Репортаж з Яворова
Львів, 3 липня
Здається, й не треба згадувати, що наша Галичина — це наче ввесь світ у мініятурці. У нас і своя Швайцарія є (Винники — гл. кожний репортаж про це містечко) та англійців своїх маємо (правда, з Коломиї), і свої Ніягари (по нашому називається вона Гук — стільки їх по всій Гуцульщині!) і Монт-Івріст, і "Малий Відень" і Дунай — річку і т. д., все те вже загально відома справа. Але, що в нас існують і свої маленькі Люксембурги, Монака, Андори — про те, либонь хто знає. А все ж так воно є і кожний швидше чи пізніше мусить стрінутися з будькотроюсь з таких потуг.
Є собі містечко Яворів, віддалене 50 кілометрів від Львова, 50 від Перемишля. Містечко гарне, сонячне, в якому на ринковій площі заведено парк і тепер там щасливим мешканцям міста, що майже до одного розсілися на притульних лавочках, цілими днями "римполить" мегафонами радіо і сонце, музика одного зливається з музикою другого і у висліді створює настрій, погідний, золотавий, сонячний, настрій, гідний безжурного, щасливого, золотого Монако.
Проводимо дуже мило години своєго побуту в місті, що має свою історію, свою традицію, і що головне свою честь.
Дорогу нам показує хлопчина, одночасно розповідаючи про своє місто і показуючи всі його історичні пам'ятники далеко краще, далеко справніше, як це робить вправний римський чи який там провідник.
ЧІЧЕРОНЕ
Наш провідник, 6-річний Любчик Г., водив нас історичними вулицями, задовольняючи зовсім наше зацікавлення. Показував нам доми, де мешкає Харамбура, а де Хархаліс і Сарабай і ми вже знали, що Яворів — це оселя ще десь татарського походження, що тут у давнину перетинались шляхи двох культур, двох цивілізацій, що тут ішли бої і загартовували серця, плекали твердих і гордих людей. Ті люди, часто не знаючи від нікого помочі, усамотніли. І тому й зараз тут не дуже люблять осілих "нетутешніх", що прийшли з якоїсь там Коломиї, Львова чи Куликова, проводити нащадками бояр і лицарів. Усе, що має, збудував він власними руками, і чотири церкви, і величавий будинок "Народного Дому" і будинок кол. Української гімназії, тепер семінар "Рідної Шкода" і Українбанк і навіть сквер, де ще кілька років тому ревіли на торговище зігнані воли, а тепер пливе чародійна музика Штравса до чародійних, бо замріяних і гордовитих душ дідичів міста. І мало це кого там хвилює, що про всі досягнення міста ширшому загалові невідомо, що ми здива мало не виходили, що якраз в Яворові має осідок Професійний Театр УОК львівської округи, яворівці спокійно дальше просиджуються на лавочках скверу, виграють "шлема", а вечором ідуть до свого театру, щоб на "Запорожцю за Дунаєм" повернутися спогадами в давні часи, знайти в них хоч частку свого далекого, приспаного "я". Ідемо і ми з ними, і дивлячись на Карася (Кость Голубів), Одарку (Оля Завадович), Оксану (Марія Галібчак), розмовляючи в антракті з ними, ми дивуємося, відки в цих людей взялось стільки віри і сили, щоб у кожний день перемагати наростаючі все труднощі й все таки іти переможнім кроком до того, що симпатичний Сергій Серита називає "будуванням мистецтва".
У ФІЛОСОФА І ЛІКАРЯ
Театр, в якому працюють переважно "прибувші", проломив залізний обруч яворівської замкненості. Дальший вилім у цьому робить лікар д-р Юрій Липа, який перед роком осів у цьому місті. Яворівці зразу полюбили лікаря; перед його прийомною повно селянських підвод і возів. (Хворі сидять на дворі на сонці, терпеливо вижидають своєї черги). Входимо до ждальні. Тут зацікавлює нас на стіні невеличка, рукою рисована мапа Чорноморських країв. Здається, нема такої мапи в ніякого більше лікаря і коли б. Ви не знали, куди оце зайшли — то ця маленька мапа зразу Вам скаже, що за цими дверми ординує лікар і письменник, поет і філософ, д-р Юрій Липа. І Вам незручно тепер заходити до нього, Ви вже його бачили і повитати в цій мапі, то ж чимскоріш виходите з ждальні, щоб не забирати часу хворим, що прийшла сюди за поміччю.
Проходжуючись сонячними вулицями Яворова, відвідуючи його сонячних мешканців — Ви щойно на останні години своєго побуту в цьому містечку відкладаєте те, що Вас властиво привело сюди. А тут ще здалося б піти по всіх інституціях, що так розрослися тепер, подивитись, як працює це місто, виконуючи свої щоденні турбувальні обов'язки, ввійти одним трибом в його рух, снагу, в його машину. Та хвилини йдуть і Вам спішно до поїзду.
Прощаєтесь ще на швидку з головою Комітету п. Паславським та своїм господарем, референтом Суспільної Опіки мґ-ром Горошком і їдете до Львова з цього спокійного, майже легендарного міста, що видало колись Маковея, Кокорудза, Британа, Федака, а тепер живе самостійним життям вірно зберігаючи свої традиції і гордість.
Львівські вісті
04.07.1944