Студія з історії українського мистецтва.
Деревляні будівлі не замислюють історики штуки до монументальних памятників мистецтва. Проти монументальности виступає в першій мірі нетривкість будівельного матеріялу: монументальна будівля мусить бути збудована з тривкого на реакцію природи відпорного матеріялу, як — з каміня, цегли, бетону або заліза. Однак і в тім правилі подибуємо виїмки — і такими є як-раз наші деревляні церкви, в котрих ужито нетрівкого матеріялу до монументальної архитектури. Що це не одинокий виїмок — свідчать анальоґії з історії всесвітнього мистецтва, котрі як-раз тут на місці навести.
В самій Европі стрічаємо лише на півночі в Скандинавії подібне явище: це так звані норвежські штабові церкви, котрі збудовані є з дерева. Однак їхня структура нічим не дорівнюється монументальності українських церков. Їх характер більш провінціональний, і їх годі зачислити до монументальних будівель; їх вартість є радше культурно-історична, чим мистецька, і тому зачислюють їх до т. з. культурних куріозів.
В Европі проте не стрічаємося з подібним явищем. І це вже дає богато до думання, це підносить українські деревляні церкви до висоти проблєми, яку будемо старатися ближче освітлити.
Класичним краєм деревляної архитектоніки можна назвати Азію. В Індії, на цілій території Хін, в Японії стрічаємо подібне явище. В вичислених краях архитектура і плястика користується переважно деревляним матеріялом (дуже часто шляхотним деревом) і доходить до такої монументальности, що індійські паґоди можуть величиною і мистецьким викінченням рівнятися з ґотськими або романськими катедрами заходу.
Це уживання деревляного матеріялу має свої глубші причини, а лежать вони в гнучкости і податности будівельного матеріялу. Японсько-хінські та індійські паґоди названо філіґрановими архитектурами, і в дійсности, щоби утворити ту ніжність і тонкість форм, яку стрічаємо в цих будівлях, треба відповідного матеріялу; а ним власне є дерево.
Не хочемо на тім місці попасти в анахронізм матеріялістичного пояснення розвою мистецьких стремлінь і не будемо тому пояснювати появу деревляної архитектури пр. у нас на Україні богацтвом деревляного матеріялу. В ті теорії модерний історик мистецтва давно не вірить — а найліпшим проти-арґументом є рівночасне будовання камяних та мурованих церков на Україні. Це природописне пояснення не вдовольняє нас нині, і ми мусимо шукати за иншими.
В азійських паґодах пояснили ми уживання дерева, яко будівельного матеріялу, мистецьким уподобанням до ніжних філіґранових форм. І подібні виключно мистецкі мотиви були верховодячими в українським будівництві. Нижче будемо старатися ці мотиви ближче пізнати.
Коли ми розглянемо, як література пояснювала появу української деревляної архитектури, то стрінемося тут з неодними дивними теоріями.
Дослідники орієнту вияснюють ґенезу української деревляної архитектури як-раз тими орієнтальними впливами і наводять азійські будівлі, на котрих спочивати має українська архитектура. В історії мистецтва кожному добре звісна ця "орієнтальна теорія", котра в послідних роках знайшла стільки прихильників. Йосиф Стриґовский пояснює витвір української архитектури індійськими та сакійськими впливами, але жадних арґументів за свою гіпотезу не подає*). Супроти цеї теорії можемо замітити: Українську деревляну архитектуру ніяким робом не дасться пояснити орієнтальними впливами; найліпшим доказом сего є порівнання двох будівель: індійської паґоди та української церкви, щоби раз на все відібрати таким теоріям всілякий ґрунт під ногами і заслати їх у край казки. Близкість ґеоґрафічна, тотожність матеріялу були передовсім арґументами сих гіпотез, отже наскрізь матеріялістичні пояснення історії розвою мистецтва. Ми уже вище висказались проти такого пояснення. Порівняємо індійську паґоду з українською церквою, то на перший гляд добачимо принципіальні ріжниці. Українська церква є продуктом европейської архитектури і опирається на здобутках всього попереднього розвою архитектури в Европі, які взяли свій початок від пізно-римських склепінних будівель — противно-ж індійська паґода опирається на чисто орієнтальних основах і її кристалінічна будова нагадує примітивний вид єгипетських пірамід або асирийських палат, з котрими вона споріднена. Ця прогалина двох стилів, котрі репрезентують рівночасно два величезні расові комплєкси, не дасться ніяким робом звести разом. Це два окремішні своїм власним життям живучі світи, яких впливи сягають лише власних поверхней, а безпосередних стичностей межи ними нема**).
Окрім сего пояснення находимо ще два погляди на українське будівництво. Це знова проби пояснення українського архитектурного стиля впливами на зовні — або чужими імпортами. Російські дослідники добачують впливів російської архитектури, польські — вплив їхнього бароку***). Особливо ця послідна гіпотеза найшла бататьох прихильників, тому мусимо ближче її розібрати, тим більше, що в дійсности українська архитектура XVII стол. виказує барокові впливи. Впливи ці — після гадки цю теорію заступаючих учених — поширювалися з Польщі, перейшли в Галичину, відтіль розширились по цілій Україні. Впливів західно-европейського бароку в українській архитектурі ніхто не може заперечити. Навіть утворилася назва "українське бароко." Вплив цей однак не сягає глибоко і обмежується лише поодинокими архитектонічними формами та детайлями, не змінюючи зовсім цілого будівельного комплєксу. Найліпше говорять про се тогочасні муровані церкви, яких цілий ряд зберігся до нинішних часів. Ті муровані церкви на Україні можливо поділити на дві ґрупи: а) церкви, а радше костели чужих орденів, головно єзуїтські, б) церкви, построєні гетьманами.
До сеї першої ґрупи належать між іншими: єзуітський костел в Винниці, Бернардинський в Заславі, два уніятські костели в Київі, св. Николая та катедральний костел. Побудовані чужими майстрами, вони дійсними репрезентантами західно-европейського єзуітського бароку****). На них не можемо оперти нашого критичного начерку, бо тоді в дійсности бароко на Україні було-б чужим мистецьким імпортом. Замітити мусимо лише, що сей єзуітський стиль, як єгo загально прозвано, мав великий вплив на неодну під той час построєну українську церкву як пр. Церква Богдана Хмельницкого в Суботові або на Мгарський монастир, котрий нагадує костел св. Петра і Павла в Кракові, а радше єго прототип il Gesü в Римі. Однак уже у тій послідній будівлі добачуємо певні відмінности, які зближують єго до другої ґрупи.
До другої ґрупи належать монументальні будівлі, построєні гетьманом Мазепою: вище згаданий монастир полтавської ґубернії, Воєнно-Никольский собор в Київі і ряд з ними споріднених будівель, як церква при Економічних Воротах, Троїцка церква Густинського Монастиря і инші, котрих будова припадає під кінець XVII. столітя. Чи це дійсно церкви в бароковім стилю? Чи вони є репрезентантами цього стиля, який в Польщі поширився з Кракова, де будовано костели прямо на римских узорах? Порівнання сих будівель (головно Мазепиних) з першою ґрупою змушує нас заперечити рішучо ці питання. Архитектонічна структура Мазепиних і їм споріднених церков так ріжниться від чистих репрезентантів бароку як лише два стилі від себе можуть відріжнюватися. В чім же лежать ті ріжниці? В принципіяльнім уложеню архитектонічних форм себто в нарисі та розкладі архитектурних мас, отже якраз у тім, в чім полягає будівельна структура та естетичне вражіння кождої будівлї. Ріжниця ся дасться висказати двома словами: барокові будівлі це повздовжні базиліки, мазепині церкви — центральні доосередочні будівлі — причім головна баня централізує у собі всі архитектонічні сили. Нігде не бачимо сего ясніще, як на ґравюрах церков, построєних Мазепою, архидиякона Мигури з 1706 року. Ці церкви є без виїмку центральними будівлями і зовсім без успіху будемо шукати за анальоґіями чи то в Римі, чи де небуть в Західній Европі.
В тій же відміности якраз лежить зовсім не зависима від чужих впливів питомість українських тогочасних церков і їх мистецько-історичне значіння! На Україні принимається в XVII. до XVІІІ. стол. бароко, але помимо єго впливу українські будівлі ріжняться основно від барокових. Як пояснити собі ту ріжницю?
Як по більшій части в таких случаях буває найдемо відповідь на це питання, коли переглянемо цілий матеріял українського будівництва, який нам стоїть до розпорядимости. Не місце тут над тим довше розводитися. Вистане, коли звернемо увагу на те, що на Україні під впливом візантийского мистецтва пануючою архитектонічною формою були центральні будівлі. Про це свідчать всі церкви Київа, Чернигова великокняжої доби.
І на сій українсько-візантійскій традиції спочиває якраз стиль українських церков XVII. стол. І якраз тут лежить відповідь на наше питання про повстання українських церков XVII. століття. Ми стоїмо на ґрунті старої питоменної української традиції, і чужі впливи головно бароку не змогли змінити корінного територіяльного стиля на Україні, подібно як польсько-латинська культура під кличем унії не могла на Україні в чужій етнічній масі глубоко закорінитись і осягнути позитивні здобутки. Таким робом українські барокові церкви прибирають більш глубше значіння, вони стають не лише висловом сучасного стиля, але символом борби двох стилістичних елєментів: західно-польского бароку і територіяльно-українського архитектурного стиля, з котрої сей послідній виходить побідником.
Стара українсько-візантійська традиція, котра головно опирається на центральній купольній будові, надає зовнішньому і внутрішньому видові української церкви свою видиму ознаку.
Ми згадували уже, що наведені нами церкви другої ґрупи виказують також барокові форми, однак вони обмежуються переважно архитектонічними окрасами, поодинокими архитектурними деталями — в формі дахів, веж, бань, і в плястичних декораціях фасаду. Замітні є також впливи барока в видовженю вертикальної оси будівлі — вони всі зраджують гін до гори, що передовсім виступає в фасаді. Коли ближче приглянемося до фасаду українських церков, то не тяжко спостережемо, що і в тім случаю вихоплюються вони з під правил барокового стиля. Бароко узнає лише одну фасаду — передню, бічних фасад зі зрозумілих причин базиліка не має. На ту передню фасаду звалюється ціла тяжка орнаментика бароку. Мазепині церкви також заосмотрені декоративними фасадами, однак, обійшовши наші церкви довкруг, переконуємося, що кождий бік її є фасадою для себе. Се зрозуміле: центральна будівля не може мати одної фасади, вона з кождої сторони обчислена на фасаду. Найліпшими примірами є Густинський Монастир або церква при Економічних Воротах.
Результатом нашого короткого зіставленя — котре ширше і науково освітлити сподіваюсь на иншім місці — являється: українсько-бароковий стиль — не є продуктом чужих зовнішних впливів, а витвором територіяльних архитектурних проявів — тим самим він є висловом естетичних домагань української території, котра, опираючись на старих традиціях, виробила свій власний независимий стиль.
Цей процес не є ізольований. Він розтягається і на инші памятки українського мистецтва — передовсім на малярство. Українські ікони та фрески XVII. і XVIII. стол. репрезентують ту саму синтезу барокових та українсько-візантийських елєментів з перевагою сих дослідних. Перед нами бє живчик загальної диспозиції тогочасного українського стилю, котрий може найвиразнійше виступає під ту пору.
Але вернім до виходньої точки нашого начерку до деревляних церков.
Чи барокову теорію може примінити до них? Розгляньмося передовсім поміж галицькими церквами, котрі ця теорія уважає за безпосередно навіяними впливом західньо-польського бароку.
Супроти сего виказує порівнання галицьких церков з церквами Великої України — таке споріднення, що засадничих ріжниць межи ними взагалі нема. Тут і там стрічаємо трохбанні, пятибанні церкви у тім самім укладі. Ріжниці редукуються лише до певних відмінних деталів, які все витворюються в тераторіяльно-відмінних ґрупах; ядро будівельної структури остає тут і там незмінне. Це відноситься взагалі до цілої теріторії України. Це — явище великої ваги. Воно виказує тісну лучність всіх українських теріторій, в котрих ані політичні границі ані приняття унії не було перешкодою в розповсюдненню одного і того самого всеукраїнського стиля. Це одна увага проти наведеної теорії. Друга увага доторкається форм і укладу галицьких церков. Чи стрічаємо в Галичині будівлі, щоб були построєні на взір базілікових коллєґіанських костелів. І сему мусимо на основі істнуючого матеріялу, а сягає він 16 столітя, рішучо заперечити. Базілікових церков в Галичині не стрічаємо нігде. Всі галицькі, буковинські та угорські церкви мають купольний строго центральний характер, і полягають на пребогатій комбінацій бань. Ось найгарнійші приміри: Церква св. Юрія в Дрогобичі, пятибанна в Княждворі в пов. печеніжськім, трохбанна в Коломиї і инші. Лише в деяких трохбанних церквах стрічаємо повздовжну вісь, і тут насувається гадка про вплив єзуїтських базилік, але і в сих случаях переважає централізм, бо центральна баня є найбільша і на ній спочиває головний акцент архитектонічної рівноваги (Церкви Гуцульщини: Устєріки).
Те саме стрічаємо в Великій Україні, з ріжницею, що центральна система бань тут захована ще остріще, а комбінація бань доходить до пятьох або девятьох (Пятибанна церква в Березні, Новомосковський собор на Катеринославщині). Причім замітне ще одно явище, що кидає світло на розвій цілої деревляної архитектури. Деревляні церкви Великої України так тісно вяжуться з мурованими церквами, що відмінність їх полягає лише в будівельнім матеріялі. Одні будовані з дерева — другі муровані. З сего виходить, що деревляні церкви були копіями мурованих, бо противний процес є цілком немислилий. Деревляні церкви є проте рустикальними відбитками мурованих церков. Але ця обсервація доторкається не лише церков XVII. та XVIII. стол.: воно находить своє повне прімінення в великокняжій добі. І на основі сего ми можемо сміло сказати, що під час, коли мурові чи камінні церкви виступають на Україні спорадично — підчас татарського лихоліття чи в часах невідрадних політичних відносин деревляні церкви задержують у собі традиційний стиль українсько-візантийської архитектури і переховують його з майже незамітними змінами по нинішнім день.
Українські деревляні церкви є отже продуктом чисто теріторіяльним — витвором genius loci, бо переховують у своїй будові старі архитектонічні традиції, незмішані жадними чужосторонними впливами, які кожда наукова дисципліна мусить обєктивно признати. В сей спосіб роля української деревляної архитектури має далекосягле значіння і помимо її рустикального (сільського) характеру зберігає у собі предавні традиції і передає їх з покоління в поколіннє і стає тим самим живим лучником старинного і новітнього будівництва на Україні.
*) Jospeh Strzygowski: Die Baukunst der Armenier und Europa. Band ІІ. S. 618.
**) Грабарь: Исторія архитектури. Том ІІ.
***) Противно М. Шумецький: Укр. архит. стиль. Ілюстров. Україна. Ч. 4. Його погляди зовсім неумотивовані.
****) Стороженко: О сущоствовавших в Кіевѣ римско-катол. храмах.
Відень, 19. VIII. 1919 р.
[Воля, 06.09.1919]
06.09.1919