З нашого шкільництва.

 

[Статья надіслана з краю.]

І.

 

Краєва рада шкільна видала дня 27 марта с. р. ч. 6659 розпорядженє до шкільних рад окружним, щоби відповіли на ось-такі питаня:

 

1. Чи не годилось би в тамошних школах відступити від постанов §§.10 і 11 реґуляміну, а також розпорядженя з дня 23 цвітня 1891 Ч. 7484 з огляду на пильні роботи господарскі?

 

2. Чи уважає шкільна рада окружна за хосенне роздїлити головні ферії з огляду висше висказаного а також за-для снїгових заметей на три або чотири перерви, що припадали би на час пильних робіт, а взглядно на час снїгових заметей?

 

На випадок притакуючої відповіди на се питанє належать подати проєкт подібного подїлу.

 

3. Чи з другого боку не треба побоювати ся, чи такі части перерви не пошкодять поступови в науках, бо викличуть бодай часткове забутє придбаного матеріялу научного, а через се конечність кількоразового повороту до того самого предмету?

 

4. Яка буває фреквенція в тамошних школах підчас пильних робіт господарских і періодичних заметей снїгових?

 

5. Чи не годилось би з огляду на можливі перерви в науцї ограничити вільні днї в часї Різдва і Великодня на властиві днї святочні і відступити в тім взглядї від постанов наведеного висше розпорядженя уст. В. II. бук. d і f і т. д.?

 

З наведеного розпорядженя краєвої ради шкільної бачимо охоту увзгляднити також интерес родичів, що посилають дїтей до школи. Се стремленє заслугує на признанє, бо дїйстно крайний час змінити досихчасні приписи о феріях: "так має бути і конець", а сли хлоп бідкає ся і нарікає, що в найгорячійшій час робіт в поли відбирають єму помічника, нїкому і в голову не приходило — увзгляднити єго господарскі интереси. В часї горячих робіт дїти не ходять правильно до школи, родичі платять кари, нарікають на здирство і також через се не долюблюють школи.

 

У нас приходять два рази до року горячійші роботи: на яри і в часї збірки пільних плодів. Тогди кождий ґазда потребує як найбільше рук до працї. Де ниви порозкидувані, а нема пасовиска в однім куснику, там треба двох або й трох пастухів. До того треба на яри двох людей до плуга, а одного челядина до борони. Так само підчас збірки треба більше челяди; особливо коли слотний рік або значна спека, треба спішити ся: в першім разї, щоби збіже не замокло, а в другім, щоби все не висипало ся на ниву. Коли би власти увзгляднили потреби рільника, се він би на певно узнав і приязнїйше глядїв на школу. Противно: коли видить, що шкільні власти на него не зважають, а все лиш карами єго хотять нагнути до послуху их приказами, стає ся єму школа ненавистною, а остаточно кождий єму ворог, хто о школі спімне або єї захвалює. Хто хоче о тім пересвідчити ся, няй перейде ті села, де ще школи нема, і няй випитує людей, чи хотять мати у себе школу.

 

В школах на селі найвідповіднїйше завести ферії в часї яри і в часї збірки плодів, що тревали би по чотири або пять недїль. Щоби ще вистало досить часу на науку, треба знести малі вакації в зимі і вільні днї, перед деякими святами і по святах, як Різдво і Великдень. Розуміє ся, що при такім розкладї треба окремо увзглядняти села на долах, а села гірскі. В горах найвідповіднїйшій час на вакації в яри був би від 20 цвітня або о кілька днїв пізнїйше, до кінця мая, а підчас збірки від 20 серпня до кінця вересня.

 

Тут треба піднести ще одну обставину. Польскі політики і педаґоґи хотять конче, щоби по руских школах святковано латиньскі свята. Коли в соймі виступив против того змаганя посол Романчук деякі ґрафи і неґрафи наплели сїм міхів нїсенїтниць, що, мовляв, то свята наші спільні, спільне добро, пришпилили тут і Люблиньску унію і Ягайлоньску идею... Як далеко йдуть ті люде в сїй квестії і яких доказів уживають, покаже найлїпше така приключка: Одно село домагало ся, щоби не силували обходити латиньскі свята в єго школі, де нема анї одного латинника. Приїхав в село инспектор, прикликав війта та ще кількох людей і давай их відводити, щоби такого домаганя не ставили. Коли все не помагало, инспектор по відає: "В школі мусять обходити латиньскі свята, бо ті свята обходить і цїсар!" От чим славетний педаґоґ хотїв селянам забити клина в голову! Треба завважати, що у нас властиво нема свят латиньских, а є свята польскі. Напір польских властей в тім взглядї уважаємо пониженєм Русинів, насилєм наших пересвідчень реліґійних, а остаточно така робота єсть нарушенєм і зневагою основних законів державних. Поляки нам показують, що Русинови за мало обходити рускі свята, а треба обходити й польскі, щоби щось в світї значити.

 

Тимчасом на Мазурах не обходять руских свят. Нас се не болить; ми навіть не хочемо, щоби Мазури рускі свята обходили, бо ми не напастники, на чужій загін не ліземо і собі єго не присвоюємо. Навіть там, де населенє мішане, часто вимітують рускі свята зі школи. В місточку Дубецку над Сяном є руска церков і рускій священик, а однак в тамошній школі руских свят не обходять. Священик иде в рускі свята до церкви, а дїти єго парохіян до школи на науку. Нема там кому уняти ся за кривдою рускої церкви! Так само не учать там і рускої мови. Противно-ж по селах, де нема і сліду латинників, велять в школі обходити латиньскі свята! Няй би нам вияснили польскі політики сю трудну загадку! Няй скажуть, що не збиткують ся над нами, що не раді нас винародовити! Через те стає ся Русинам польска школа ненавистною, як ненавистна нам цїла польска політика, бо нас гнетуть, а хотять, щоби ми их ще хвалили й величали...

 

Свята припадають по найбільше на осїнь і зиму. Коли-б у нас на Руси не обходжено их подвійно, лишилось би більше часу на вакації підчас яри і збірки пільних плодів.

 

ѣло, 20.06.1894]

 

ІІ.

 

Зміна розкладу ферій була би дуже хосенна для правильнїйшого розвою школи, бо в значній части приєднала би і прихилила селян до неї, отже єсли шкільна рада краєва змінить розклад ферій в той спосіб, як ми проєктуємо, то зробить крок наперед в хосеннім розвою народного шкільництва.

 

Однак тою поновою ще не усуне ся ярких хиб в народній школі. Коли роздивимо ся, глядаючи тих користей, які принесла народна школа загально цїлому краєви, а з окрема селяньству, то побачимо, що они дуже малесенькі або декуди й нїякі супротив тих жертв, коштів і трудів, які громади на школу поносять. Кілько у нас таких сїл, де школи истнують по кількадесять літ, а письменних людей там дуже а дуже мало? Школа не виперла з сїл застарілих а недобрих звичаїв і забобонів, не причинилась до поправи господарства, не виробила політичної і горожаньскої свідомости, не витворила належної спосібности до самоуправи. Оснувати читальню навіть в такім селі, де люде письменні, приходить дуже тяжко, а ще тяжше вести єї, щоб не упала. Про се розповів би богато цїкавого такій чоловік, що тим займав ся. Таке саме з позичковими касами, шпихлірами, крамницями і т. д. Селянин не має віри у власні сили, не може собі нї в чім дати ради, а буває й таке, що спускає ся на старосту, на уряд. Не чути, або бодай дуже рідко чути, щоби люде на селі брали ся до якого більшого підприємства, до достав; все те тепер у нас по-найбільше в руках жидів. За те звичайний се обяв, що неоден, навчивши ся в школі трохи читати й писати, думає лиш о тім, як би стати за дяка або писаря, щоби прийти до легкого хліба. По містах і місточких многі старають ся о писарку по урядах або бодай о яку екзекуцію, аби тим чином зажити лекше, без твердої і грубшої працї... Так і бачимо, що край наш тяжко хорує, а тая хороба може завести єго до дуже сумних потрясень.

 

За таке сумне положенє нашого краю чей нїхто розумний не буде винити наших селян. Завинив хто иншій, а коли схочемо глядати початку того невідрадного стану, треба обернутись до давно минулих часів. За часів Польщі допущено до краю Нїмцїв і жидів, а ті загорнули ремісло, промисл і торговлю в свої руки. Як поводили ся жиди на Руси, се відомо. Для шляхтича займатись реміслом чи купецтвом було негонорово, а гонорово було держати ся паньскої клямки, тож по дворах маґнатів і богатших шляхтичів проживало подостатком хвальків-неробів зі шляхти убожшої. Суспільність шляхотска привикла до жебрацтва і тим давала деморалізуючій примір низшим верствам. Не богато лучше оно й нинї. Поляки взяли всї уряди в свої руки, а коли де й попадесь Русин, то по найбільше боїть ся й власної тїни. Так уряди у нас по имени, правда, австрійскі, але на дїлі польскі. До цїсарских урядів, прибули опісля й автономічні. І тут — більші риби захапували більші і смачнїйші куски, а mіnores gentes задоволялись меншими. Идеалом дрібних панків стало: дістати яку посаду при повітовій радї, обрахунок війтів, комісії по селах, писарку в громадах, а остаточно бодай посаду екзекутора. Ся нагінка, як заразлива хороба, як горячка, доходить і до селян...

 

Занедбанє живих интересів краю і суспільности родить бідність, а з нею загальну отупілість і нездарність. Навіть середні і низші школи в краю не дають доброго підготовленя до будучого житя. Кілько у нас політиків, фільольоґів, знатоків рускої мови і письма, а як дуже мало людей, що показували би селяньству нові дороги честного зарібку та приучували ліпше ґаздувати і взагалі поправити нужденне положенє економічне. Як-раз приходить менї на гадку одна комічна а ще більше сумна приключка. Було се в грудни 1891 року в Турцї. Тамошні Русини зізвали повітове віче. Посол К. Телишевскій промовляв попри другі важні справи за тим, що для піднесеня тамошного селяньства придалась би в Турцї школа промислова або й рільнича. На се відозвав ся звістний поет Исидор Р. Пасїчиньскій з Задїльска, перепиваючи поетично до п. Телишевского: "Слова солодкі як медок, а віє з них холодок. Селянам не треба рільничої чи промислової школи, бо они вміють так добре ґаздувати, що их нїхто ліпше не навчить. Нам треба ґімназії, щоби наші дїти в нїй учили ся і виходили на священиків, панів і т. д." Сеся промова подобала ся прихильникам поета і они єму живо притакували. А той пан має бути визначний чоловік, — бодай так можна міркувати з того, що Календарь общества им. Качковского подав єго портрет і житєпись, яко поета, патріота і дїятеля. Ce має бути окінчений [?] ґімназіяст і однорічний охотник! Та най там і так буде; для нас важне те, що чоловік, признаний якоюсь частію рускої суспільности патріотом і дїятелем, виповідає предпотопові погляди а деякі люде єму приплескують. В справозданю з турецкого віча не піднесено того, а шкода велика: нам треба конче обчислитись і з нашими поглядами і з нашими силами, а найдемо боляка, треба єго лічити.

 

Передпотопові погляди втискають ся й помежи селян, зводять их на блудну дорогу, затемнюють их здоровий погляд на світ, а через те не дають им піднести ся анї матеріяльно, анї морально. Коли де заведуть нову школу, селяне надїють ся не абиякого добра й хісна для себе. Всї бесїдують селянинови, що єму треба світла, науки, а буде єму ліпше. Прийшло захвалюване світло в село, минули літа, а надїї селян не сповнили ся. Им бачило ся, що з наукою лекше заживуть, а оно показалось неправдою. Селянам видав ся, що всї учені жиють их коштом, тож і міркують многі, що коли их сини будуть ходити до школи, жити будуть також чужим коштом. Тимчасом сей і той за дяка чи писаря не став, всїх у войску не потребують, кождого на жандарма не возьмуть — і молоді люде, покінчивши народну школу, мусять так само тяжко робити, як і ті, що до школи не ходили. З сего йде неохота до школи, до книжки, неохота до инших верств і нагінка за легким хлібом за всяку цїну...

 

Щоби лиху запобігти, мусять фахові педаґоґи добре застановитись, як би поправити невідрадні обставини нашої школи і надати їй такій напрям, щоб она більше хісна людем приносила. З другого боку тямучі люде з-посеред нашої суспільности повинні публично в часописях виявляти хиби теперішного устрою школи і подавати способи, як би тому зарадити. І я позволю собі ось-тут зазначити де-що, що годилось би завести в народній школі:

 

В рускім селі повинна бути чисто руска школа, а в польскім чи мазурскім польска.

 

Закинути крам патріотичний і лінґвістичний, а більше увзгляднити реальні науки, навчати в школі рільництва, садівництва пчільництва, рахунковости, а також познакомляти з основними законами державними, з устроєм держави і т. п.

 

Щоби до тої цїли дійти, треба надати иншій напрям учительским семинаріям.

 

Полїпшити платню учителям. За теперішну платню мало котрий спосібнїйшій молодець посвятить ся учительскому званю. Верховодячі політики повинні подумати над средствами на поліпшенє платнї учителїв. Стає на сплату индемнізації, пропінації, є гроші на піддержанє кіньских перегонів і на всяки инші цїли часом без найменшої стійности для загалу, то найде ся й для учителїв. Тогди не треба буде давати до шкіл ґувернанток, швачок а всяких духових калїк. Коли спосібний чоловік найде і в учительстві достаточний кусник хлїба, буде працювати щиро. Розуміє ся, аби по змозї не підносити тягарів селянам, бо они і так вже не можуть дихати під тиском дотеперішних, треба на сю цїль заощадити в таких видатках, котрі не приносять такої користи.

 

Остаточно для більшого успіху школи треба би селянам як найбільше улекшити і двиганє теперішних тягарів, а се єсть святим обовязком шкільних властей. Няй би ті власти схотїли розглянути бодай той хаос, якій тепер веде ся зі збиранєм з громад датків на платню учителїв, а побачили би, кілько з тим клопотів і гризоти! Декуди стягає податковий уряд такі датки разом з податками, а декуди видїли повітові не передають сего до уряду податкового і тогди находить ся війт, заки ті гроші вибере. До того часу прийде кілька разів на рік карний посланець, або екзекуція. В селї не вибирають після податку, а від кождого ґазди однаково, через що заможнїйші біднїйших кривдять. Таким і подібним способом тягари збільшують ся і селянам добре доскулюють. А наші власти шкільні анї думають, щоби сему якось раз зарадити з хісном для селян і взагалї для тих, що ті датки складають.

 

ѣло, 21.06.1894]

21.06.1894