Автор листів "Z obozu ruskiego" в Czas-ї п. К. посвятив послїдний свій лист справі відносин рускої праси до вистави краєвої, а що, розуміє ся, в значній мірі займає ся "Дѣлом", то ми того листу не можемо лишити без відповіди.
"Орґани рускі — каже автор листу — виставу, дїло Поляків, котре любов краю сотворила а котре з уст монарха діждало ся почестного признаня, що єсть "поважне", старали ся до послїдної хвилї осмішити і обнизити... "Дѣло" мало подвійні справозданя: в одних трактувало справу досить поважно, а в других [п. заг. "Се й те з вистави"] нераз викпивало все... Нинї, під конець вистави годить ся занотувати се в памяти що в дїлї тім не знайшли ми не то підпори, але навіть належного признаня зі сторони головних орґанів руских і их инспіраторів. Знаємо добре, яку они на то дадуть відповідь. Скажуть, що вистава мала виключно польскій характер, що язика руского в проґрамах і написях не увзгляднено в такій мірі, як би то им подобало ся, — що о Русинах забуто. Але се лиш вимівка, се позір. Бо що вистава мала характер польскій, того заперечити годї, бо иншого мати не могла; результати дїяльности нашої не могли прецїнь носити иншої етікети. Однак там, де Русинам справедливо се належало ся, візвано их до участи і сю участь запевнено в найширшій мірі. А нехай собі пригадає "Галичанин", як він від разу накликував, щоби тоту участь зробити як найменшою, як заїло накидав ся на Русинів, котрі хотїли брати участь в спільній праци для вистави! Найлучше може се посвідчити п. Шухевич. Кілько то він знїс прикростей, кілько наруг в "Галичанинї" вичитав за те, що з цїлою ревностію забрав ся до урядженя дїлу етноґрафічного!... Найбільше обурювались орґани рускі на громадні прогульки селяньскі. Справдїшне одушевленє і дїтей і старших селян на вид вистави безмірно гнївив знаних приятелїв люду, котрі єго уважають лише за орудє до своєї "прінципіяльної" чи "наумовичівскої" політики. Поки той люд дає ся потягати на різні віча, поки кричать "славно", коли єму кажуть так кричати проводирі ["рrоwodyry"], поки жалуєсь на кривди і висказує вотум довіря бесїдникам бобрецким, поти єсть він "дозрілим" і свідомим своїх цїлей. Але най же той селянин поступить на перекір воли проводирів, най, идучи за своїм здоровим розсудком, поїде на виставу, щоби приглянутись збірній праци і вже тим самим винести моральну користь — тогдї в стовпцях "Дѣла" і "Галичанина" стаєсь він предметом злобних наруг, дістає назву слїпого орудя в руках "суспільної єрархії", истотою темною, даючою ся перекупляти чаркою горівки і кусником ковбаси. Зависть головних орґанів руских з причини вистави краєвої росла в міру єї поводженя. Годї нам і навіть не хочемо наводити всїх фактів, але ще на оден дуже характеристичний прояв мусимо звернути увагу. Перед приїздом цїсаря, коли застановлювано ся над способом повитаня і вшанованя милостивого протектора вистави, постановлено, як відомо, що повитає єго в имени Русинів промовою член видїлу краєвого д-р Савчак. В орґанах руских вичитали ми тогдї річ чудуючу: що промова тота може мати характер лиш "приватний", бо Русини, то значить инспіратори тих орґанів ухвалили не брати "офіціяльної" участи в повитаню. Так само орґани ті відмовляли репрезентованя Руси, послам руским Барвіньскому, Вахнянинови і Савчакови, коли перед дорадниками корони виступали на авдієнціях; так само все і всюди заявляли ся ворожо против кождого, хто не хотїв за их юдженєм починати "борби" і говорити о "оскорбленіях". Що більше, навіть слова монарші, висказані з такою любовію до Русинів при звиджуваню их институцій, повторено сухо, не знайшли они в тих орґанах належної оцїнки, як то цїлком справедливо сими днями піднесла з обуренєм "Народна Часопись", домагаючись від орґанів, мнимо кермуючих опінією публичною, більшої розваги і зрозуміня першорядних интересів народу. Жаданє, бачить ся, на жаль, даремне! Там, де йде о ширенє ненависти і ферменту, там в першім рядї стоять приклонники політики "прінципіяльної" і "всеправославного обєдиненія" — а слова, хоч-би з найдостойнїйших уст, скоро взивають до згоди і взаїмного пошанованя, прогомонюють серед них без відголосу, викликуючи тілько млаві, банальні заяви льояльности, котрі чейже нїкого пересвідчити вже не можуть..."
Отсе есенціональні уступи послїдного листу "Z obozu ruskiego" в Czas-ї — а представляючі річ тенденційно та ложно.
"Дѣло" відносилось і відносить ся до вистави обєктивно і справедливо, цїлком в дусї загалу руских народовцїв, котрі навіть взяли участь в виставі, коли их запевнювано, що рускій язик буде там пошанований. ["Галичанин" і т. зв. старі заняли від разу инше становище — та за них, за напасти на проф. Шухевича і т. и., ми чейже не відповідаємо.] "Дѣло" — каже автор мало подвійні справозданя. Так єсть. Про поважне дїло вистави ми говорили поважно [сам автор се признає], а що по-при те ми мусїли дуже часто і "закпити" [як каже автор], то вина не по нашій сторонї, а по сторонї тих, котрі поважне дїло вистави зводили на арену "шопок" і демонстрацій політичних, патріотично польских, втягаючи до того й дїтвору руску та селян руских. І нїкчемний був би той Русин, котрий би був байдужно глядїв на те, як на руску дїтвору надягано конфедератки та як она виспівувала патріотично-польскі піснї й голосила польскі промови, або як баламучено несвідущих селян! Нїкчемний був би той Русин, хто би для таких річей подавав був свою "підпору" і "належне признанє"! Того не допускає не то "прінципіяльна", але, думаємо, навіть "опортуністична" політика... Бранє в звязь "баламути" виставової з вічами рускими не видержує критики, а коли автор згадує о "ковбасах", то ми пригадаємо, що першій почув на виставі воню "ковбаси виборчої" таки Поляк — кс. Стояловскій.
Сам автор признає, що вистава має характер польскій, етікету польску, бо инакшої, каже, не може мати. Коли-ж так, то — навіть без огляду на згадані висше експеріменти з рускою дїтворою і рускими селянами — годї би від Русинів вимагати якоїсь більшої підпори, нїж від Чехів, Нїмцїв і Мадярів, котрі також взяли участь в виставі. А чей-же "Дѣлу" сам автор мусїв признати, що справу самої вистави трактувало поважно — ну, нехай буде й "досить поважно".
Автор очевидно хотїв би, щоби Русини робили були спільно з ними на виставі політику польску — за-для интересів чисто-польских лобизали ся не то з Нїмцями але й з Мадярами... Жаданє смішне й — импертінентске!
Але найцїкавійшій кінцевий уступ автора листу, ложний і денунціяторскій. Всї-ж знаємо з оповіщеної в Gazet-ї Lwowsk-ій офіціяльної проґрами повитаня цїсаря на виставі, що як-раз навпаки — постановлено було, що цїсаря повитає лиш польскою промовою кн. Caпігa, а рускої промови не буде. Коли-ж почали ходити вісти, що хтось починив заходи, аби була й руска промова, видїл "Народної Ради" сконстатував, що се акція приватна, а рівночасно ухвалив повитати цїсаря депутацією від руских товариств, — що й стало ся. Промову до цїсаря держав як-раз голова "Народної Ради" пoc. Романчук. Промови тої "Народна Часопись", розуміє ся, не помістила, — тим бачите, она показала особливу свою льояльність, — але коли "Дѣло" як найсовістнїйше подало всї промови і відповіди цїсарскі, то "Народна Часопись" знайшла, що то було "сухо", а автор листу свідчить ся "Народною Часописію" [циган своєю дитиною!]. Між тим навіть найсухше подані слова цїсаря, висказані до д-ра Савчака, що "Русини гідний нарід, на котрий цїсар може зовсїм спустити ся", побивають мов тараном денунціяторску елюкубрацію автора листу, що мов-то наші заяви льояльности нїкого пересвідчити вже не можуть...
Дѣло
25.09.1894