Нічия земля

Останнім часом у наших широтах настільки популярним зробилося обговорення лібертаріанства, що я мимоволі згадав про благословенний клаптик землі, де цю ідею вже вдалося втілити в життя.

Річ у тім, що кордон між Сербією й Хорватією проходить по Дунаю, по центральній його течії. А річка ця має чимало рукавів і стариць, примхливо змінює русло, намиває острівці й великі острови. Таким чином, у нейтральній зоні, на яку офіційно не претендують ані Сербія, ані Хорватія, залишився нічийний кусень землі.

Цю ситуацію вирішив використати один підприємливий чех, проголосивши на цій території нову державу Ліберланд площею 7 квадратних кілометрів. Громадянином цієї держави може стати кожен охочий, це легко зробити на інтернет-сайті новопосталої країни. Девіз держави, що абсолютною цінністю проголошує свободу й відкриті кордони, промовистий: живи сам і дай жити іншим.

Попри те, що це мікродержава, вона все ж більша за Монако й Ватикан, а охочих бути її громадянами уже понад чверть мільйона. Засновники обіцяють перетворити цю землю на рай, де все буде дозволено, а держава не втручатиметься в справи громадян. Утопічна ідея, яку політики й міжнародне товариство сприйняли як вигадливий жарт, все ж має підстави для існування. Адже де факто не порушує ніяких міжнародних договорів і не зазіхає на чужі території – йдеться тільки про шматок нічиєї, а отже, спільної для всіх землі.

Не вперше Дунай створює таку шпаринку в міжнародному праві. Коли внаслідок російсько-турецької війни 1878 року Османська імперія була вимушена визнати незалежність та віддати території королівствам Сербії та Румунії, у мирному договорі забули згадати про острівець Ада-Кале на Дунаї.

Таким чином, через недогляд дипломатів ця територія площею в сміховинний кілометр продовжувала підпорядковуватися Стамбулу аж до закінчення Першої світової. Зрозуміло, що султан такою екстериторіальною провінцією керувати справно не міг, але й відмовлятися від неї не квапився. Просто оголосив Ада-Кале, назва якого в перекладі означає «острів-фортеця» і вказує на колишнє воєнне значення цього клаптика суші, вільною від податків, митних зборів і обов’язку призову до армії територією.

Певна річ, виявилося немало охочих пожити в такій благословенній оазі. На острові були вулички, крамнички, православна церква й мечеть, перебудована, як заведено в цій частині світу, з монастиря францисканців, а місцевий люд займався виготовленням ароматичних олій із троянд, вирощуванням тютюну й рибальством. Втім, заробляли вони на іншому – понад півстоліття ця загублена й забута територія була батьківщиною для пройдисвітів, авантюристів і контрабандистів усіх мастей. Ця енклава стала також прихистком для політичних діячів, яких переслідували в їхніх країнах, і в цьому сенсі справді була оазою свободи. У часи розквіту тут жили й промишляли понад тисяча людей.

Після Першої світової війни острів Ада-Кале втратив свій особливий статус і став частиною Румунії. Та місцеве населення не захотіло покидати своїх домівок і залишилося жити на цій смужці суші посеред Дунаю. У період між двома світовими війнами минулого століття острів’яни жили переважно з туризму. Унікальність цього місця, а також те, що тут – поміж православними країнами – жила переважно мусульманська людність, приваблювало сюди мандрівників з різних куточків світу. Описаний у багатьох подорожніх нотатках і навіть романах кількох першорядних письменників, острів Ада-Кале став романтичним символом свободи й авантюризму. У 1931 році з візитом тут побував навіть румунський король.

Після Другої світової війни Ада-Кале став частиною світу, де заправляли комуністи. Їхні плани були настільки далекосяжні, що передбачали не просто зміну життєвих устоїв, а й підкорення собі сил природи задля пришвидшеної індустріалізації. Ділянку Дунаю, де розташовувався острів, вирішили затопити водосховищем для потреб гігантської румунсько-сербської гідроелектростанції Джердап (Залізні Ворота). Жителів виселили, мечеть розібрали й перенесли як пам’ятку архітектури в інше місце, і все поглинуло водосховище.

Так Ада-Кале пішов на дно, але навіть у цьому зберіг свій статус – тепер, у глибинах Дунаю, це справді нічия земля.