Квітка на могилу великого діяча
Львів, 1 липня.
Недавно принесли українські часописи сумну вістку про те, що в Сяноці, далеко від своєго улюбленого Чорткова, помер наш найстарший парляментарист і суспільний діяч, д-р Антін Горбачевський, в 88-ому році життя. Д-р Степан Баран написав довшу статтю про його життя і діяльність та про обставини, серед яких Покійник розпочав свою працю для української справи. Я хотів би сьогодні згадати, як то д-р Горбачевський проживав та вів свою адвокатську канцелярію в Дрогобичі.
В році 1916-ому приневолений воєнними обставинами, приїхав д-р Горбачевський до Дрогобича й відкрив адвокатську канцелярію в "Народнім Домі". Всі дрогобичани та довколишні люди віднеслись з великою пошаною до особи цього нашого великого діяча. Хоч д-р Горбачевський був у нафтових справах "гомо новус", бо лиш такими справами заняті були дрогобицькі канцелярії, передусім жидівські (було в Дрогобичі аж 100 жидівських адвокатів), проте канцелярія д-ра Горбачевського стала в короткому часі одною з найповажніших. Д-р Горбачевський перестудіював нафтові закони і тайни, на які нераз чужі адвокати ловили наших несвідомих селян, власників теренів та нафтових уділів. Д-р Горбачевський був чистого, як сльоза, характеру, перлиною поміж адвокатами, не вмів "кривити душею", був тим, якому можна було з довір'ям доручити і найважнішу справу нафтових уділів. Д-р Горбачевського до Дрогобича висунула дуже важна справа для наших власників теренів і нафтових уділів т. зв. брутто. А саме австрійський уряд під впливом панів з польського "де номіне", а насправді жидівського, нафтового промислу, задумав перевести т. зв. редалє, тобто хотів вивласнити нафтові терени з підземними скарбами на користь держави. З уваги на те повстало в той час українське товариство власників нафтових теренів і уділів "Підойма", зпочатку з осідком в Тустановичах, а потім в Дрогобичі. Це товариство мало за ціль боронити добре набутих нафтових прав наших людей. Тоді під проводом д-ра Горбачевського вибралась численна делєґація громадян Тустанович і Борислава до Відня, до тодішнього міністра промислу і торгівлі Гомана, де представлено йому кривди українського населення, якщо б це населення позбавлено прадідних земель. Ця поїздка увінчалась добрим успіхом, бо справа впала, а щойно в 1929-ому році знову виринула. Тоді польський уряд хотів те саме зробити. Товариство "Підойма" поробило знову заходи. Під редакцією д-ра В. Ільницького і д-ра Р. Савойки вийшла брошюра, яка боронила нафтових прав. Також і польські брошюри появились, бо поляки — особливо з околиць Ясло—Коросно — боронились також перед "регалє". Більша делєґація з Борислава приїхала до Варшави в цій справі, а також і поляки поз'їздились на цей день (нпр. гр. Потоцький з Риманова). Тодішній міністер промислу інж. Морачевський, не маючи часу в міністерстві довше конферувати, запросив нас до ресторану, в якім підчас обіду обговорили ми з ним справу "регалє". Міністер твердив, що поверхня ґрунту належить до власника так глибоко, як ореться, а спід належить до держави. Головний наш референт д-р В. Ільницький запитав його: "То значить, що і вода в криниці не наша, лиш державна? А якже ж ви, пане міністер, дістанетесь до нутра землі, хіба мусите нарушувати нашу власність? Якщо Ваш скарб є в нашій касі, то мусите цю касу силоміць розбити". Пан Морачевський завстидався та посмирнів у своїй агресивності. Справа "регалє" була погребана, але не на віки, стала вона актульною щойно тепер. Дня 30-го березня 1914 р. вийшло нове гірниче право для Г.Г., що вводить регалє з днем 1. травня ц. р. Власники нафтових теренів і уділів будуть користати ще можливо з добродійств своїх контрактів, однак хіба лиш до часу вигаснення старих нафтових контрактів. Внаслідок цього зникнуть маєтки багатих громад: Борислав, Тустановичі, Мравниці, Христіянської громади в Бориславі та деяких нафтових парохій, яких маєток опирався головно на нафтових уділах. Товариство "Підойма", в якім за Польщі після закону мусіли бути згуртовані всі українські брутовці і яких репрезентант брав участь кожного місяця в засіданні "Польміну" у Львові в цілях устійнення ціни бруттової ропи, перетривало до самої війни, а 1941 р. було б відмічувало свій 25-літній ювілей існування. Побираючи місячно 1% всіх доходів бpyttobиx своїх членів, мало товариство "Підойма" гарні доходи, які розділювано на українські цілі. Сама українська гімназія (побіч датку 12.000 долярів від громади Мразниця) дістала від "Підойми" около 200.000 зл.
Перший листопад 1918 р. не застав д-ра Горбачевського в Дрогобичі. Він був у Львові, куди виїхав при кінці жовтня 1918, покликаний як член "Національної Ради". І саме ця його відсутність у такий рішальний момент була причиною, що в Дрогобичі не було людини, яка би в той час обняла була владу в такім важливім для держави центрі, як Дрогобич. Владу перебрав був тимчасом суддя д-р Микола Бодруг іменем "Національної Ради". По зайняттю поляками Львова, приїхав д-р Горбачевський до Дрогобича і на бажання загалу перебрав 1-го січня 1919-гo року повітовий комісаріят, прибравши собі до помочі д-ра Р. Лаврівського, тепер нотаря в Дорогобичі і д-ра Ів. Юзича, адвоката у Львові. Однак застерігся д-р Горбачевський, що не хоче мати нічого спільного з нафтою, мовляв "нафта смердить". З уваги на те створено спеціяльний "Нафтовий комісаріят", який обняв усі нафтові справи. З відходом українських військ за Збруч 1919 року, виїхав і д-р Горбачевський до Каменця Подільського, однак за пару місяців приїхав до Варшави, як радник дипльоматичної місії під проводом Міністра У.Н.Р., А. Лівицького. Наші радники д-р А. Горбачевський і д-р С. Витвицький з уваги на своє становище в справі Східної Галичини, усунулися незабаром з цієї комісії. Д-р Горбачевський вернувся до Дрогобича і тут провадив дальше свою канцелярію. Від 1920 р. був Покійний синдиком міліонової інституції т. зв. "Христіянської Громади" в Бориславі. Ця інституція давала йому річно гарні доходи і він міг собі вигідно жити, маючи лиш цього одного клієнта. Однак Покійний тужив за своєю улюбленою Чортківщиною і в березні 1922 р., віддавши канцелярію д-р Пацлавському, виїхав до Чорткова, прощаний з жалем дрогобицьким громадянством, як людина правого характеру, якого не сплямив і на дрогобицькім терені. Пам'ятаю, як одного разу за української влади приїхав до Дрогобича з Самбора повітовий комісар пок. д-р А. Чайковський і так відізвався до свого товариша: "Праведний Антонію, здається, що ми хіба оба можемо собі сміло глянути в очі". Покійного мав я честь часто вітати у своїй хаті в Бориславі та нераз користав я з його правних порад. Шкода, що такий характерний "дуб" повалився! Дай нам Боже на його місце якнайбільше "молодих дубів", на яких ми могли б сміло будувати свою власну хату. Побут д-ра А. Горбачевського в Дрогобичі буде в історії Дрогобича записаний золотими буквами, а коли прийде догідна хвилина і тлінні останки д-ра Л. Горбачевського вернуться з Сянока до його улюбленого Чорткова, тоді з певністю і дрогобичани зложать грудку дрогобицької землі та вінець на могилі цього великого Покійника.
Львівські вісті
02.07.1944