Етап галицької армії має тут на придніпрянській Україні кромі згаданих вже в нашім часописі завдань ще одно завдання до виконання. Це — освідомлювання населення. Всі ми, що були змушені підчас відвороту вештатися з дня на день то тут то там по ріжних селах та місточках, мусимо з болем серця ствердити, що більша часть тутешного населення відносилася до нас не кажу вже ворожо, але з певним холодом, не як до людий своїх, але як до чужої армії. Було се передовсім наслідком загальної несвідомости, бо ніхто не знав, хто ми, відкіля й по що сюда приходимо, а дальше наслідком аґітації, яку ведуть проти галицьких військ чужі аґітатори згл. ними збаламучені наші селяне. Так прим. до села Калабаївці біля Камянця, де на якийсь час остановилася була команда етапу галицької армії, прибуло вранці в сам день приїзду нашої команди двох людей з Камянця, які скликували людий та наказували їм не продавати хліба нашим військам, бо ті послідні, ограбивши Галичину, прийшли сюда тільки длятого, щоби заграбити мужикам хліб!... Легко догадатися, хто прислав цих агітаторів. Про причини прибуття галицької армії та її завдання на Придніпрянській Україні писалося вправді в тутешній пресі, а навіть вийшли з того приводу відозви до козаків та населення. Та що з того, коли ті відозви та часописі губляться в Камянці або на фронті, а по селах ніде їх не видно та ніхто їх не читає. Відозви повинні бути розіслані по всіх селах, і там розліплені на всіх людних місцях.
Коли я прибув перший paз в Камянець та побачив, що по вулицях продають стільки українських часописий, то не міг вийти з дива, чому я переїхавши стільки сіл, не побачив у нікого українського часопису! Це мене ще більше здивувало, коли дізнався, що при тутешнім уряді істнує міністерство пропаґанди, яке видає навіть міліонові суми. Ми повинні мати все на оці, що більшовицькі ідеї вщіплюються та держаться передовсім умілою пропаґандою й того средства мусимо й ми руками й ногами держатися. Коли вже самі не йдемо в народ, коли не маємо таких людей, які обїхалиб повіт і на вічах (сходах) обяснювали народови політичне його положення та обговорювали прилюдно актуальні для народа питання, що булоби найкрасше, і що мало місце в всіх красше зорґанізованих повітах на території ЗОУНР, то подбаймо, щоби брошури, які торкаються тих питань як і часописі призначені для народа — до народа дійсно дійшли.
В нас у Галичині увійшло було по наших селах за нашого правління в звичай, що всі важнійші події та зарядження властей подавали народови священники в церкві до відома і то або самі перед або на проповіді, або заказували людям, щоби по богослуженню не розходилися, а задержалися біля церкви, бо такий а такий чоловік має їм де що важного сказати. Думаю, й тут моглиби деякі більш свідомі та ідейні одиниці з тутешнього священства ввести цей звичай. На разі одначе вся та праця без огляду на се, чи за неї возьметься хто другий чи ні, мусять принести Команді Етапу армії, а то передовсїм в її власнім інтересі. Команда Етапу армії мусить подбати, щоби ціла наша армія як і кождий галичанський жовнір зосібна був в очах кождого тутешнього жителя тим, чим він в дійсности є, а то рідним братом, який перейшов Збруч в тій вірі і надії, що тільки в сей спосіб, значить спільними силами, виратує рідну стріху cвoю й свого брата. Коли тутешне населення прийде дійсно до цего, що й ми переконалися — то будьмо певні, що прохарчування армії, мобілізація та інші боляки які ножем годі тут протяти, пукнуть самі з себе. Освідомлювати населення зможе Команда Етапу армії через стаційні команди назначуючи на командантів відповідних до сеї ціли людеї, яких у нас доволі, бо всьо старше й молодше покоління брало живу участь в громадянській праці у себе в дома й має вже певну рутину. Допильнувати cero, щоби до кождого села в окрузі команданта дійшли часописі, брошури та зарядження властей та доглянути сего щоби селяне дійсно ними цікавилися та їх читали — се річ не так дуже тяжка. З одної сторони сповнимо тут культурну місію, а з другої зискаємо матеріяльно, бо зблизившися до народа дістанемо легко це, що для армії необхідне.
Якраз теперішний час надається найкраще до зближення нашого війська до тутешного населення. Обовязком кождого стаційного команданта було-б увійти сейчас в найблизший контакт з населенням, віддати всіх злишних стрільців до пільних робіт, а з осібна старатися допомогти найбіднійшим, призначуючи для них безплатно свої фіри до звоження збіжа і т. и. Рівночасно взятися до культурної праці і пропаганди.
До помочи в тій акції повинно стати команді Етапу армії бюро народньої освіти при НКГА.
Від Редакції: Нема кращого способу, щоби виконати цю працю, як подавати до прилюдного відома вістки про те, що і де зробилося вже в цій справі і з яким вислідом. Приклад все ділає заразливо і найлучше розповсюднює всяку думку.
Стрілець
04.09.1919