших видатних виконавців епохи. Через початок Першої світової війни був змушений переїхати до Санкт-Петербурга, де продовжив навчання.
За часом написання Концерт для фортепіано став підсумком періоду, коли митець працював викладачем у Музичному технікумі в Житомирі, а також концертував: за його участі в невеликому містечку було створене унікальне мистецьке середовище. Саме там він написав свої головні композиції для фортепіано: 6 поем, 3 сонати, 11 етюдів у формі старовинних танців. А Концерт для фортепіано з оркестром — став найбільшим натхненним задумом митця, ще не обтяженого як обовʼязком торувати свій шлях митця, так і трагедією виживання радянської людини через співпрацю з правлячою партією. Це був косенківський opus magnum, враховуючи розмах першої частини, та подальші плани написати ще дві.
Косенко працював над твором дев’ять років і впродовж всіх цих років удосконалював фортепіанну партію. Покинувши світ внаслідок жорстокої хвороби, композитор не встиг завершити дві останні частини, тому раніше можна було почути лише першу частину концерту у дбайливій редактурі Левка Ревуцького та Георгія Майбороди. Але партитура двох останніх частин залишалася лише в ескізах. У 2024 необхідну цілісну реконструкцію здійснив диригент Сергій Хоровець.
Ця вишукана музика поєднує обізнаність автора з найкращими музичними надбаннями пізнього романтизму — та оригінальну, неперевершену косенківську теплоту вислову й сердечний, ностальгійний порив. Перша частина особливо вражає екзальтованими настроями у діалогах піаніста й оркестру. Розгорнута каденція у фортепіано, заснована на головній темі, покликана представити майстерність володіння інструментом. А дві наступні частини — сповнені філігранними мелодичними мотивами, тематичним розвитком та концепційною ідеєю показу внутрішнього світу ліричного героя та його взаємодії зі світом зовнішнім. Співучі пасажі, що нагадують про ноктюрнальну жанровість у другій частині, імперативна маршовість у третій — ці риси найповніше розкриваються у паритетних блискучих партіях соліста й оркестру. Концерт завершується у високому урочистому стилі, зосередженому в репризі фіналу.
Тож два гранд-концерти, записані вперше, є знаковими для доробку їхніх авторів, переповнені віртуозним запалом та інтимною лірикою. Вони посідають провідне місце в українській національній спадщині та є вагомим доповненням картини європейського романтизму, тож вартують знайомства з новим релізом та неодноразового прослуховування.
06.01.2025