НАРИС ЯНА ЯРУНТОВСЬКОГО
Історія дрібних шляхетських маєтків мало оприявнена в джерелах і про їх функціонування, як і про власників, ми знаємо небагато. Навіть, коли йдеться про ХІХ ст. – час порівняно не надто від нас віддалений. На зламі ХІХ–ХХ ст. у житті шляхти відбулись відчутні зміни – втративши своє дотеперішнє становище, зокрема, особисту і майнову недоторканість, виключне право на владні посади і звільнення від податків, вона зосереджувалась на обробітку землі у межах своїх власних маєтків¹. Шляхетські двори були загалом дрібними, у Перемишльському циркулі у першій половині ХІХ ст. ще зустрічались магнатські володіння, проте частіше це були середні і малі домінії (на 304 села припадав 121 приватний маєток)². Одним із таких шляхетських господарств була Твіржа, про яку залишив ґрунтовний опис її власник Ян Андрій Ярунтовський (1802-1891). Серед тогочасних зем’ян Мостиського повіту Ярунтовський вирізнявся – офіцер польського війська, кавалер Хреста Virtuti Militari³, він був також послом Галицького сейму, зокрема, Галицького станового сейму (1842 р.) та послом до Галицького крайового сейму І каденції (1861-1867 рр.). У твіржанському маєтку Ярунтовському вдалося створити одне із кращих господарств повіту, хоча назвати його взірцевим було б перебільшенням. Тогочасний рівень сільського господарства у Галичині був низьким, а ті технічні засоби та методи, які поступово вводилися у країнах Західної Європи, тут не були знаними, або ж не могли бути впровадженими, зокрема і через небажання як зем’ян, так і заможніших господарів. Про все це Ярунтовський написав у своєму описі господарства Твіржі та околиць, який опублікований у дванадцятому томі збірника Галицького господарського товариства⁴. Читачам подаю його скорочено, залишаючи тільки ті пасажі, які, на мою думку, є найбільш інформативними щодо стану загосподарювання маєтку, а також власні оцінки Яна Ярунтовського⁵.
Нарис господарства в Твіржі та її околицях
Маєток Твіржа лежить в Перемишльській землі між містами Судова Вишня і Мостиська, на північно-західній частині великого європейського вододілу, який проходить нашим краєм від Карпатських гір в північно-східному напрямку; оточений довкола маєтками приватних власників і межує: на північ з селами Арламівська Воля і Хоросниця; на схід – з маєтком Тулиголови⁶, на південь – Стоянці і Липники; на захід – з Ляшками⁷, селом, що належить до Мостиськ. Маєток складається з п'яти сіл, з який Твіржа налічує 122 дворів, Солом'янка – 57, Слабаш – 26, Завадів – 34, Вуйковичі – 56; отож разом, окрім так званих комірників, 295 селянських дворів, з населенням близько двох тисяч, з яких лише ⅕ – греко-католики, решта – латинського обряду. Усе населення відзначає святкові дні спільно, згідно обох календарів.
Місцевість в певній частині рівна, в більшості – з пагорбами. Найбільший пагорб на цьому пасмі возвишається так, що з нього видно підніжжя Карпат, в п'яти милях поза Добромилем, Хировом і Самбором. Твіржа і Солом'янка розташовані в долині річки Вишні, на лівому її березі. Річка бере свій початок з декількох струмків, що течуть з долин, пагорбів і лісистих місцевостей на території між Яворовом, Городком і Рудками, і своїми водами наповняють стави і урухомлюють декілька млинів, а біля містечка Судова Вишня зливаються в єдине русло, утворюючи річку. Її води, прямуючи в північно-західному напрямі до Сяну, перетинають твіржанські поля, а в селі впадають у річку ще два струмки; один із цих струмків пливе з околиці лісів біля Рогізно, через ниви сусідніх сіл Седлиськ і Хоросниці, другий – з іншої сторони, є млинівкою⁸, що витікає зі ставу, який заливає долину між твіржанськими селами Завадовим і Вуйковичами. Течія річки Вишні повільна, русло піщане, круте і глибоке, сильно наповнюється весною через танення снігу, або ж в інші пори роки через тривалі дощі; але не розливається на прилеглі поля. Проте чинить чималу шкоду, розмиваючи береги і забираючи родючий ґрунт, натомість залишаючи лише неродючий пісок, навіть без шутру, який би можна було використовувати для доріг, оскільки в околиці відчувається брак каміння. Окрім описаних вод в межах маєтку знаходяться: малий став біля твіржанського фільварку, який в період літньої спеки зовсім пересихає; канал, який оточує фільваркові хліви і стайні, довжиною у 300 сажнів⁹, шириною – 4; потік з Королина, через Слабаш, який впадає в згадану млинівку; став посеред Завадовим і Вуйковичами, площею у 80 моргів¹⁰, потребує міцної греблі через стихійне наповнення водою у період танення снігу чи частих дощів. В посуху зменшується майже наполовину.
Тутешні ліси, чи вірніше гаї, розкидані по пагорбах, попередніми власниками сильно вирубані, тепер займають ледве 200 моргів. Ліси низькі, з соснини, березини, вільхи та лип, рідко зустрічаються дуби, осики і граби. Окрім цієї площі, в останньому часі засаджено лісом 170 моргів пісчаного невживаного поля, зокрема сосниною.
Твіржанська долина, з усіх сторін (окрім північно-західної) оточена пагорбами, загороджена з півночі і північного сходу великим лісистим масивом рогізнянським і яворівським, що стримує вітри, і сприяє кращим кліматичним умовам, ніж в сусідніх околицях. На лагідність клімату впливає також і тип пісчаного ґрунту, який добре прогрівається сонячними проміннями і добре зберігає тепло. Тому і зима тут приходить пізніше – рідко до 20 грудня, і весна зазвичай рання. Часто довколишні пагорби ще біліють від снігу, а в долині можна бачити рух плугів – роботи починаються в другій половині березня. Час жнив припадає приблизно на 20 липня, тоді як в сусідніх околицях допіру на кінець цього місяця.
Незважаючи на добрий клімат, ця територія нерідко потерпає від стихійних лих. Тут панує північно-західний вітер, який не лише нерідко приносить раптове похолодання, але й вривається між пагорбами і спричиняє чималі шкоди для будинків і дерев. Згадаю відомі випадки – бурі 1837 і 1842 року, що причинили чимало лиха в гаях і полях. Так, в 1837 році майже все лісове пасмо було оголене. Це було весною, коли після кількаденних дощів розмокла земля і порив вітру поперекидав з корінням більшість дерев. В 1842 році 20 липня така ж буря разом з градом понищила не лише будинки і дерева, але наробила біди на полях – вціліла третина урожаю. Без докладного вивчення температури я не можу подати середніх значень. Дотепер я зауважував, що найвища температура сягає 26 градусів, найнижча – 24.
Окрім досить частих випадків зимової лихоманки з найрізноманітнішими симптомами в дощові роки, жодних інших хворіб тут я не спостерігав. Навіть холера, яка пройшлася по нашому краю і в деяких сусідніх околицях позабирала до половини населення, тут не накоїла настільки великого лиха.
Що ж до хворіб худоби, то вони появляються рідко. Фасціольоз (Motylica) в період сльоти уражає лише худобу недбалих господарів. Лише раз трапився випадок поширення чуми великої рогатої худоби. Очевидно епідемія появилася внаслідок спровадження волів, які купив колишній власник маєтку Твіржа. Майже вся стайня впала жертвою чуми, проте далі хвороба не поширилась. Загалом, добра паша і чиста вода сприяють плеканню великої рогатої худоби і коней, і якщо теперішній стан не відповідає тим корисним умовам, то причина тут у недбальстві.
На 3611 моргів і 1356 сажнів, які (згідно урядового заміру) ця волость займає, 170 припадає на піщані дюни (wydmiska piaszczyste), які недавно використали для насадження лісу; приблизно 200 моргів – ліс; 160 моргів – пасовища; 200 моргів – луки. Тобто, територія, яка не використовується для сільського господарства, займає більше 600 моргів. Решта (близько 3000 моргів) – орні поля. Отже, пропорція орної землі до неорної – 5:1.
Більша частина цих так званих пасовищ, які зараз перебувають у спільній власності ґміни, не приносить належного пожитку. Частину з них можна було б використовувати під орні поля, чи як добрі пасовища, або ж засадити лісом, що дозволило б мати матеріал для опалення, якби не анормальна ситуація з власністю у нашому краю через непрактичне законодавство.
У Твіржанській волості, господарство якої перейшло до мене у 1837 р., я застав велику територію, колись зарослу лісом, яку пожадливість і негосподарність моїх попередників перетворили в дику пустиню. Ця територія – близько 170 моргів – становить частину домінії, майже вся піщана, тому не може приносити жодної користі, ба більше, навіть загрожує сусіднім родючим полям, куди вітер переносить пісок. Аби запобігти цьому лиху, першим моїм рішенням було засадити цю територію вівсом. Йдучи за порадою мого сусіда з Тулиголов, я почав відразу з першого року моєї тут господарки засівати найнебезпечніші місця вівсом, особливо ті, які не мали захисту від вітрів. В тих місцях, де вітри робили найбільшу шкоду, я засівав лозу, а також садив тополі. Це були своєрідні греблі проти піщаних хвиль. Цей спосіб протистояння розповсюдженню піщаного ґрунту я повторював з року у рік аж до 1846 р. Вдалося не лише затримати поширення видм, але добитись поширення на цьому малородючому ґрунті рослинного покрову. Пізніше з'явилася і засіювана нами соснина. Дальший прогрес в цій справі був зупинений у 1846 році¹². Мало не щодень стада селянської худоби нищили працю на тій ділянці, вирубувались молоді дерева. Я мусив покинути свою раніше роботу щодо заліснення території до кращих часів.
Однак, мені вдалося задіяти для сівби ще 50 моргів поля, які використовую уже 10 літ. До того, їх засівали лише у посушливі роки. Я осушив цю ділянку, поробивши рови.
В межах Твіржанського маєтку є хороша глина, з якої можна виготовляти першокласну цеглу, коли б лише спосіб фабрикації був стараннішим і відповіднішим, ніж той, яким послуговуються наші стрихарі. Цегла з давніших часів, що полишалася в деяких будівлях, свідчить, що колись її робили дуже добре. Натомість у межах маєтку немає каменю. Для головного гостинця (в межах Твіржанської території має ¾ милі) за розпорядженням уряду навіть проводились спеціальні пошукові роботи, які нічого не дали. Каміння, потрібне для будови, привозять з околиць Городка. Це – м'ягкий вапняк. Звідти ж везуть і вапно.
В цій околиці селяни для обробітку землі використовують:
плуг звичайний, званий польським, який служить для поздовжньої і для поперечної оранки. Зрідка використовуються плуги так звані швабські, моравські, хоенхаймські, рухадла (ruchadło, плуг з циліндричним відвалом – М.Х.), останнім часом і красічинські, але лише в заможніших господарствах. Вартість красічинського – 6-8 золотих ринських, служить таке знаряддя 6 років.
радло, гак – вживаються рідко, лише для поперечної оранки, так званої гаківки.
плужок, так званий картопляний – коштує від 6 до 7 з.р.
борону – найбільше розповсюджена з шістьома валками і 36 зубами; рідше можна зустріти менші борони, з п'ятьма валками і 5 зубами на кожному. Її вартість 2 – 2.3 з.р., більша коштує – 2.3–3 з.р. Якщо старанно користуватись, то зуби прослужать до 6 років, а от валки потрібно часто міняти, бо їх, як правило роблять з не надто доброї, часто погано висушеної деревини.
ридель, або ж рискаль, по тутешньому – лопата. У селян, як правило, дерев'яні з металевим лезом, у маєку – металеві на дерев'яному руків'ї. Вартість звичайних 18–24 крейцери., металевих – 30–48 кр.
мотику, коштує 10–12 кр.
Орають зазвичай кіньми (4, рідше трьома), волів можна побачити дуже рідко, тай у такому випадку селянин припрягає до них одного коня.
Окрім звичайного гною, селяни не використовують жодних інших добрив. Вони марнують сіно і солому, бо часто палять соломою через брак дерева. Що гірше, попіл не висипають на поле, а де-небудь, часто на дорогу. У більших господарствах використовують, окрім гною, також мул (stawarki). Я використовував також і деякі мінера1льні добрива, які міг отримати у цій місцевості, а саме глину для піщаного ґрунту, пісок – для глинистих ґрунтів. Також використовував компост, змішуючи гній з мулом, або з землею. Такі купи можна було складати відразу на поле, оскільки в такому разі добриво не втрачало своїх властивостей. У посуху розпоряджався поливати такі купи компосту гноївкою. Для удобрення гороху і кормових рослин, зокрема, конюшини, використовую гіпс, який привозив з Перемишля.
Селяни зберігають гній на обійсті, не дбаючи про місце, куди його звозять. Там він перебуває аж до того часу, поки селянин вивозить його в поле. Упродовж цього періоду він не дбає жодним чином, аби сонячні промені не випалювати добрива, аби вода не вимивала гноївки. Селяни навіть не задумуються над тим, щоб краще впорядкувати місце для гною, поливати його. В двірських маєтках така практика зустрічається все рідше. У своєму господарстві місця для зберігання гною я вибрав в затінку, аби не було прямого потрапляння сонячних променів. Завдяки ровам і насипам вдалося захистити купу з добривом від розмивання її дощем та талим снігом. Гній рівномірно розкладають та регулярно поливають гноївкою.
Певна частина піщаного ґрунту надається найперше для вирощування жита, в більшості ґрунт глинистий. На кожні 100 моргів я засіваю 30 житом, 25 – пшеницею, 10 – ячменем, 15 – вівсом, 5 – стручковими культурами, 5 – кореневими культурами, а 10 – фуражними. Промислових культур, як-от коноплі, не вирощую, головно через брак робочої сили.
На твіржанських полях вирощували:
озиме і яре жито (останнього вкрай мало);
пшеницю (озиму – ⅔ і яру – ⅓ посівів). З озимих сортів найпопулярніша так звана вусата пшениця. Біла пшениця (сандомирка) вирощується рідко, проте дає непоганий урожай. З ярих сортів найчастіше зустрічається гладка (Mariahilf);
ячмінь – найчастіше граняк або малий ячмінь; великий ячмінь, двійняк або пласкач – рідше, лише у великих господарствах;
овес, найчастіше – звичайний, розлогий, рідше – угорський та канарок;
просо – біле і червоне;
гречка звичайна, звана подільською;
картоплю; донедавна займала майже чверть ріллі, а тепер набагато менше, через появу захворювань у плодів; тепер висаджують лише на сухі та піщані ділянки;
були спроби вирощувати кормову ріпу (турнепс), зокрема, брукву, проте вони не мали успіху;
капуста – становить важливу статтю доходу для багатьох фільварків, урожаї дуже добрі, велика частина урожаїв продається на місці чи на торгах;
кукурудзу вирощують мало;
зі стручкових – горох дрібний білий – найчастіше, рідше – зелений; також вику, біб та квасолю – лише на грядках.
Вирощується також льон і коноплі, але їх посіви за останні роки зменшились утричі. Посіви літнього і озимого ріпаку також зменшились. Ще донедавна значною була торгівля насінням конюшини, проте і цей напрямок здеградував.
З копи озимого жита в середньому виходить 24-28 гарнців¹³ зерна, з копи пшениці – 20-24 гарнці; ячменю – 28 гарнців, деколи урожай досягає 1 корця¹⁴; горох та гречка – в середньому 24 гарнці. Молотять ціпами; на 2 милі довкола є лише три молотарні – Шумановська, Папоська та Бялогонська. Яка з них краща? Не знаю.
Очищають збіжжя за допомогою спеціальних млинків, званих швабськими. Для кращого очищення, особливо пшениці, я розпорядився робити підвішені шкіряні сита, звані українськими. Зберігається зерно в старопольських шпихлірах. Вони найчастіше дерев'яні, муровані зустрічаються вкрай рідко. Картопля зимує у кіпцях.
Обсяг мого маєтку – 1036 моргів 1375 сажнів землі (сюди не входили неродючі піщані ділянки на 175 моргів і 562 сажні, які не були оподатковані). З них орні поля – 669 моргів 407 сажнів, луки – 91 морг і 987 сажнів, пасовища – 18 моргів і 22 сажні, ліс – 197 моргів і 944 сажні. Селяни звикли на своїх луках випасати худобу до кінця червня, тому косять їх лише раз у рік; у більших господарствах луки косять двічі.
***
Цей короткий нарис господарки у твіржанському окрузі Ян Ярунтовський надіслав 24 квітня 1852 року. Проте він не повний – наприкінці тексту автор обіцяє написати відповіді і на інші питання інструкції по опису маєтків. Однак у наступних номерах «Rozpraw» закінчення нарису немає. Опублікований опис засвідчує архаїчність господарки у тогочасних галицьких селах, що добре підтверджується іншими синхронними місцевими джерелами (як-от, інвентарем маєтку Довгомостиська 1819 р., Судової Вишні 1831 р. та Волиці (Ляцька Воля, Титова Воля) 1832 р.) та джерелами з другої половини та кінця ХІХ ст. Звісно, Ярунтовський, який постає з тексту людиною ініціативною та господарською, демонструє бачення ситуації з боку зем’ян, і то не всіх, а лише освіченішої їх частини. У селян, очевидно, була своя правда і свої перепони до кращого господарювання.
___________________
¹ Фрас З. Демократи у політичному житті Галичини 1848-1873 років / наук. ред. Олексій Сухий. Львів, 2010. С. 14-15.
² Tokarz W. Galicya w początkach ery józefińskiej w świetle ankiety urzędowej z roku 1783. Kraków, 1909. S. 85.
³ Найвища польська військова відзнака за мужність, встановлена королем Станіславом Августом Понятовським 22 червня 1792 р.
⁴ Jaruntowski J. Krótki rys gospodarstwa w Twierdzy i przyległej okolicy // Rozprawy C.K. galicyjskiego Towarzystwa gospodarskiego. T. XII. Lwów, 1852. S. 124-164. Опис створений на основі §3 статуту Галицького господарського товариства, згідно питань плану єдиного опису поєдинчих господарств.
⁵ Структура опису така: розділ І. Загальний опис місцевості; розділ ІІ. Рільництво (ділиться на великі підрозділи – загальний опис грунту, механічний обробіток землі, хімічний обробіток землі та ін.).
⁶ Тепер село Берегове, входить до Мостиської міської територіальної громади.
⁷ Мається на увазі село Ляшки Гостинцеві, тепер село Гостинцеве.
⁸ Млинівка – потік з сильною течією, що створюється штучно для урухомлення млину.
⁹ Сажень – давня лінійна міра, дорівнювала 2,13 м.
¹⁰ Морґ – одиниця виміру площі ґрунту (визначала площу, яку одна людина здатна зорати чи скосити одним запрягом коня протягом робочого дня: від ранку до полудня, звідси й назва: «Morgen», тобто «ранок»). В Австро-Угорщині використовувався нижньоавстрійський морґ (0,5755 га)..
¹¹ Видма – піщане місце, з якого у вітряну погоду зноситься пісок.
¹² Йдеться про Галицьке селянське повстання 1846 року, що було, поміж іншим, позначене погромами шляхетських маєтків та вбивствами поміщиків. Придушене урядовими військами, проте селяни отримали певні поступки, зокрема була скорочена панщина, скасовано підводну (візникову) повинність, літні помічні дні та ін. Див.: Стеблій Ф.І. Галицьке селянське повстання 1846 // Енциклопедія історії України. Київ, 2004. Т. 2. Г-Д. С. 31.
¹³ Гарнець – міра сипучих тіл, належить до так званих «хлібних мір». 1 гарнець, або ж малий четверик – 3,2798 л.
¹⁴ Корець – стара міра сипких тіл, що відповідає центнеру зерна.
26.06.2019