Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи про безумовне визнання повноважень російської делегації замість кроку до деескалації конфліктів за допомогою діалогу стала чинником їхнього подальшого поглиблення. Національні делегації України, трьох балтійських країн, Польщі, Грузії та Словаччини заявили про свою принципову незгоду і готовність до спільного протесту. Зміст резолюції 26 червня, так само як і історія її прийняття, свідчить про преферування європейськими політиками закулісних торгів, а не декларованих принципів і процедур.
У голосуванні щодо резолюції взяли участь 193 парламентарії, що представляють 40 країн. На перший погляд – кворум є. Право голосу мали 306 осіб з 46 країн, не рахуючи представників Росії, з приводу повернення яких до роботи Асамблеї голосування, власне, і відбулося. Однак загадки очікують вирішення, спробуймо розібратися з тим, що сталося, вже з перших кроків.
Невидимі чорнила
Перша загадка стосується проєкту резолюції. Його готував британський парламентарій сер Роджер Ґейл (Gale). У супровідній записці доповідач критично оцінив як агресивні дії Росії щодо України, так і ситуацію зі свободами всередині Росії. Пропозиція сера Ґейла полягала у відновленні російської делегації в правах, але в обмеженому обсязі. Зокрема, він радив позбавити російських представників прав бути обраними в керівні органи ПАРЄ, виступати доповідачами, брати участь у наглядових місіях під егідою Асамблеї і бути її представниками в міжнародних місіях чи організаціях.
Проєкт резолюції спочатку не містив будь-яких згадок про обмеження або умови відновлення повноважень російської делегації. Проте його одноголосно схвалили 25 червня на засіданні Комітету з моніторингу зобов'язань країн-учасниць. Прикметно, що Комітет з моніторингу теж очолює сер Ґейл, а в його роботі бере участь 93 парламентарії, серед яких 18 представників Великобританії, по 12 представників України і Польщі, 5 представників Грузії, 4 – Литви, по 3 – Латвії та Естонії. Представники цих країн, в тому числі і сам сер Ґейл, наступного дня голосували проти резолюції, хоча в комітеті у них була більшість (57 місць з 93) і роль доповідача.
Touch and tell: торкнись мого тіла
Друга загадка пов'язана з обговоренням проєкту резолюції, з якого зникли згадки про обмеження, на пленерному засіданні 26-го червня. Було запропоновано в цілому 19 поправок. Була прийнята тільки одна з них – заклик до співпраці російської влади з міжнародними організаціями та місіями з моніторингу ситуації. Причому ця третя за рахунком поправка приймалася без використання електронної системи голосування, а тому «одноголосно».
Всі спроби додати до резолюції чіткі обмеження або умови – провалилися. Наприклад, за пропозицію відновити російську делегацію в правах лише тимчасово, до осені, а на жовтневій сесії ПАРЄ обговорити виконання Росією взятих нею на себе зобов'язань, проголосувало лише 69 парламентаріїв. Характерно, що серед них були всі національні делегації, які згодом пішли на публічний демарш, а також делегація Великобританії. Їх не почули навіть у малому.
При обговоренні дев'ятої поправки – про необхідність зобов'язати Росію скасувати правові норми у національному законодавстві, що дозволяють не виконувати рішення Європейського суду з прав людини, – голоси розподілилися практично порівну. 90 – «за» і 91 – «проти». І в цьому випадку спроба обумовити повернення не вдалася.
При цьому слово "моніторинг" і його похідні виявилися в групі найчастотніших в тексті доповіді сера Ґейла і самої резолюції. В цілому "моніторинг" згадується 21 раз! Іншим частотним словом виявився "діалог" (14 разів). В якості головного обґрунтування резолюції згадувався діалог як характерна риса західноєвропейської політичної культури. В тексті доповіді і резолюції саме «діалог» найчастіше згадувався з такими словами, як «парламентський», «парламент», «рішення» і «політичний». Ці слова утворюють «салатовий» кластер.
Слова, що спільно вжиті в доповіді сера Ґейла і резолюції ПАРЄ 26 червня (часті словосполучення розташовані поруч і з'єднані лініями. Розмір точок відповідає відносній частотності слів. Stress = 0.42, псевдо-R = 0.2)
(клікнути для збільшення)
Інші примітні кластери – «слідувати», «правило» і «процедура», а так само «порушення», «міжнародний», «закон», «анексія», «засуджувати» і «Російська Федерація». Загалом, резолюція формально покликана запобігти порушенням міжнародних законів, правил і процедур шляхом діалогу. Тільки-от діалогу навіть у процесі її прийняття на практиці не вийшло.
Переодівання
Третя загадка чекає, якщо хтось захоче виявити фактори, що пояснюють голосування представників тієї чи іншої країни за резолюцію або проти неї. З одного боку, спостерігається деяка спадкоємність у голосуванні стосовно резолюції і позицією, зайнятою урядом європейських країн навесні 2014 року, відразу після початку збройного конфлікту між Росією і Україною. Західноєвропейські країни в 2014 році були диференційовані експертами або як «яструби», тобто прихильники жорсткої позиції щодо Росії, або як «голуби», які виступали проти санкцій щодо агресора. Між результатами голосування та оцінками 2014 року є помірна і статистично значуща кореляція (r=0.614).
З іншого боку, кореляція не настільки сильна, щоб демонструвати чітку консеквентність дій західноєвропейських політиків. Деякі країни, наприклад, Швеція і Данія, з «яструбів» перетворилися в нерішучих «горобців». Їхні представники віддали свої голоси рівною мірою «за» і «проти». Ірландія, у минулому теж «яструб», взагалі стала «голубом» – три її представники з чотирьох проголосували за резолюцію. З іншого боку, Болгарія, «голуб» в 2014 році, зайняла тепер поміркованішу позицію. Словаччина, теж в минулому "голуб", і взагалі нині увійшла до групи «яструбів».
«Позиція країн-членів ЄС при введенні санкцій проти РФ в 2014 р. і при голосуванні стосовно резолюції ПАРЄ 26 червня 2019 р.»
(міра незгоди відображає експертні оцінки; при цьому "0" відповідає повній згоді з санкціями,"1" – незгоді з ними, а "0.5" – нейтральній позиції; розмір точок відображає кількість парламентаріїв в національних делегаціях при голосуванні стосовно резолюції; представники Греції та Чехії не брали участі у голосуванні ПАРЄ. Джерело: Open Europe і ПАРЄ)
Не внесла ясності в цю мутну картину і спроба регресійного аналізу. Якщо позиція європейських країн у 2014 році була прагматичною: вона диктувалася насамперед такими економічними чинниками, як рівень залежності від поставок природного газу з Росії і обсяги зовнішньої торгівлі з Росією та з іншими європейськими країнами, то в 2019 році економічні показники виявилися слабшими факторами. З безлічі змінних вплив на результати голосування щодо резолюції мали тільки три: членство в групі східноєвропейських країн, що сусідять з Росією і Україною, частка Росії в національному експорті і співвідношення обсягів торгівлі з Росією і Україною.
Географічно близькі до Росії і України країни – Польща, Грузія, країни Балтії (коректніше сказати – колишні частини російської/радянської імперії в Східній Європі) – голосували переважно проти безумовного повернення Росії в ПАРЄ. Країни, для яких Росія є значним ринком збуту (наприклад, Фінляндія), голосували радше за, ніж проти. Однак при цьому зіграло роль і прагнення уникнути залежності від занадто великих гравців у торгівлі: що більше відношення торгового обігу країни-члена ПАРЄ з Росією порівняно з товарообігом з Україною, то відносно вищий відсоток голосів проти резолюції. Загалом кажучи, пробували лишитися при своєму інтересі, не відмовляючись цілковито від принципів вільного ринку.
Про торгівельні інтереси в Росії в резолюції, ясна річ, нічого не сказано. Хоча включена в неї вимога «негайно сплатити всі членські внески до бюджету Ради Європи» підказує, що прагматичні міркування зіграли зовсім не останню роль у голосуванні і на цей раз.
Діалог глухих
Після завершенню квесту навіть у тих, хто запропонував відгадки до всіх трьох загадок, лишається на душі осад недомовленості. Точної впевненості в правильності відгадок нема. Публічно доступна інформація залишає більше питань, ніж дозволяє знайти відповідей. Для квесту це добре, але ось для зразка демократії і лібералізму – навряд чи.
Найправдоподібніше, що і зміни в тексті резолюції, і особливості процедури її прийняття відображають аж ніяк не публічні, а суто кулуарні домовленості найбільших гравців європейської політики з Росією. Представники України, на яку прийняття резолюції вплине найбільше, були, очевидно, поставлені перед фактом. Не виключено, що були поставлені перед фактом і інші ключові учасники «діалогу», в тому числі і доповідач, що його обстоював, але в результаті проголосував проти резолюції.
В цій ситуації важко виявити сторону, яка би була у виграші, – за винятком прихильників тези про кризу лібералізму. Репутація сторін кулуарних домовленостей, безумовно, не покращилася, не кажучи вже про репутацію самої ПАРЄ як органу, покликаного бути зразком демократії та лібералізму. Замість того, щоб створити передумови для поваги до принципів верховенства права («закон» в документах згадується 27 разів, «зобов'язання» – 22 рази, «процедура» – 19 разів, «правило» – 17 разів, «суд» – 16 разів, «статут» – 11 разів»), ПАРЄ де факто погодилася з допустимістю цілком протилежної практики непублічних політичних торгів.
Скорочену версію цієї статті було опубліковано у «Ведомостях» 9.07.2019